Кукуєв Юрій Володимирович
| Юрій Кукуєв Юрій Володимирович Кукуєв | ||
|---|---|---|
 Старший сержант | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
1976 с. Судилків, Хмельницька область | |
| Смерть |
24 березня 2022 біля м. Ізюм, Харківська область | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українець | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2001-2022 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Повітряні сили | |
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Ю́рій Володи́мирович Куку́єв (нар. 1976, с. Судилків, Шепетівський район, Хмельницька область — пом. 24 березня 2022, біля м. Ізюм, Харківська область, Україна) — старший сержант, заступник начальника зенітно-ракетної обслуги зенітно-ракетної батареї 250-го окремого зенітного ракетного дивізіону 11 ЗРП, учасник російсько-української війни.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився і проживав у селі Судилків. Навчався у місцевій школі.
У рідному селі зустрів свою дружину Тетяну, з якою прожили у парі 26 років.
Свою військову службу розпочав 17 січня 2001 року. За цей час пройшов довгий військовий шлях від молодого солдата на посаді водія до заступника начальника обслуги-старшого оператора[1].
З 2014 року захищав кордони рідної землі на сході країни, додому приїздив тільки на ротації[2]. Відправився на 8 ротацію у зону бойових дій, яка й стала для нього останньою. У березні Юрію Кукуєву виповнилося 46 років.
Загинув 25 березня 2022 року під містом Ізюм, що на Харківщині[3].
Залишилися мама, дружина та троє дітей.
Нагороди[ред. | ред. код]
Був нагороджений багатьма нагородами за сумлінну службу, за участь в антитерористичній операції. Серед них і нагороди від Начальника генерального штабу та Верховного Головнокомандувача — Президента України.
- орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ У Шепетівці провели в останню путь двох побратимів-захисників. Архів оригіналу за 29 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.
- ↑ “Без батька залишились троє дітей”. У бою загинув житель Хмельниччини. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.
- ↑ Захищаючи Україну загинув мешканець села Судилків. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 29 березня 2022 року № 1872022 «Про відзначення державними нагородами України [Архівовано 29 березня 2022 у Wayback Machine.]»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |