Судилків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Судилків
Sudilkov village council.jpg
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Шепетівський район
Громада Судилківська сільська громада
Код КОАТУУ 6825588501
Облікова картка облікова картка 
Основні дані
Засноване 1534
Населення 5 277 осіб (2007)
Площа 4,76 км²
Густота населення 1108,6 осіб/км²
Поштовий індекс 30430
Телефонний код +380 3840
Географічні дані
Географічні координати 50°10′24″ пн. ш. 27°08′46″ сх. д. / 50.17333° пн. ш. 27.14611° сх. д. / 50.17333; 27.14611Координати: 50°10′24″ пн. ш. 27°08′46″ сх. д. / 50.17333° пн. ш. 27.14611° сх. д. / 50.17333; 27.14611
Середня висота
над рівнем моря
247 м
Водойми р. Косецька
Відстань до
районного центру
5 км
Найближча залізнична станція Шепетівка
Відстань до
залізничної станції
6 км
Місцева влада
Адреса ради 30430, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Судилків, вул. Леніна, 54
Карта
Судилків is located in Україна
Судилків
Судилків
Судилків is located in Хмельницька область
Судилків
Судилків

CMNS: Судилків на Вікісховищі

Суди́лків — село в Україні, центр Судилківської сільської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва Судилків, за народним переказом, походить від того, що тут було судилище, де, ніби, місцеві феодали розбирали між собою суперечки і чинили суд над непокірними селянами.

Географія та клімат[ред.ред. код]

Судилків розташований біля східної околиці міста Шепетівка, є його приміською зоною. Через село проходить автодорога та залізниця Шепетівка — Полонне. На залізниці в межах села розташована залізнична станція «Судилків» і зупиночна платформа «Ватутіне».

Село лежить на межі лісостепової та поліської зон. Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом.

Історія[ред.ред. код]

Судилків — одне із стародавніх сіл на території сучасного Шепетівського району. Перша письмова згадка про нього зустрічається в документах за 1543 рік. Проте залишки земляних валів та замку належать до давніших часів. У XVI ст. тут було два населених пункти — Судилківці і Судилків.

Друга згадка в архівах датується 1632 роком. Князю Заславському пише його агент Вишетравка, який був посланий розвідати сили козаків. Він доносив, що зустрів козаків на Волині в Судилкові, що вони пройшли Волинь, маєтки Синівських і направляються на маєтки Заславських і після переговорів з козаками вирішили зупинитися і чекати своїх послів із Сейму.

Територія, на якій розташоване сучасне село Судилків, у давні часи входила до складу Київської Русі. За народним переказом Судилків, як населений пункт виник в XI ст. на торговому шляху, який йшов з м. Полонного в м. Заслав. Після завоювання цієї території польсько-литовською державою населений пункт Судилків стає власністю князів Острозьких.

В архівних даних про Судилків згадується, що князь польсько-литовської держави Сигізмунд розглядав суперечку між князями Заславським і Острозьким з приводу володіння Судилковом, відсудивши його Заславському. Близько 1627 року Судилків перейшов у власність дворян Аксакових (Київський земельний суддя), а в середині XVII ст. на початку XVIII ст. Судилків переходить у власність князя Любомирського.

В 1654 р. з визвольними боями тут проходив Богдан Хмельницький.

В 1717 р. Любомирський дав «Право» на організацію ковальського, бондарного, гончарного та шевського цехів. В 1724 році в Судилківському замку Любомирський підписує таке ж «Право» судилківському цеху ткачів на виробництво полотна. Це поклало початок розвитку ремесел на території села Судилків.

В 1738 році син князя Любомирського Станіслав успадкував землі батька, і в тому числі Судилків. Син-землевласник жив у м. Рівне з усію пишністю польського магната. Станіслав Любомирський подарував містечко Судилків біскупу Познанському Андрію Мюдзетовському, який в 1771 році одержав від польського короля «Привілею» на організацію в цьому містечку дванадцяти ярмарків.

В 1786 році Судилків був куплений генерал-лейтенантом Яном-Мартином Михайловичем Грохольським. Він збудував палац[pl].

