Шухевич Степан Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степа́н Євге́нович Шухе́вич
Shuhevych Stepan.jpg
Народився 1 січня 1877(1877-01-01)
с. Серафинці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 6 червня 1945(1945-06-06) (68 років)
Амберг, Flag of the United States (1912-1959).svg Американська зона окупації Німеччини
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність військовий та громадський діяч, адвокат
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Посада командир куреня УСС, командант 4-ї Золочівської бригади УГА
Військове звання OF-3 USR Major.svg Отаман (майор),
отаман (майор) УГА
Конфесія УГКЦ
Нагороди
Хрест Симона Петлюри


Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (19141915), отаман УГА (19181919), стрийко Романа Шухевича.

Життєпис[ред. | ред. код]

Докладніше: Шухевичі
Степан Шухевич на Закарпатті у 1915

Народився 1 січня 1877 у селі Серафинці (тепер Городенківського району Івано-Франківської області в сім'ї священика УГКЦ о. Євгена Шухевича — рідного брата науковця Володимира Шухевича.[1]

Навчання та юридична практика[ред. | ред. код]

У 1886 році стає учнем Львівської академічної гімназії, яку закінчив у 1895 році. 1899 р. — випускник юридичного факультету Львівського університету (серед викладачів — Михайло Грушевський). Відвідував судову практику у Відні, Львові[2].

Протягом 1903–1911 років працював на посадах судді у містах Рава-Руській, Долині та Дрогобичі. З 1911 по 1914 рік — адвокат.

Служба в УСС та УГА[ред. | ред. код]

Один із організаторів УСС, командант (командир) ІІ-го куреня у ранзі отамана[3][4] із жовтня 1914 по 1916 року, згодом сотник австрійської армії у 1917 р. У 1918 році — командант польової жандармерії при австрійському губернаторі міста Одеса, потім — військовий комендант Львова часу ЗУНР[5].

Займав посаду команданта Підволочиська,[6] 4-ї Золочівської бригади УГА у званні отамана (майора), по ньому посаду обійняв Алоїз Ляєр. Згодом персональний референт Начальної Команди УГА. В липні 1919 р. на чолі місії ЗУНР прибув до Львова для переговорів з поляками[7].

Як представник старшин брав участь в нараді Головного Отамана С. Петлюри в Жмеринці 4 листопада 1919 р.[8]

На посаді Голови Трибуналу звинувачував Мирона Тарнавського, Альфреда Шаманека, Омеляна Лисняка під час польового суду 13-14 листопада 1919 р. у Вінниці в змові з ворожою денікінською армією[9].

Очолював Колегію старшин, яка розробляла план подальших дій УГА після зняття їх з фронту в грудні 1919, увійшов до складу ревкому УГА, який взявся опікуватись 3000 хворих стрільців. Очолюючи кінний загін, в квітні 1920 р. зумів вирватись з польського оточення під Махнівкою[10].

Адвокат у політичних процесах[ред. | ред. код]

Після закінчення визвольних змагань брав участь у судових процесах над борцями за незалежність України як адвокат обвинувачених, зокрема:

Степан Шухевич також брав участь у багатьох інших політичних процесах.

Інша діяльність[ред. | ред. код]

З 1921 року по 1939 р. був Президентом наглядової ради видавничого кооперативу «Червона калина».

Автор книг спогадів «Спомини» (Львів, «Червона калина», 1929 р.), «Моє життя» (Лондон, 1991 р).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Івано-Франківську є вулиця Шухевичів, названа на честь не лише Степана, а й усієї його героїчної родини.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ. «Тишковецькі Шухевичі»
  2. Мельничук Б., Щербак Л. Шухевич Степан Євгенович… — С. 663.
  3. Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  4. «Бучач і Бучаччина»
  5. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР… — С. 153.
  6. Ярослав Дзісяк. Сумнівна допомога Галицькій Армії // Вільне життя плюс. — Тернопіль, № 4 (15636) за 16 січня 2015. — С. 3.
  7. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР… — С. 206.
  8. Там само. — С. 262.
  9. Там само. — С. 264.
  10. Там само. — С. 305.

Публікації[ред. | ред. код]

Гіркий то сміх (1930)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]