Шухевич Степан Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Степан Шухевич)
Перейти до: навігація, пошук
Степа́н Євге́нович Шухе́вич
Shuhevych Stepan.jpg
Народився 1 січня 1877(1877-01-01)
с. Серафинці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 6 червня 1945(1945-06-06) (68 років)
Амберг, Flag of the United States (1912-1959).svg Американська зона окупації Німеччини
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність військовий та громадський діяч, адвокат
Посада командир куреня УСС, командант 4-ї Золочівської бригади УГА
Звання OF-3 USR Major.svg Отаман (майор),
отаман (майор) УГА
Конфесія УГКЦ
Нагороди
Хрест Симона Петлюри

s: Роботи у Вікіджерелах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі


Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (19141915), отаман УГА (19181919), стрийко Романа Шухевича.

Життєпис[ред.ред. код]

Степан Шухевич на Закарпатті у 1915

Народився 1 січня 1877 у селі Серафинці (тепер Городенківського району Івано-Франківської області в сім'ї священика УГКЦ о. Євгена Шухевича — рідного брата науковця Володимира Шухевича.[1]

Навчання та юридична практика[ред.ред. код]

У 1886 році стає учнем Львівської академічної гімназії, яку закінчив у 1895 році. 1899 р. — випускник юридичного факультету Львівського університету (серед викладачів — Михайло Грушевський). Відвідував судову практику у Відні, Львові[2].

Протягом 1903–1911 років працював на посадах судді у містах Рава-Руській, Долині та Дрогобичі. З 1911 по 1914 рік — адвокат.

Служба в УСС та УГА[ред.ред. код]

Один із організаторів УСС, командант (командир) ІІ-го куреня у ранзі отамана[3][4] із жовтня 1914 по 1916 року, згодом сотник австрійської армії у 1917 р. У 1918 році — командант польової жандармерії при австрійському губернаторі міста Одеса, потім — військовий комендант Львова часу ЗУНР[5].

Займав посаду команданта Підволочиська,[6] 4-ї Золочівської бригади УГА у званні отамана (майора), по ньому посаду обійняв Алоїз Ляєр. Згодом персональний референт Начальної Команди УГА. В липні 1919 р. на чолі місії ЗУНР прибув до Львова для переговорів з поляками[7].

Як представник старшин брав участь в нараді Головного Отамана С. Петлюри в Жмеринці 4 листопада 1919 р.[8]

На посаді Голови Трибуналу звинувачував Мирона Тарнавського, Альфреда Шаманека, Омеляна Лисняка під час польового суду 13-14 листопада 1919 р. у Вінниці в змові з ворожою денікінською армією[9].

Очолював Колегію старшин, яка розробляла план подальших дій УГА після зняття їх з фронту в грудні 1919, увійшов до складу ревкому УГА, який взявся опікуватись 3000 хворих стрільців. Очолюючи кінний загін, в квітні 1920 р. зумів вирватись з польського оточення під Махнівкою[10].

Адвокат у політичних процесах[ред.ред. код]

Після закінчення визвольних змагань брав участь у судових процесах над борцями за незалежність України як адвокат обвинувачених, зокрема:

Степан Шухевич також брав участь у багатьох інших політичних процесах.

Інша діяльність[ред.ред. код]

З 1921 року по 1939 р. був Президентом наглядової ради видавничого кооперативу «Червона калина».

Автор книг спогадів «Спомини» (Львів, «Червона калина», 1929 р.), «Моє життя» (Лондон, 1991 р).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Івано-Франківську є вулиця Шухевичів, названа на честь не лише Степана, а й усієї його героїчної родини.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ. «Тишковецькі Шухевичі»
  2. Мельничук Б., Щербак Л. Шухевич Степан Євгенович… — С. 663.
  3. Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  4. «Бучач і Бучаччина»
  5. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР… — С. 153.
  6. Ярослав Дзісяк. Сумнівна допомога Галицькій Армії // Вільне життя плюс. — Тернопіль, № 4 (15636) за 16 січня 2015. — С. 3.
  7. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР… — С. 206.
  8. Там само. — С. 262.
  9. Там само. — С. 264.
  10. Там само. — С. 305.

Публікації[ред.ред. код]

Гіркий то сміх (1930)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]