Згурівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Згурівка
Zgurivka gerb.png
Герб Згурівки
У Згурівському дендропарку, квітень 2007
У Згурівському дендропарку, квітень 2007
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Згурівський район.
Рада Згурівська селищна рада
Код КОАТУУ: 3221955100
Основні дані
Засноване XVII – на поч. XVIII ст. (1690 р.)
Статус з 1956 року
Площа 13.37 км²
Населення 5217 (01.01.2016)[1]
Густота 407.4 осіб/км²
Поштовий індекс 07600
Телефонний код +380 4570
Географічні координати 50°29′20″ пн. ш. 31°46′42″ сх. д. / 50.48889° пн. ш. 31.77833° сх. д. / 50.48889; 31.77833Координати: 50°29′20″ пн. ш. 31°46′42″ сх. д. / 50.48889° пн. ш. 31.77833° сх. д. / 50.48889; 31.77833
Висота над рівнем моря 130-135 м
Водойма річка Супій
Відстань
Найближча залізнична станція: Яготин
До станції: 35 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 105 км
Селищна влада
Адреса 07600, Київська область, Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул.Українська, 10
Карта
Згурівка is located in Україна
Згурівка
Згурівка
Згурівка is located in Київська область
Згурівка
Згурівка

Згу́рівка — селище міського типу в Згурівському районі Київської області, районний центр. Згурівка розташована на лівому березі річки Супій (ліва притока Дніпра) за 32 км на північ від залізничної станції Яготин.

Клімат[ред.ред. код]

  • Пересічна температура січня: −6,4°.
  • Пересічна температура липня: +20,0°
  • Річна кількість опадів: 570 мм.

Населення[ред.ред. код]

Кількість мешканців Згурівки (тис. осіб):

  • 1966 — 7,8;
  • 1978 — 6,8;
  • 1990 — 7;
  • 2001 — 7,100;
  • 2009 — 6,629;
  • 2012 — 5 365[а][2];
  • 2013 — 5,352 (станом на 01.07);
  • 2014 — 5,278[а][1];
  • 2015 — 5,259[а][1];
  • 2016 — 5,217[а][1];

а Станом на 1 січня

Назва[ред.ред. код]

Назву село отримало від винограду ГУРІВКИ, який вирощували хуторяни і з гурівки поставляли вино на укріплення Київської Русі: Красний острівець (нині біля села Петрівки) і Держикрай (нині Знамянка). Згідно з іншою версією на місці нинішньої Згурівки спершу був хутір, на якому поселився Згура із залежними від нього селянами на захопленій громадській землі. Начебто, на честь цього першого поселенця населений пункт і отримав свою сучасну назву.

Історія[ред.ред. код]

Від заснування до ХХ століття[ред.ред. код]

В 1503 році указом Великого князя литовсько-руського Олександра Ягеллона усі землі верхньої течії Трубежу і Супою були пожалувані боярину Дашкові Іванчичу, який розпочав осаджувати козацтво. Його син Остап Дашкевич, відомий отаман козацьких походів, у 1514 році заснував поряд з Биковим невеликі козацькі поселення Петрівку, Козацьке, Згурівку та ін. До 1590 року підпорядковувались князю Острожському, а зі створенням Биківської сотні з 1612 року Згурівка входила в її склад. Позначене на спеціальній карті Г.Боплана в 1631 році. Відповідно до «Генерального слідства про маєтності Переяславського полку» проведеного в 1729—1730 р.р. Быковъ із присілками Козацьке Петрівка, Згурівка, до 1690 року були у володінні переяславського полковника Леонтія Полуботка. В середині XVIII століття вже було досить великим поселенням і згадується в писемних джерелах з 1690, коли російський цар Петро І пожалував Згурівку в числі інших земель басанському сотникові Переяславського полку Карпу Тимофієвичу Яцьковичу[3].

Хутір отримав в оренду покозачений грек Тимофій Стиглієв в 1708 році знаний, як Тимофій Згура. Більше всього він своє прізвище взяв від назви хутора. Він був дипломатом з особливих доручень у гетьмана України Івана Мазепи, помер в тому ж 1708 році в Ромнах. Після поразки у битві під Полтавою, прибічники Мазепи були піддані страшному терору, позбавлені всіх привілеїв та майна, а хутір (Згурівка) з тамошніми людьми був за Переясловським полковником Стефаном Томарою, після смерті якого був придбаний Федором Марковичем.

