Богородчани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Богородчани
Bogorodchani gerb.png
Герб Богородчан
Домініканські костел і монастир у Богородчанах
Домініканські костел і монастир у Богородчанах
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Богородчанський район
Рада Богородчанська селищна рада
Код КОАТУУ: 2620455100
Основні дані
Засноване 1442
Площа 12 км²
Населення 7916 (01.01.2011)[1]
Густота 660 осіб/км²
Поштовий індекс 77701
Телефонний код +380 3471
Географічні координати 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806Координати: 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806
Водойма Річка Бистриця Солотвинська
Відстань
Найближча залізнична станція: Івано-Франківськ , (с. Цуцилів = 11 км)
До станції: 20 км
До обл. центру:
 - фізична: 16 км
 - автошляхами: 18 км
Селищна влада
Адреса 77701, Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, смт. Богородчани, вул. Шевченка, 68
Веб-сторінка http://bogolife.at.ua/
Карта
Богородчани is located in Україна
Богородчани
Богородчани
Богородчани is located in Івано-Франківська область
Богородчани
Богородчани

Commons-logo.svg Богородчани у Вікісховищі

Богородча́ни — селище міського типу, районний центр в Івано-Франківській області, адміністративний центр Богородчанської районної ради. Розташоване на правому березі гірської річки Бистриці-Солотвинської.

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року[2]. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і рільництвом. Серед спеціальностей ремісників найпоширенішими були: кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збереглися до наших днів: Ткацька, Різнича. В другій половині XV століття Богородчани стали володінням шляхтичів Потоцьких.

1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах було споруджено костел, навколо нього оселилася група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі. Костел став центром окатоличення населення.

У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків, серед яких були й мешканці Богородчан. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили сміливий напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

За першим поділом Польщі Богородчани опинилися під владою Габсбурзької монархії (з 1804 року — Австрійської імперії), містечко стало власністю австрійських баронів, які здійснювали політику онімечення українського населення. Переслідувалась українська культура, звичаї. Навмисне гальмувався розвиток економіки. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі. Австрійські власті 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснували народну школу.

В середині XIX століття у Богородчанах активізувалося суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено Руську Раду, до складу якої увійшло 29 осіб.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX століття працювало понад 100 робітників.

1914 — 1918 роки[ред.ред. код]

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери. Господарство занепало.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[3]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

На початку листопада в місті та колишньому Богородчанському повіті[4] Королівства Галичини та Володимирії було встановлено владу Української держави — ЗУНР. Місто стало центром Богородчанського повіту ЗУНР.

Повітовий комісар: Лев Ткачук, начальник суду; д-р Осип Охримович, делегат до УНРади: Дмитро Паневник (УРП).[5]

Репресовані[ред.ред. код]

Другі «совіти»[ред.ред. код]

27 червня 1941 року Богородчани окупували німці. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. Остаточно захоплено Богородчани було 28 липня 1944 року частинами 161-ї стрілецької дивізії Радянської Армії.

Влітку 1947 року в Богородчанах було організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»). У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

Відновлення незалежности[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків, 40 окатоличених українців та 1931 юдей[7].

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

У місті збереглися:

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) заніс смт. Богородчани до Переліку найважливіших історичних сіл України та їхніх пам'яток.=== ===

Освіта[ред.ред. код]

У місті є 2 загальноосвітні школи та Богородчанський професійний будівельний ліцей.

У міжвоєнний період діяли дві 7-класові школи, зокрема хлопчача та дівоча утраквістична[7].

Транспорт[ред.ред. код]

Автобусне сполучення з Івано-Франківськом. Через селище проходить автомагістраль Івано-ФранківськНадвірна.

Відомі особи[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Працювали, перебували[ред.ред. код]

Парламентські посли від Богородчан[ред.ред. код]

  • доктор Криницький Богдан - правник, громадський діяч (москвофіл), посол Галицького сейму 9-го скликання.[10].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.93, №913
  3. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. - Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. - іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
  4. Український медичний календар на 2013 рік
  5. Додатки / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
  6. Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 3 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Збруч, 2008. — Кн. 1. — С. 588. — ISBN 978-966-528-297-6.
  7. а б Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938. — Станиславів, 1938. — С. 27-28.
  8. [http://histans.com/LiberUA/e_dzherela_AktaGr_23/e_dzherela_AktaGr_23.pdf Акти ґродські і земські. -Львів, 1928. — Т. 23. - S. 451.
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».— Львів: «Тріада плюс», 2010.— 228 с., іл.— С. 143
  10. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. с. 113-114; 144

Посилання[ред.ред. код]