Леськове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Леськове
Палац Даховських
Палац Даховських
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Монастирищенський район
Рада/громада Леськівська сільська рада
Код КОАТУУ 7123484001
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 662
Площа км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 19142
Телефонний код +380 4746
Географічні дані
Географічні координати 48°59′37″ пн. ш. 29°52′47″ сх. д. / 48.99361° пн. ш. 29.87972° сх. д. / 48.99361; 29.87972Координати: 48°59′37″ пн. ш. 29°52′47″ сх. д. / 48.99361° пн. ш. 29.87972° сх. д. / 48.99361; 29.87972
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Водойми Конела
Місцева влада
Адреса ради Леськове, вул. Центральна, 15
Сільський голова Тарасюк Тетяна Василівна
Карта
Леськове. Карта розташування: Україна
Леськове
Леськове
Леськове. Карта розташування: Черкаська область
Леськове
Леськове
Мапа

Лесько́ве — село в Монастирищенському районі Черкаської області (Україна). Населення становить 662 особи. Орган місцевого самоврядування — Леськівська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища.

Назва[ред. | ред. код]

Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.[1]

Трохи історії[ред. | ред. код]

Село Леськове, Монастирищенського району Черкаської області відоме ще з 17 сторіччя. На початку 19 сторіччя його купив польський магнат Маріан Даховський. Чотири покоління творили в селі розкішний маєток, який не втратив цінності й у наші дні. Маріан Даховський збудував на березі річки Конелки двоповерховий будинок із флігелем для садівника. Наступне покоління – Олександр і Гонората – скупили землі навколишніх сіл і накопичили кошти для будівництва. Їхні сини Казимир і Карл збудували першу частину замку, посадили парк, обнесли садибу цегляним муром. В кінці 19 сторіччя Тадеуш Даховський, будучи єдиним спадкоємцем, переїхав у Леськове й збудував другу частину замку – круглі, чотирикутні й шестикутні вежі. На першому й третьому поверхах було по 8 великих залів для ігор, балів, прийому гостей. На 2-ому – 9 залів та ванна. Східний вхід був парадним. Перед ним стояли бетонні вази для квітів, а поруч – будиночок для прислуги. Сам пан Тадеуш був людиною поміркованою, вів тверезий спосіб життя і пропагував його серед селян. Для цього він збудував у селі безкоштовну чайну, де пригощали чаєм із цукерками та печивом. Тадеуш Даховський був спортсменом-жокеєм, виборював призові місця на змаганнях у Європі.

Під час революції та війни Тадеуш емігрував за кордон. Але замок, на відміну від численних поміщицьких маєтків у окрузі, не був зруйнований. Із поваги до господаря селяни вберегли його від знищення. До 1934 року замок був закритим, але незбаром його використовували як будинок відпочинку, а влітку – як табір. Після війни в ньому відкрили туберкульозний диспансер, котрий потім передали військовому відомству. В 1950-х рр. у ньому відкрили будинок відпочинку, а потім – санаторій для військових. При формуванні Уманської дивізії на базі санаторію розмістили госпіталь. З 1992 р. територія належить Маньківській військовій частині. У маєтку Даховських свого часу був ліфт для обслуги, парове опалення, водопровід. Розповідають, що в 20-х роках минулого століття, в часи петлюрівської Директорії, один з Даховських приїздив сюди з Варшави і мріяв перевезти до замку сім'ю.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Леськовський палац. Садиба складалася з палацу, службових флігелів, приміщень для слуг. Даховські кохалися в конях, тому побудували в садибі і стайні.

За СРСР садиба, передана радянським військовим, автоматично набувала статусу режимного об'єкта, розташування якого не розголошувалося. Тому за СРСР садиба автоматично виключена з видання «Памятники градостроительства и архитектуры УССР», тома 1-4, Киев, «Будівельник», 1986.

Надзвичайно висока мистецька вартість садиби не враховувалась ні тоді, ні зараз.

Збудований у неоготичному стилі з червоної цегли власного виробництва (на цегляному заводі Даховських) Казимиром Даховським. Нагадує англійський середньовічний замок.

Палац було передано під піонер-табір, санаторій, згодом — військовий шпиталь, склад медикаментів тощо. Нині об'єкт у власності Міністерства Оборони України. Доступ лише з дозволу командира частини.

Навколо замку розплановано пейзажний парк (за планом нагадує трапецію), що ширшим боком повернутий до ставка на річці Конелі. Водне дзеркало збагачене штучно утвореним острівцем.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]