Від 1762 року Згурівка належала гетьманові Лівобережної України Кирилу Розумовському.

У 1824 році село, як посаг за дружиною, перейшло у володіння графа А. В. Кочубея, який збудував тут центральну садибу своїх навколишніх маєтків. Відтоді на тривалий час Згурівка належала відомій родині Вязємських-Кочубеїв. У селі стояла велика садиба. У 1837 року київський віце-губернатор, дійсний статський радник А. В. Кочубей заснував навколо свого палацу парк (відомий зараз як Згурівський дендропарк), одну з головних ролей у створенні якого відіграв садівник-швейцарець.

Наприкінці 1880-х років тут створено метеорологічну станцію та навчально-дослідну ферму з 3-річним курсом навчання.

Згадка про Згурівку є в листі Тараса Шевченка до троюрідного брата Варфоломія Шевченка (20 серпня 1859 року). Згурівка згадується, зокрема, у зв'язку з бажанням Тараса Григоровича допомогти Варфоломієві Григоровичу влаштуватися на роботу.

Адміністративно Згурівка у XIX столітті належала до Прилуцького повіту.

Згурівка у ХХ столітті і в наш час[ред.ред. код]

На початку ХХ століття Згурівка була значним центром переробки сільськогосподарської продукції — тут працювали гуральня, 10 олійниць, 80 вітряків, цукрозавод (відкритий у 1913 році), 3 кінних заводи. Тричі на рік у містечку збиралися торговельні ярмарки.

Вже за СРСР, у 1924 році волосна система управління ліквідовувалась, і Згурівка увійшла до складу Турівського району Прилуцької округи, в якому перебувала до 1930 року.

2 вересня 1930 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління», згідно з якою Згурівка стала адміністративним центром Згурівського району, і лишалась ним менше року (до 1931 року).

Від 9 лютого 1932 року (згідно з постановою ВУЦВК «Про утворення областей на території УСРР»), Згурівка тимчасово опинилась у складі Харківської області.

Знову районнийм центром Згурівка стала в 1935 році (до 1965 року), від 1937 року — у складі Полтавської області.

Пам'ятник на честь 95 воїнів, робітників Червоноармійського цукрокомбінату
Пам'ятник на честь 95 воїнів, робітників Червоноармійського цукрокомбінату

В роки Німецько-радянської війни (194145) Згурівка була окупована гітлерівцями від 15 вересня 1941 року по 21 вересня 1943 року.

6 січня 1954 року до складу Київської області було віднесено два райони Полтавської області: Згурівський та Яготинський. Статус селища міського типу Згурівці надано 1956 року.

1962 року Згурівський район ліквідовано. Указом Президії ВР УРСР № 64 «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» № 2н-06 від 4 січня 1965 року був утворений новий укрупнений Яготинський район.

У складі Яготинського району Київської області Згурівка перебувала до 1986 року. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 вересня 1986 року «Про утворення Згурівського району у Київській області» був утворений Згурівський район у нинішньому складі.

Згурівка — типовий невеликий український аграрно орієнтований райцентр, залишається таким і в наш час за незалежності (від 1991 року).

25 червня 2017 року митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній в Згурівці звершив чин освячення храму на честь Преображення Господнього[4].

Голодомор 1932-33 років[ред.ред. код]

1929 року на базі Згурівського ТСОЗу створюється сільськогосподарська артіль. Примусовим заганянням до неї одноосібних селян до весни 1930 року вона розрослась до 5 колгоспів: ім. Леніна, ім. Шевченка, ім. Кірова, «Більшовик» та ім. Орджонікідзе, що об'єднували майже 90 % всіх одноосібників.

Куркулі й ті, кого до них вписували, були розкуркулені, у них відібрано не лише реманент і зерно, але часто й хати. Згодом влада руками сільських активістів відібрала всі продуктові запаси не лише в них, а й в усіх селян.