В 1793 р. після поділу Польщі, коли Волинь ввійшла до складу Росії, містечко Судилків ввійшло до складу Ізяславського повіту Волинської губернії. В 1849 році землі Судилківского маєтку були здані селянам в оренду з правом її викупу (за це селяни сплатили великий оброк в казну). В 1864 році зять Грохольського Шашкевич звернувся з позовом до царського суду про неправильну конфіскацію Судилківського маєтку. Судова справа була вирішена на користь нащадків Грохольського Шашкевичів і в цьому ж 1864 році судилківський маєток було їм повернуто, але за селянами залишилися наділені їм царською казною земельні угіддя. Проте селяни не були спроможні вчасно сплачувати гроші за оренду землі. А тому в 1884 році всю судилківську землю за борги було виставлено на продаж. Її купив варшавський купець Захарія Ілліч Нипанич.

В кінці XIX ст. в містечку значного розвитку набули різного роду ремесла. Успішно функціонували винокурний, пивоварний та столярний заводи.

Розгортання революційного руху на початку XX ст. не обійшло і с. Судилків. В 1905 році на території села було зареєстровано страйки робітників заводів, піднімалися на боротьбу проти поміщиків і селяни.

В кінці грудня 1917 року в Судилкові була встановлена радянська влада. Одразу ж в Судилкові був створений селянський революційний комітет незаможників, на чолі якого стояв бідняк Ковальчук Олексій. До складу революційно-селянського комітету ввійшли робітники місцевих майстерень та бідняки Круціло Данило, Горбань Максим та Горбань Марко. Селянський революційний комітет та інші одразу ж почали ділити панську худобу та землю, яка належала поміщику Скаржевському (Скаржевський був змушений покинути країну).

На початку 1918 року на території України була встановлена Українська Держава. До Шепетівки повернувся син графа Потоцького, поручик царської гвардії. По всіх окружних селах, в тому числі і Судилкові, був виданий наказ здати все майно, взяти в панських маєтках, захоплені землі повернути колишнім власникам. Загін Золотаренка особливо лютував над селянами, які брали участь у поділі панського добра. Також у цей час у районі Шепетівка-Судилків-Майдан-Вила діяв загін Соколовського. Круціло Данило і Лабунець Яків організували тут прорадянську структуру. Восени 1918 року загони червоногвардійців знову захопили Шепетівку та Судилків.

За роки громадянської війни 13 разів село переходило з рук в руки. Польська армія Галлера, частини якої стояли в Судилкові, залишила Шепетівку, а її місце зайняла армія Пілсудського. Лише в липні 1920 р. село Судилків остаточно зайняли червоні.

Після громадянської війни село Судилків мало вигляд убогого селища, населення жило дуже бідно, 40 відсотків селян були безкінними, працювали по найму, половина мали коней або волів, якими обробляли свою землю, і лише 10 відсотків жили заможно. Серед цих 10 відсотків селян найбагатшим був Карпов.

В селі не було ні світла, ні радіо. Світили каганцями, використовуючи для цього саморобні гасниці і лише в окремих були гасові лампи. В селі була трикласна школа з одним учителем, де навчались 30-35 дітей. 95 відсотків населення було безграмотним. В селі діяло дві церкви. У 1929 році в старій школі та в окремих хатах організовувались (хати-читальні), в яких скликались збори селян, де виступали комуністи, комсомольці, яких були одиниці. Бідняки закликали об'єднатися в колективне господарство. Першими організаторами і колгоспниками були бідняки Григорій Феодосійович Гордійчук, Ганна Федорівна Шуляк, Мусій Дмитрович Войтюк. З організацією колгоспу приступили до будівництва зерносховища, конюшні, контори колгоспу. Весною 1930 року в колгоспі нараховувалось більше як 200 господарств. На перших відкритих зборах виборних головою колгоспу було обрано Кононюка Дем'яна.

В перші роки були великі труднощі в роботі колективного господарства. Не було чим обробляти землю, врожаї були дуже низькі. Кінь і плуг — знаряддя, яким оброблялась земля після громадянської війни до 1930 року. Сівалки і плуги були в дефіциті. Перші трактори з'явились в селі в 1933 році.

В 1932-33 роках село не оминув Голодомор, попри те, що в колгоспі було зібрано непоганий врожай.

