Кран (гідравліка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Промисловий кульовий кран
Умовне графічне позначення крана на гідравлічних схемах

Кран (від нід. kraan) або трубопрові́дний кран — вид трубопровідної арматури, в якої перекривальний (регулювальний) елемент, що має форму тіла обертання або частини його з отвором для пропускання потоку робочого середовища, повертається довкола власної осі, довільно розташованій відносно напрямку потоку, що проходить через прохідний переріз. Поворотові перекривального (регулювального) елемента може передувати зворотно-поступальний рух[1].

Крани можуть виконувати функцію запірної чи регулювальної апаратури або розподільчого пристрою та призначені для роботи з газовими чи рідкими середовищами, у тому числі в'язкими чи забрудненими, суспензіями, пульпами, шламами. Вони використовуються на магістральних газопроводах і нафтопроводах, у системах міського газопостачання, на резервуарах, котлах та інших галузях.

Головні відмінності в конструкції кранів полягають у формі запірного елементу, він може бути у вигляді кулі, конуса або циліндра. Сучасним і прогресивним представником кранів є кульовий кран (див. рис.). Інколи використовуються незважаючи на суттєві недоліки конструкції, конусні крани. Циліндричні конструкції запірних елементів мають обмежене використання.

Переваги та недоліки[ред. | ред. код]

Можливості використання кранів у гідросистемах визначаються наступними характеристиками. Переваги:

  • низька вартість, компактність конструкції;
  • малий опір потоку у відкритому стані;
  • простота ручного керування;
  • просте механічне замикання у будь-якій позиції.

Недоліки:

  • складність реалізації механічного чи електричного керування;
  • відносно великий час перемикання.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ДСТУ 2611-94 Арматура трубопровідна загальнопромислового призначення Терміни та визначення.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гуревич Д. Ф. Трубопроводная арматура: Справочное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — Л.: Машиностроение, Ленингр. отд-ние, 1981. — 368 с, ил..