Кочубей Петро Аркадійович
| Кочубей Петро Аркадійович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
17 (29) червня 1825 Москва, Російська імперія |
| Помер |
22 грудня 1892 (3 січня 1893) (67 років) Згурівка, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | науковець |
| Заклад | Михайлівська військова артилерійська академія |
| Рід | Кочубеї |
| Батько | Кочубей Аркадій Васильович |
| Мати | Sofia Nikolaevna Kochubey (nee Vyazemskaya)d |
| Брати, сестри | Vasiliy Arkadievich Kochubeyd і Nikolay Arkadievich Kochubeyd |
| У шлюбі з | Varvara Alexandrovna Kochubey (nee Kusheleva-Bezborodko)d |
Петро Аркадійович Кочубей (17 (29) червня 1825, Москва — 22 грудня 1892 (3 січня 1893), Згурівка, Полтавська губернія, Російська імперія) — учений хімік, історик техніки, голова Російського технічного товариства.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походить з козацького роду Кочубеїв. Народився у Москві, навчався у Михайлівському артилерійському училищі (закінчив у 1845 році) та за кордоном — Бельгії та Франції. Після повернення з-за кордону закінчив Офіцерські класи Михайлівської артилерійської академії і був призначений у ній на посаду викладача хімії і практичної механіки. Невдовзі став ординарцем імператора Олександра ІІ, а згодом флігель-ад'ютантом.
14 січня 1851 року одружився з Варварою, донькою графа Олександра Григоровича Кушельова-Безбородька.
У 1855 році, за дорученням Олександра ІІ, здійснив перевірку крадіжок пороху та патронів в особливо великих розмірах у фортеці Нарва. На її основі подав імператору пропозиції про недопущенню подібних порушень. Але ці пропозиції залишилися на папері, тому в 1857 році П. Кочубей пішов у відставку і разом з родиною переїхав до с. Згурівки (тепер Київщина).
З 1859 року займається науковими дослідженнями та громадськими справами. Його діяльність була спрямована на розвиток промисловості, мистецтва, історії, музейної справи та іншого.
У 1859 році він замовив у Т. Г. Шевченка портрет генерального судді В. Л. Кочубея, нащадком якого він був. Шевченко виконав цей портрет олійними фарбами. Також для нього написав чотири картини.
У Згурівці він значно розширив парк закладений його батьком. Зараз це Згурівський дендропарк. У цьому ж парку він і був похований.
Наукова та громадська діяльність[ред. | ред. код]
Ще з юних років П. Кочубей зацікавився мінералами. Почав збирати, а згодом купувати і обмінювати різні зразки. Йому вдалося зібрати понад 3000 зразків мінералів. Цю діяльність він вважав найважливішою справою свого життя. 2424 зразки, що збереглися, є важливою складовою колекції мінералогічного музею ім. О. Є. Ферсмана. За цю діяльність він 25 1972 року січня він обраний почесним членом Мінералогічного товариства, а 29 грудня 1879 — почесним членом Академії. На його честь був названий мінерал Кочубеіт, а також друза кристалів олександриту друза Кочубея.
Він товаришував з Д. Менделєєвим. Найсучаснішу хімічну лабораторію, яку він створив у себе дома, надавав студентам і викладачам для хімічних досліджень.
П. Кочубей був віце-президентом департаменту наділів, сприяв розвитку гірничої промисловості, контролював роботу гранувальних фабрик. Разом з професором медичної академії М. Ф. Здекауером та лікарем-токсикологом Є. В. Пеміканом добився створення комісії з проблем народної гігієни та якості харчових продуктів.
У 1866 році за його ініціативою було створене Російське технічне товариство, у якому він став головою першого відділу хімічного виробництва та металургії. У 1870 році його обрали головою цього товариства. Завдяки йому при товаристві були відкриті нові відділи з різних галузей науки і техніки. Під його керівництвом товариство проводило з'їзди, читалися лекції з технічних новацій на фабриках і заводах, направляло за кордон студентів для навчання. Сам він був учасником міжнародних з'їздів, конгресів, виставок.
За його активною участі та грошового внеску в 1872 році були відкриті у Санкт-Петербурзі Музей прикладних знань і Педагогічний музей.
Джерела[ред. | ред. код]
- Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.
- Реброва Н. Петро Аркадійович Кочубей і заснування Музею прикладних знань / Н. Реброва // Сіверянський літопис. — 2014. — № 5. — С. 329–332.
- Дробязко Н. В. Життєвий шлях господаря батуринської садиби П. А. Кочубея [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] / Н. В. Дробязко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. С. 327–330
- Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 314–333
Посилання[ред. | ред. код]
- Дробязко Н. В. Невтомний громадський діяч П. А. Кочубей [Архівовано 1 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Згурівський парк [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]