В Згурівку прийшов голод. Архівних документів за той період не збереглося, але, за свідченнями очевидців, масштаби лиха були страхітливими. Старожили селища, які в ті роки були дітьми, пригадали 61 прізвище померлих від голоду. Навіть по цьому можна судити про кількість закатованих голодом, яка, звісно ж, була значно більшою, ніж пригадали 7-13-річні на той час очевидці трагедії.

Мартиролог жителів Згурівки-жертв Голодомору 1932—1933 років укладений за свідченнями Чубук (Самойленко) Г. В., 1926 р.н.; Краснощок (Твердохліб) В. М., 1922 р.н.; Подолянко К. О., 1922 р.н. та ін., записаними в 2004 р. Толстою Н. Г., секретарем районної державної адміністрації та занесений до Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933[5].

Економіка[ред.ред. код]

Головні підприємства Згурівки[6]:

харчова промисловість:
  • Філія ПАТ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей»;
  • ТОВ «Наш край»;
  • Згурівська пекарня.
обробка металів і будівельна промисловість:
  • ТОВ «Прушиньскі»;
  • ТОВ «Київ-Будівельник»;
  • ВАТ «Згурівський агробуд»;
  • МП «Будівельник»;
  • Філія «Згурівське районне дорожнє управління».

Освіта[ред.ред. код]

У Згурівці функціонують Згурівський НВК «Гімназія — школа І ступеня» та ЗОШ І-ІІІ ступенів та (1963—2013) діяла Згурівська школа-інтернат для сиріт. Дошкільні заклади селища — «Журавка» і «Веселка».

Установи позашкільної освіти та розвитку творчих і спортивних здібностей у Згурівці:

  • Будинок дитячої та юнацької творчості;
  • Згурівська дитяча музична школа;
  • Згурівська дитячо-юнацька спортивна школа (пл. Лісова, 2).

Середню спеціальну освіту можна здобути в Згурівському професійному ліцеї.

Культура, пам'ятки, ЗМІ[ред.ред. код]

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва (309 га)
Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва (309 га)

У селищі працює музей Великої Вітчизняної війни «Пам'ять».

Окрасою Згурівки і краю є аматорський народний хор «Джерело».[7]

В Згурівці працює фізкультурно-оздоровчий клуб «Старт».

Головною туристичною принадою Згурівки є розташований у селищі Згурівський дендропарк (площею 325 га) — пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення (2-га половина ХХ століття), закладений в 1837 році; нині підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького Держлісгоспу. Незважаючи на деяку занедбаність, в ньому є на що подивитись: старезні дерева, великі ставки, острівець з круглим будиночком.[8]

У селищі видається районна газета «Панорама».

Ціла плеяда письменників, художників і композиторів, які народилися, навчалися і працювали у Згурівці, своєю творчістю збагатили вітчизняну культуру. Серед них Валерій Баран, Володимир Вдовенко, Григорій Кривда, Олена Кошова, Микола Маркевич, Мусій Кононенко, Іван Кирій, Володимир Чорномор (Проценко), Олег Зозуля, Григорій Проценко та ін.

Серед молодих митців відомий Сергій Скринник — талановитий учень Згурівської ДМШ (викладач Костянтин Петрович Жалдак), який грає чудові твори і вивчає їх за декілька уроків.

Персоналії[ред.ред. код]

народилися у Згурівці:

  • Безугленко Анатолій Іванович — композитор, член Ліги українських композиторів та Асоціації діячів естрадного мистецтва, дипломант літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото»
  • Гинзбург Роман Яковлевич (1910—1989), військовий журналіст, кінорежисер, редактор газети «Моряк Сєвєра», створив кінофільми «Мореходи Півночі», Морські ворота Півночі"[9]
  • Грачова Алла Олексіївна — український художник, режисер-мультиплікатор, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996), член Національної Спілки кінематографів України[10]
  • Гриппа Вадим Валерійович — український футболіст
  • Жупанський Олексій Олегович, поет, перекладач, видавець, член Національної спілки письменників України[11]
  • Кошова (Коростильова) Олена Миколаївна, мати Олега Кошового[12]
  • Олененко Юрій Олександрович — Міністр культури УРСР, член Національної Спілки кінематографів України, заслужений діяч мистецтв Украины, державний діяч, Надзвичайний і Уповноважений Посол України в Естонії[13]
  • Піддячий Микола Іванович (* 1960) — український педагог.
  • Проценко Григорій Павлович — художник-пейзажист. Дипломант обласної виставки робіт самодіяльних художників і майстрів декоративно-прикладного мистецтва Київщини.
  • Тимченко Руслан Олегович — солдат Збройних сил України, учасник війни на сході України.
  • Чалий Борис Миколайович — геологодослідник, кандидат геолого-мінерологічних наук[14]
  • Зозуля Олег Михайлович — полковник, самодіяльний композитор і поет, автор збірки пісень присвячених героям АТО.

