Кібернаціоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кібернаціоналізм (Інтернет-націоналізм, онлайн-націоналізм) — націоналізм, який базує свою діяльність в Інтернеті.[1] Кібернаціоналізм має різні аспекти, які можуть допомагати владі як пропаганда.[2] Як соціальне явище, кібернаціоналізм - це націоналістичні групи, які збираються в Інтернеті. Вони часто вчиняють образливі дії проти інших країн, як наприклад, хакерство та спроби вплинути на вибори. Це явище можна виявити в декількох країнах, таких як Японія, Російська Федерація та КНР.[3]

Передумови[ред. | ред. код]

Інтернет дозволяє легко спілкуватися минаючи фізичні кордони між країнами. Завдяки інформаційним технологіям, люди, які живуть у різних країнах, можуть спілкуватися легше та тісніше, ніж раніше. За теорією, фізичні кордони, котрі колись не дозволяли людям зі схожими вподобаннями та інтересами збиратися разом, відсутні в Інтернеті, що дозволяє однодумцям, зустрічатися та політично чи соціально мобілізуватися, що вони не могли робити до появи Інтернету.[4] Однак інші стверджують, що ця ідея ідеалістична. Користувачі Інтернету, як правило, виховують сильну неприязнь один до одного, на відміну від очікувань. [1]

Кібер-війна[ред. | ред. код]

Кібернаціоналізм може бути частиною державної політики. Уряди використовують Інтернет як частину пропаганди для мобілізації людей. Інтернет має певні переваги в заохоченні та підсиленні націоналістичних настроїв. Він охоплює більшу аудиторію, ніж традиційні ЗМІ, такі як газети та телебачення. Більше того, Інтернет полегшує організацію діяльності.[5]

За країнами[ред. | ред. код]

Китай[ред. | ред. код]

У Китаї кібернаціоналізм проявляється дуже активно. Китайські націоналісти використовують доступні їм Інтернет-ресурси (враховуючи, що Інтернет обмежений в Китаї цензурою та Великим китайським файрволом) для організації в мережі та набору прихильників. Ізоляціоністський погляд і ксенофобська тенденція також постійно висміюються в цьому аспекті китайського кібернаціоналізму.[6]

Інші китайські націоналісти використовують Інтернет для взлому, спаму та іншого впливу на технологічну інфраструктуру країн, які націоналісти вважають антикитайськими, насамперед членами Європейського Союзу, США та Японії.[5][7][8] Багато західних дослідників, а також китайські дисиденти вважають, що китайський уряд сприяє або навіть організовує кібернаціоналістичні та хакерські зусилля. В той же час, є приватні особи та організації, які добровільно здійснюють власні кіберініціативи для захисту своєї країни. У 2016 році організація Little Pink, що складається з молодих цифрових націоналістів, напала на акаунт тайванської співачки Чоу Цзу-ю в соціальних мережах після того, як вона підняла прапор Тайваню в телевізійному шоу.[9]

Зазначається, що низка кібернаціоналістичних дій мали характер відповіді та були спричинені персонами чи випадками, коли зашкоджували національним інтересам Китаю. Наприклад, спостерігається зростання антиамериканского кібернаціоналістичного руху щоразу, коли США підвищують рівень загрози у відносинах з Китаєм.[6] Ці рухи часто включають кібератаки, наприклад, випадок з Китайським клубом орла, хакерською організацією, яка проводила так званий тайванський бліц, призначений для боротьби зі сходженням Чен Шуйбяна до влади.[10]

Японія[ред. | ред. код]

Останнім часом в Японії активізуються кібернаціоналісти (нетто-уйоку). Термін використовують щодо неонаціоналістів, які спілкуються між собою майже вийнятково в Інтернеті. У 2009 році деяка частина кібернаціоналістів вжила заходів проти корейських туристів на острові Цусіма, який знаходиться недалеко від Південної Кореї . Кадри цього можна знайти на YouTube. За словами Румі Сакамото, "цей епізод є лише одним із виразів нового низового націоналізму Японії, який набрав сил протягом останнього десятиліття на тлі все більш галасливого історичного ревізіонізму та неонаціоналізму".[11] Раніше подібні дії не стали відомими громадськості, але Інтернет спрощує привернення уваги до цих груп.

Російська Федерація[ред. | ред. код]

У Росії націоналістичні групи використовують Інтернет для отримання пожертв, а також для рекрутування та організації. Після російсько-грузинської війни у Фейсбуці утворились такі групи, як "Абхазія - це не Грузія" та інші Інтернет-спільноти. Оскільки багатьох етнічних росіян хвилював тероризм із Кавказького регіону, російські націоналісти допитували студентів, які навчаються в кавказьких університетах. Вони також розповсюджували пропагандистські відео, на яких темношкірі молоді б'ють етнічних росіян.

Водночас, анти-урядові активістські групи також вербують в Інтернеті. У цьому випадку кібернаціоналізм сприяє формуванню підтримки Чечні та етнічних чеченців проти російської держави, а також інших меншин, які відчувають себе маргіналізованими Російською Федерацією за часів Володимира Путіна.[1][12][13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Cyber-nationalism. The Economist. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 15 травня 2014.
  2. ↑ Jiang, Ying. (2012). Cyber-nationalism in China : challenging Western media portrayals of internet censorship in China. Adelaide: University of Adelaide Press. ISBN 978-0-9871718-4-9. OCLC 803508763.
  3. ↑ Japan’s ‘Internet Nationalists’ Really Hate Koreans. www.vice.com (англ.). Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
  4. ↑ Palmer, Matthew F. (2012). Cybernationalism: Terrorism, Political Activism, and National Identity Creation in Virtual Communities and Social Media. Virtual Communities, Social Networks and Collaboration. New York, NY: Springer New York. с. 115—134. ISBN 978-1-4614-3633-1.
  5. ↑ а б Schneier, Bruce. Online Nationalism. MIT Technology Review. Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 15 травня 2014.
  6. ↑ а б Wu, Xu (2007). Chinese Cyber Nationalism: Evolution, Characteristics, and Implications. Lanham, MD: Lexington Books. с. 158. ISBN 9780739118177.
  7. ↑ Liu, Shih‐Diing (2006-03). China’s popular nationalism on the internet. Report on the 2005 anti‐Japan network struggles 1. Inter-Asia Cultural Studies (англ.). Т. 7, № 1. с. 144—155. doi:10.1080/14649370500463802. ISSN 1464-9373. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 8 листопада 2020.
  8. ↑ Shen, Simon.; Breslin, Shaun. (2010). Online Chinese nationalism and China's bilateral relations. Lanham, Md.: Lexington Books. ISBN 978-0-7391-3249-4. OCLC 659561711.
  9. ↑ Lüqiu, Luwei,. Propaganda, media, and nationalism in mainland China and Hong Kong. Lanham, Maryland. ISBN 978-1-4985-7314-6. OCLC 1048947150.
  10. ↑ Liu, Hailong,. From cyber-nationalism to fandom nationalism : the case of Diba expedition in China. Abingdon, Oxon. ISBN 978-0-429-44775-4. OCLC 1055574524.
  11. ↑ 'Koreans, Go Home!' Internet Nationalism in Contemporary Japan as a Digitally Mediated Subculture. The Asia-Pacific Journal: Japan Focus. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
  12. ↑ Circassian Nationalism and the Internet. openDemocracy (англ.). Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
  13. ↑ Chechen Terrorist Networks Trace Back to the US State Department. Activist Post (амер.). 20 квітня 2013. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кібернаціоналізм&oldid=41762364