Кримінальний проступок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Криміна́льний просту́пок — кримінально каране діяння невеликої тяжкості, яке не несе великої суспільної небезпеки і за вчинення якого передбачене менш суворе покарання, ніж за злочин.

У країнах світу[ред.ред. код]

У правових системах загального права цьому поняттю відповідає термін «злочин сумарного провадження»[en] (англ. summary offence), що означає найменш небезпечну категорію злочинів. Провадження щодо них здійснюються без суду присяжних. У залежності від обставин, цей термін також перекладається як «шкода» чи «провина».

Характерним для континентального права є поділ злочинних діянь на порушення, проступки і злочини (КК Франції, ФРН). Проступки виділяються у КК Іспанії, Балтійських країн, Угорщини тощо. Між протиправною шкідливою і протиправною небезпечною поведінкою особи встановлена чітка межа. За вчинення більшості проступків особа несе відповідальність або відразу, у вигляді сплати штрафу, або після рішення спеціального органу, який накладає стягнення у вигляді штрафу, виконання громадських робіт тощо.

У США традиційною є класифікація кримінально караних діянь на фелонію[en] (англ. felony) — тяжкі та середньої тяжкості злочини; зловживання (англ. infraction or violation) — дрібні порушення; та місдімі́нор (англ. misdemeanor) — злочини невеликої тяжкості, або власне кримінальні проступки.

Місдімінор є кримінальним правопорушенням, менш серйозним, ніж фелонія, і більш серйозним, ніж зловживання. Вчинення місдімінора, як правило, тягне за собою накладення штрафу та позбавлення волі в місцевій в'язниці графства. На відміну від місдімінора, зловживання не передбачає тюремного ув'язнення. У багатьох юрисдикціях місдімінори поділяються на три класи: високі (грубі, тяжкі), звичайні, дрібні. Дрібні місдімінори зазвичай тягнуть засудження до тюремного строку менше шести місяців і штрафу до $500.

Покарання, передбачене за тяжкі місдімінори, також є тяжчим і може передбачати ув'язнення до федеральної тюрми. Закони деяких штатів, наприклад Міннесоти, визначають тяжкий місдімінор як «будь-який злочин, який не є фелонією або [звичайним] місдімінором»[1].

В Україні[ред.ред. код]

Суспільно-небезпечні діяння за законодавством України.png

На зламі ХІХ–ХХ століть у вітчизняній науці кримінального права була поширена думка про те, що поряд зі злочинами можна виділяти поліцейські правопорушення, однак природа будь-якого правопорушення, тим не менш, єдина, тому вони всі є суспільно небезпечними[2].

У радянський період «Закон про п'ять колосків» (Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року) став яскравим прикладом криміналізації незначних правопорушень тоталітарною державою. Відповідно до цієї постанови та таємної інструкції до неї проводилися позасудові страти та вислання до концтаборів за різного роду крадіжки, у тому числі малозначні.

Згодом науковці знову повернулися до виділення самостійної категорії правопорушень як малозначного різновиду злочинів. У період дії КК 1960 року був підготований проект Кодексу про кримінальні проступки (1973), однак він був підданий критиці.

Врешті було вирішено ввести адміністративну відповідальність за злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (малозначні злочини). Новели 1980-х років унесли певну плутанину в термінологію, що існує дотепер[3].

У рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»[4] було закладено концептуальний підхід до «кримінальних (підсудних) проступків». Його автори виходили з того, що це: а) окремі діяння, що за чинним КК відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства визначатимуться такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки; б) передбачені чинним КпАП діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хуліганство, дрібне викрадення чужого майна тощо).

В Україні у 2012 році був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс, який запровадив поняття «кримінальне правопорушення», що об'єднує дві категорії — власне, злочини, та кримінальні проступки. Матеріальним джерелом кримінального права на майбутнє визначено «закон України про кримінальну відповідальність» — під ним розуміються законодавчі акти України, які встановлюють цю відповідальність: Кримінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки.