особи, пов'язані з містечком:

  • Баран Валерій Григорович, (1 липня 1954, — 31 грудня 2010) — поет, член Київської обласної організації НСПУ (з 2006). Жив і працював на Згурівщині.
  • Василенко Олександр Миколайович (28 травня 1952, Київ) — соліст-вокаліст Національного ансамблю солістів «Київська камерата», народний артист України. Дитячі роки пройшли в Згурівці.
  • Вдовенко Володимир Дмитрович, (1895−1981), професор, репресований у 1936 році, уродженець с. Середовка; повернувшись зі сталінських таборів, оселився у Згурівці. Викладав у школі історію та географію, зробив великий внесок у дослідження минувшини краю
  • Євтушенко Віктор Арсенійович, поет-гуморист, прозаїк, громадський діяч, член Національної Спілки письменників України, випускник Згурівської школи-інтернату для сиріт[15]
  • Кошовий Олег Васильович, (8 червня 1926 — 9 лютого 1943) — один з керівників підпільної організації «Молода гвардія» у місті Краснодон Луганської області під час Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.
  • Покровський Володимир Олександрович — академік архітектури (1907), дійсний член академії малярств (1909), професор архітектури (1913) — автор церкви Згурівки[16]
  • Володимир Проценко (літературний псевдонім Володимир Чорномор) — український письменник (поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець), член Національної Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, громадський і політичний діяч Севастополя, випусник 1969 року Згурівської школи-інтернату для сиріт, автор ряду поетичних і прозових творів про Згурівщину. Автор більше 20 поетичних і прозових книг, 30 пісень. Лауреат премії Кабінету Міністрів «Золоте перо України», міжнародної літературної премії ім. Івана Багряного, всекримської літературної премії ім. Степана Руданського та премії Військово-Морських Сил України ім. Ярослва Окуневського[17]
  • Самойленко Григорій Васильович, заслужений діяч науки і техніки, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, автор п'ятитомника «Нариси культури Ніжина», викладач Згурівської-школи-інтернату (1963—1970).

Галерея

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в г Чисельність наявного населення України на 1 січня 2016 року. — Державна служба статистики України. — Київ: ТОВ Видавництво «Консультант», 2016 (zip)
  2. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  3. Шевченко Л. В. Згурівка // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 321
  4. Освячення храму на честь Преображення Господнього в м. Згурівка Київської області
  5. Мартиролог жителів смт. Згурівка — жертв Голодомору 1932—1933 рр.
  6. Згурівський район на Київська обласна державна адміністрація. Інвестиційний сайт Київської області
  7. Згурівська районна державна адміністрація на Сайт «Краяни» (Український видавничий центр «Галактика-С»)
  8. Згурівка на www.ukrainaincognita.com (Веб-проект «Україна Інкоґната») // Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною. — К.: «Грані-Т», 2008
  9. http://arh-necropol.narod.ru/index/0-146
  10. http://kinofilms.tv/person/alla-gracheva/
  11. http://www.livelib.ru/author/300636
  12. http://www.gorod.cn.ua/news_155.html
  13. http://kiev-necropol.narod.ru/OlenenkoYuA.html
  14. http://chaliybn.narod.ru/o_sebe.htm
  15. http://www.biblioteka.com.ua/modules.php?name=Pages&go=page&pid=21
  16. http://www.iemrams.spb.ru/russian/library/pokrovsk-r.htm
  17. Проценко Владимир Николаевич (рос.)

Джерела, література і посилання[ред.ред. код]