Котора синьощокий
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| Котора синьощокий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pyrrhura lepida (Wagler, 1832) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Sittace lepida Wagler, 1832 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Котора синьощокий[2] (Pyrrhura lepida) — вид папугоподібних птахів родини папугових (Psittacidae). Ендемік Бразилії. Раніше вважався конспецифічним з червоногрудим которою[3].
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють три підвиди:[4]
- P. l. lepida (Wagler, 1832) — північно-східна Пара і північно-західний Мараньян;
- P. l. anerythra Neumann, 1927 — схід Пари;
- P. l. coerulescens Neumann, 1927 — західний і центральний Мараньян.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Синьощокі котори мешкають на північному сході Бразилії, зокрема на острові Маражо. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, на узліссях і галявинах. Зустрічаються зграями, живляться переважно плодами.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція синьощоких котор становить приблизно 8700 дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Pyrrhura lepida: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 26 липня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Ribas, C.C., Joseph, L. & Miyaki, C.Y. (2006). Molecular systematics and patterns of diversification in Pyrrhura (Psittacidae), with special reference to the picta-leucotis complex. Т. 123, № 3 (вид. The Auk). с. 660—680. doi:10.1093/auk/123.3.660.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|url=(довідка) - ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Parrots, cockatoos. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 липня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Juniper & Parr (1998) Parrots: A Guide to Parrots of the World; ISBN 0-300-07453-0
- Forshaw (2006) Parrots of the World: An Identification Guide; ISBN 0-691-09251-6
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |