Кітасато Сібасабуро

Кітасато Сібасабуро 北里 柴三郎
яп. 北里 柴三郎
Народився	29 січня 1853(1853-01-29) Оґуні, Кумамото, Японія
Помер	13 червня 1931(1931-06-13) (78 років) Токіо-сіті[d], Японська імперія
Поховання	Aoyama Cemetery[d]
Місце проживання	Японія
Громадянство (підданство)	Японська імперія
Діяльність	біолог, професор, лікар, бактеріолог
Alma mater	Токійський університет
Сфера інтересів	Бактеріологія
Заклад	Університет Кейо
Посада	member of the House of Peers[d]
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медицини
Науковий керівник	Роберт Кох
Відомі учні	Кіоші Шига і Liu Ching-Kan[d]
Член	Лондонське королівське товариство, Леопольдина і Академія наук Японії
Відомий завдяки:	відкриття збудника чуми
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства[d]
Кітасато Сібасабуро у Вікісховищі?

Кітасато Сібасабуро (яп. 北里 柴三郎; 29 січня 1853 — 13 червня 1931) — японський бактеріолог, найбільш відомий як один з відкривачів збудника чуми (Yersinia pestis), яке відбулось під час 3-ї її пандемії у 1894 році в Гонконгу, практично одночасно з Александром Єрсеном.

У 1885 році Кітасато Сібасабуро переїхав до Берліна, де спочатку працював в Гігієнічному інституті під керівництвом Роберта Коха. У 1891 році став асистентом Інституту інфекційних хвороб, брав участь у розробці засобів проти дифтерії і сибірки. У 1889 році він виділив з гною ран трупу померлого від правця збудника його і вперше в світі вивчив його властивості в чистій культурі. У 1890 році він разом з Емілем Берінгом показав, що токсин правцевої палички може нейтралізуватися специфічною кров'яною сироваткою, отриманою від тварин після їхньої імунізації правцевим токсином. У 1892 році присвоєне вчене звання професора. Повернувся на батьківщину, в Токіо, де очолив відкритий при Токійському університеті бактеріологічний інститут. З 1896 року став директором шпиталю для інфекційних хвороб, а також завідував санітарною лабораторією і Пастерівською станцією профілактики сказу.

У 1894 році під час епідемії чуми під час її третьої пандемії в Гонконзі виділив збудника цієї хвороби (одночасно з Александром Єрсеном, на честь якого ця бактерія пізніше отримала свою назву). Хоча Кітасато першим опублікував свої дослідження, але проведена порівняльна перевірка ходу цих досліджень у обох науковців показала все ж таки у цьому питанні першість належить саме Єрсену.