Кротов Микола Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Микола Кротов
Особисті дані
Повне ім'я Микола Федорович
Кротов
Народження 1898(1898)
  Харків
Смерть 1978(1978)
  Харків
Поховання Міське кладовище № 3d
Громадянство СРСР
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1914–1915  «Штурм» (Харків) 0 (0)
1920–1924  «Штурм» (Харків) 0 (0)
1925–1926  «Рабіс» (Харків) 0 (0)
1927–1933  ХПЗ (Харків) 0 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1925  СРСР 1 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1936–1939  «Спартак» (Харків)
1941  «Спартак» (Харків)
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня з мечами медаль «За оборону Сталінграда»
почесний залізничник заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Микола Федорович Кротов (нар. 1898, Харків, Російська імперія — пом. 1978, Харків, СРСР) — радянський футболіст і тренер. Заслужений майстер спорту.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився і виріс у Харкові. Футбольну майстерність шліфував у поєдинках дворових команд. Був палким вболівальником команди «Штурм», яка проводила свої ігри поряд з домом Миколи Кротова. З шістнадцяти років виступав у її складі.

Учасник першої світової війни. На фронт пішов солдатом. За особисту хоробрість отримав офіцерське звання — прапорщика. Командував взводом. Нагороджений орденом Святої Анни.

У 20-х роках «Штурм» був провідною командою Харкова. Неодноразово перемагав у першостях міста. Його основу складали вчорашні фронтовики: Іван Натаров, Микола Казаков, Іван Привалов, Яків Алфьоров, Микола Капустін, Іван Колотухін. Капітаном клубу став Микола Кротов — універсальний футболіст, який з однаковим успіхом міг грати у будь-якому амплуа, але найкраще виступав на позиції лівого захисника.

У складі збірної Харкова чотири рази перемагав у чемпіонатах УРСР[1]. 1924 року збірна міста, як переможець республіканського турніру, брала участь у чемпіонаті СРСР. У півфіналі харків'яни здобули перемогу над збірною Закавказзя, а у вирішальному поєдинку забили на один м'яч більше у ворота команди Ленінграда[2].

1925 року збірна СРСР провела один офіційний матч і 11 неофіційних поєдинків. В десяти іграх сезону брав участь і Микола Кротов. До реєстру ФІФА внесений матч 15 травня в Анкарі зі збірною Туреччини. У складі гостей, які здобули перемогу, виступало двоє харків'ян — Микола Кротов і Іван Привалов[3]. Неодноразово захищав кольори збірної УРСР.

1926 року був призначений директором новозбудованого стадіону «Трактор». Паралельно виступав у команді Харківського паровозобудівного заводу і збірній міста. У 1934 році організував першу в місті дитячо-юнацьку футбольну школу. Протягом двох років працював у Державному інституті фізкультури України.

1936 року очолив клуб «Спартак». Наступного року команда грала у чвертьфіналі кубка СРСР. Два сезони провела в елітному дивізіоні: 1938 року зайняла 21 місце серед 26 учасників незавершеної першості 1941 року.

Під час Німецько-радянської війни працював у шпиталях. У повоєнний час повернувся в Харків і спільно з Петром Паровишніковим відродив місцеву команду «Локомотив». Працював на посаді начальника команди[4]. 1947 року йому було надане почесне спортивне звання «Заслужений майстер спорту СРСР».

Помер 1978 року в Харкові. Похований на третьому міському кладовищі.

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чемпіонати УРСР 1921–1936 на сайті Літопис українського футболу [1] [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.]. Процитовано 3 квітня 2015.
  2. Клуб чемпіонів на сайті Klisf.info [2] [Архівовано 14 лютого 2015 у Wayback Machine.]. Процитовано 3 квітня 2015.
  3. Збірна СРСР у сезоні 1925 на сайті Rusteam.Permian.ru [3] [Архівовано 17 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. Процитовано 3 квітня 2015.
  4. «Локомотив» (Харків) у сезоні 1947 на сайті Історія та статистика українського футболу [4] [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.]. Процитовано 3 квітня 2015.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]