Летюча Бригада УВО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Юліан Головінський, творець і керівниник «Летючої бригади» УВО

«Летюча бригада» — спеціальний підрозділ Української Військової Організації, створений у складі групи спеціально підготовлених і законспірованих бойовиків для здобуття грошових коштів шляхом вчинення ексів (експропріаційних актів — нападів на державні установи із метою заволодіння коштами, які в умовах польської окупації вважалися українським національним здобутком і тому повинні бути повернені на благо української нації).

Створена Крайовим Командантом УВО Юліаном Головінським у лютому 1924 р.

Члени «Летючої бригади» діяли в умовах цілковитої конспірації. У місцях свого проживання вони зобов'язані були видавали себе за поляків чи німців. Відвідувати всі заходи, що організовувалися українською громадськістю, їм було суворо заборонено. У приватному житті членам «Летючої бригади» навіть було заборонено залицятися до українських дівчат[1].

Склад[ред.ред. код]

До складу «Летючої бригади» УВО входили :

Крім того, до ексів «Летючої бригади», як правило, долучався бойовий референт округи чи повіту, на території якого здійснювався екс. У окремих ексах брали також участь інші бойовики та навіть прихильники УВО (В. Шумський, С. Букало, Д. Дубаневич(Дмитро Дубаневич (1900—1933) — ходорівський слюсар, один з перших членів Української військової організації, учасник нападу на повітову касу Долини 1925 року. Цей захід виявився провальним для організаторів, а Д. Дубаневича засудили на вісім років, які він провів у тюрмі «Святий Хрест» польського місті Кельце. Звідти він повернувся зі смертельною недугою. Збереглась його могила в Ходорові), А. Медвідь, В. Лупуль).

план нападу на головну пошту м. Львів, 1925 р.

Діяльність[ред.ред. код]

Вичерпного переліку ексів, здійснених «Летючою бригадою» УВО скласти неможливо внаслідок надзвичайної конспірації її діяльності. Але є цілий ряд ексів, вчинення яких «Летючою бригадою» УВО доведене, зокрема:

  • акція проти польських дворів — рейд групи з 14 бойовиків на чолі з Миколою Бігуном від Ясіні (Закарпаття) через Переніжжя до Долинщини (літо 1924 р.);
  • напад на поштовий транспорт під Богородчанами (1925 р.);
  • напади на поштові амбулянси під Калушем (30.05.1924 та 28.11.1925);
  • напад на головну пошту Львова (28.03.1925 р.);
  • напад на касу повітового уряду в Долині (літо 1925);
  • напад на поштову адміністрацію м. Сьрем на Познанщині;
  • невдала експропріація поштових грошей під Дунаєвом коло Поморян.

Суд над членами «Летючої бригади»[ред.ред. код]

Викриття криївки на вулиці Убоч у Львові спричинило арешти польською поліцією більшості членів «Летючої бригади», що унеможливило її подальшу діяльність. 1 червня 1926 р. у Львові розпочався процес над бойовиками «бригади», перед судом опинилися:

  • Володимир Люпуль, 20 років, випускник учительської семінарії (м. Калуш);
  • Іван Паславський, 31 рік, випускник гімназії (м. Любачів);
  • Микола Бігун, 24 роки, студент (м. Прага, Чехословаччина);
  • Ярослав Барановський, 20 років, студент(м. Львів);
  • Роман Барановський, 22 роки, студент (м. Львів);
  • Володимир Шумський, 26 років, приватний підприємець (м. Дрогобич);
  • Микола Ковалисько, 27 років, студент (м. Львів);
  • Антін Медвідь, 31 рік, робітник (м. Долина);
  • Микола Ясінський, 26 років, випускник гімназії (м. Станіслав);
  • Андрій Оленський, 25 років, студент (м. Познань);
  • Дмитро Дубаневич, 26 років, слюсар;
  • Антін Стефанишин, 30 років, публіцист (м. Долина).

Завдяки зусиллям адвокатів (Лев Ганкевич, Михайло Волошин, Степан Шухевич, Маріян Глушкевич) засуджені отримали надзвичайно легкий присуд, з огляду на те, що більшості загрожував смертельний вирок:

  • 8 років важкої тюрми (Дмитро Дубаневич);
  • 6 років важкої тюрми (Микола Бігун);
  • 5 років важкої тюрми (Іван Паславський);
  • 4 роки важкої тюрми (Микола Ясінський);
  • 3 роки важкої тюрми (Андрій Оленський, Антін Медвідь, брати Барановські);
  • інші — виправдані.

Але мережа «Летючої бригади» була викрита остаточно і подальша її діяльність стала неможливою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. З.Книш «На повні вітрила! (Українська Військова Організація в 1924—1926 роках)», Торонто: «Срібна Сурма», 1970 р.

Джерела[ред.ред. код]