В 1933 році було зібрано 1010 екземплярів книг і створена бібліотека при хаті-читальні (в будинку, де була бібліотека до 1963 року). Першим бібліотекарем була Замулко Галина Никифорівна.

На шостий день німецько-радянської війни (28 червня 1941 року) німецькі війська окупували Судилків. В селі німецьким очільником м. Шепетівки було організовано поліцейську дільницю. Начальником поліції був поставлений Жеччев. Селяни залучались до громадських робіт. Наприклад, шеф поліції дав наказ, щоб в 5-ти денний термін за Судилковом по сусідству з колишнім аеродромом, куди мала прибути військова авіачастина німців, були викопані окопи й укриття для літаків. На цю роботу було зігнане майже все населення с. Судилків та сусідніх сіл. Умови на таких роботах були дуже складними.

В 1942 році в районі м. Шепетівки під керівництвом вчителя з с. Стригани Антона Одухи та його заступника Музальова І. О. діяли прорадянські партизани. Серед місцевих жителів с. Судилків пішли в партизани Артюк Степан, Нечипорук Володимир, сім'я Гавришевського Миколи та ін.

В цей час в районі Шепетівки з'явився чеський загін на чолі з капітаном Нелепкою, який перейшов від німців, з'єднався з об'єднанням Сабурова та був направлений в район м. Шепетівки для підривної роботи. В районі с. Судилкова частими стали постріли, вибухи. Декілька разів зупинялась робота і в млині, на гранітному кар'єрі, припинявся рух по залізниці.

13 лютого 1944 року в с. Судилків ввійшли радянські війська.

Після війни інфраструктура села та, зокрема, колгоспне майно, було в дуже поганому стані.

Судилківська церква[ред.ред. код]

За церковними документами Свято-троїцька церква існувала вже в 1738 році і була знесена в 1759 році. На її місці князь Любомирський в 1764 році побудував нову дерев'яну церкву, вона була трикупольна, крита ґонтою, кораблеподібна, куполи і барабани з соснового дерева. Будучи побудована на півострівці при озері без фундаменту, замість якого були покладені під підвали тільки камені на землю насухо, вона отримала нахил на південь від озера і її стіни розійшлися, хоча стіни й були скріплені залізними гвинтами. Через деякий час у 1882 році на її місці була побудована нова теж дерев'яна Свято-троїцька церква.

В селі була і Свято-Дмитрівська церква, побудована в 1740 році як уніатська.

Демографія[ред.ред. код]

На даний час в Судилкові проживає 5200 осіб. В селі нараховується 1972 двори.

Економіка[ред.ред. код]

На території села розташовані промислові та сільськогосподарські підприємства. Функціонують 22 торговельних заклади, що дає змогу забезпечити жителів всіма необхідними продовольчими та промисловими товарами.

Промислові підприємства[ред.ред. код]

  • ВАТ «Шепетівський буто-щебеневий завод» (щебінь, камінь, відсів)
  • ТОВ « Шепетівський гранкар'єр» (щебінь, камінь, відсів)
  • Підприємство ШВК № 98 (виробництво будівельних матеріалів)
  • МПП «МВМ-13» (виробництво дорожно-будівельних матеріалів, будівництво доріг)

Сільськогосподарські підприємства[ред.ред. код]

  • ПП «Врожай — Агро — 1» (вид с/г продукції — зерново-бурякове з розвинутим тваринництвом)
  • ПП "Агро -Оіл — Україна (вид с/г продукції — зерново-бурякове з розвинутим тваринництвом)

Інші установи[ред.ред. код]

  • млин
  • перукарня
  • кузня
  • авторемонтні майстерні

Культура[ред.ред. код]

В селі є дві школи І — ІІ та І — ІІІ ст. в яких навчається 758 учнів, дитячий садок на 90 місць. На базі Судилківської ЗОШ І — ІІІ ст.працюють секції волейболу, футболу, легкої атлетики. При клубі, що збудували в 1969 році, є кінотеатр, дискотека, до послуг читачів чудова бібліотека, а також перукарня, два стоматологічних кабінети, амбулаторія сімейної медицини, поштове відділення, АТС, філія ощадбанку, магазини, кафе, перукарні.

Персоналії[ред.ред. код]