КПК встановив низку спрощених процедур при розслідуванні кримінальних проступків, які застосовуються з дня введення в дію відповідного закону. Так, зокрема, досудове розслідування кримінальних проступків здійснюється виключно у формі дізнання та лише протягом одного (двох) місяців із дня повідомлення особі про підозру; під час розслідування не допускається застосування домашнього арешту, застави або тримання під вартою; не вчиняються негласні слідчі (розшукові) дії; спрощене провадження в суді першої інстанції[5]. В науковому середовищі розглядається декілька моделей запровадження інституту кримінальнго проступку. Кожна модель відрізняється за багатьма концептуальними положеннями: 1) інститут кримінального проступку повинен міститись у КК України чи в окремому законодавчому акті, як це передбачено у діючому КПК України 2012 р.; 2) які покарання можуть застосовуватись за вчинення кримінального проступку (чи повинно, наприклад, застосовуватись обмеження волі, позбавлення волі на строк до 2 років); 3) які саме діяння необхідно трансформувати у кримінальні проступки (одними вченими пропонується трансформувати до кримінального проступку лише окремі адміністративні правопорушення, а іншими пропонується віднести всі адміністративні правопорушення, за які Кодексом України про адміністративні правопоурення передбачено стягнення, що за своїм змістом, виходячи із практики Європейськоо суду з прав людини, є заходами кримінального харакеру)[6].

У Верховній Раді України знаходилось декілька проектів законодавчих актів, в яких передбачалось запровадженя інституту кримінального проступку. Одним із останніх єзаконопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків (№ 2897 від 19.05.2015 р.) Він передбачає радикальну переробку законів про кримінальну відповідальність (КК і КПК). Згідно з проектом, кримінальним проступком слід вважати діяння, яке заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди особі, суспільству чи державі.

За вчинення кримінального проступку передбачаються такі види покарань:

  1. штраф;
  2. позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;
  3. громадські роботи;
  4. виправні роботи;
  5. службові обмеження;
  6. арешт.

Пропонується також доповнити Особливу частину КК книгою 2 «Кримінальні проступки», куди вмістити 189 статей, які містять різні склади проступків, згруповані у 15 розділів. Класифікація проступків проводиться за видами об'єкта, подібно до існуючої класифікації злочинів[7].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Misdemeanors // FindLaw
  2. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. — СПб, 1902. — С. 56
  3. Мірошниченко Н. А. Визначення проступку та злочину в кримінальному праві України // Актуальні проблеми політики. — 2014. — Вип. 51. — С. 331—333
  4. Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів: РНБО; Рішення від 15.02.2008
  5. Кримінальний процесуальний кодекс України Ст.ст. 3, 38, 215, 217, 219, 294, 298—302, 381—382, 469, 497.
  6. Дмитрук, Михайло (2014). Кримінальний проступок : правова природа та ознаки [Текст] [Текст] : монографія / М. М. Дмитрук. – Одеса : Юрид. л-ра, 2014. – 221 с. – Бібліогр.: с. 202-221. (українською). Одеса: Юрид. л-ра. с. 221. ISBN 978-966-419-167-5. 
  7. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Дмитрук М. М. Становлення категорії проступку в кримінально-правовій доктрині: проблема термінології // Актуальні проблеми держави і права. (2009): 115.
  • Задоя К. П. Положення Кримінального процесуального кодексу України 2012 року як орієнтири при підготовці проекту закону України про кримінальні проступки // Адвокат. — 10 (2012): 16-18.
  • Коробов П. В. Уголовный проступок: «за» и «против» // ИЗВЕСТИЯ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ. — 5 (1990): 90-96.
  • Кривоченко Л. Н. К дискуссии об уголовном проступке (1982).
  • Мірошниченко Н. А. Кримінальний проступок та класифікація злочинів // Юридичний вісник. — 2 (2012): 47-49.
  • Навроцкий В. А. Уголовный проступок в Украине: цель введения и способы реализаци // Категория «цель» в уголовно-исполнительном праве и криминологии: материалы IV Российского конгресса уголовного права (г. Москва, 28–29 мая 2009 г.) — М.: Проспект (2009): 726—729.
  • Рогова Е. В. Уголовный проступок в системе категоризации преступлений // Российский следователь. 16 (2011): 26-29.
  • Романюк І. Ю. Кримінальний проступок, як різновид правопорушень // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Дідоренка. — 2008. — Спеціальний випуск 2 (2008): 115—119.
  • Тацій В. Я. et al. Ще одна спроба «гуманізації» кримінального законодавства України (2014).
  • Туляков В. А. Некоторые вопросы современной уголовно-правовой доктрины // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. — 1 (2011): 23-25.
  • Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. — Юрисконсульт, 2006.