Либідь (притока Клязьми)
| Либідь | |
|---|---|
| 56°08′13″ пн. ш. 40°22′26″ сх. д. / 56.137036111111° пн. ш. 40.373875° сх. д. | |
| Витік | Вороновий яр, м. Володимир |
| • координати | 56°08′13″ пн. ш. 40°22′26″ сх. д. / 56.137036111111° пн. ш. 40.373875° сх. д. |
| Гирло | Клязьма (ліва притока Оки, м. Володимир) |
| • координати | 56°07′57″ пн. ш. 40°26′07″ сх. д. / 56.132375° пн. ш. 40.435363888889° сх. д. |
| Басейн | басейн Волгиd |
| Країни: |  Росія |
| Регіон | Владимир |
| Довжина | 4,5 км |
| Площа басейну: | 7 км² |
 | |
Ли́бідь (рос. Лыбедь) — річка в місті Владимир (Росія), ліва притока Клязьми, яка з лівого берега впадає в Оку (притоку Волги). Загальна довжина — 4,5 км (2,5 км в колекторі).
Витік річки знаходиться у Вороновому яру недалеко від Університетської вулиці. У верхній течії упродовж 1,3 км Либідь протікає в природному руслі. У північній частині Дитячого парку на річці є каскад з трьох ставків, що призначалися для поливу колективних вишневих садів. У районі Стрілецької вулиці річка переходить у бетонний колектор завдовжки 2,5 км. Колектор проходить під Жовтневим проспектом, у районі вулиць Верхньолибідської, Задній Боровок, Юр'ївского провулку, і далі — під Либідським яром (що примикає до парного боку вулиці Луначарського) та площею Фрунзе. У районі Лінійної вулиці річка виходить з колектора, упродовж 0,7 км протікає в природному руслі і впадає в Клязьму.
До середини XX століття Либідь була притокою р. Рпень і була на 500 м коротше за сучасну річку. Економіст А. П. Субботін у книзі «Губернский город Владимир в 1877 г.» отмечает, что «речка Лыбедь впадает в Рпень за 1/2 версты от устья последней»[1]. При будівництві нових корпусів Володимирського хімічного заводу і ТЕЦ річка Рпень була направлена в штучне русло, її гирло перемістилося на 3,5 км нижче за течією Клязьми, а Либідь у своїх пониззях стала протікати по частині старого русла Рпені, впадаючи в Клязьму[2].
Свою назву Либідь дістала, ймовірно, від назви київської річки Либідь (правої притоки Дніпра) — подібно до назв інших володимирських річок: Почайна (р. Почайна у Києві), Рпень (р. Ірпінь на Київщині).
З гідронімом Либідь пов'язано назви вулиць у місті Владимир — Верхньолибідської, Нижньолибідської та Либідського проїзду. У лютому 1993 року стадіон «Будівельник», розташований на високому правому березі колишнього русла річки, було перейменовано на стадіон «Либідь»
Річка Либідь була природною межею древнього Владимира з півночі і сходу. Вона мала глибоку долину з крутими схилами, які були укріплені насипними валами, — Боровецьким, Либідським, Івановським і Зачат'євським. На східній околиці міста (у районі сучасної площі Фрунзе) стояли Срібні ворота. На початку XIII століття на березі Либеді було побудовано Успенський Княгинин монастир.
У XIV—XV ст. місто почало виходити за межі своїх древніх укріплень і за Либіддю з'явилася слобода Варварка, Стрілецька, Пушкарська, Нова. У XIX ст. на лівому березі Либеді, від Суздальскої до Нижньогородської застави, опоясуючи місто зі східного боку, тягнулися численні городи сім'ї Муравкіних, що започаткувала промислове городництво у Володимирі[3]. Згідно з генеральними планами розвитку міста 1947 і 1967 років Залибіддя було визначено новим загальноміським центром, тут розгорнулося активне будівництво житлових і громадських будівель[4].
У 60-ті роки XX ст. Либідь частково була узята в колектор. У заплаві Либеді планувалася організація зеленої зони, місць відпочинку городян (біля лікарні швидкої допомоги «Червоний Хрест» і в районі Юр'ївского провулку були розбиті сквери, але велика частина долини так і залишилася невпорядкованою).
Починаючи з 1920-х років розглядалися і абсолютно протилежні пропозиції — про використання долини річки для будівництва великої магістралі з метою розвантаження історичного центру Владимира від вантажного транспорту. У 1997 році при розробці нового генерального плану міста було затверджено проект Либідської магістралі, яка повинна пройти долиною Либіді від площі Фрунзе до Садової площі[5].
- Річка Либідь у Рязані
- Річка Либідь у Києві
- ↑ Лыбедь // Записки владимирских краеведов. Природа Владимира. — Владимир, 2000. — Вип. 4. — С. 46.
- ↑ Легендарные реки исторических столиц русского государства. // Владимир — мой город, № 45, февраль 2007.
- ↑ Титова В. И. Огородничество во Владимире // Записки владимирских краеведов. Природа Владимира. — Владимир, 2000. — Вип. 4. — С. 130—132.
- ↑ Скворцов А. И. и др. Планировка и застройка города // Владимир: путеводитель-справочник. — Ярославль : Верх.-Волж. кн. изд-во. — С. 140—150.
- ↑ Лыбедская магистраль — стройка века?. «Призыв». 17 октября 2002. Архів оригіналу за 24 вересня 2014. Процитовано 3 вересня 2013.
- Кудрякова Н. П. Речка Лыбедь (воспоминания старожила) // Записки владимирских краеведов. Природа Владимира. — Владимир, 2000. — Вип. 4. — С. 47—50.
- Подземная река Лыбедь. «Зебра-ТВ». 21 февраля 2013. Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 3 вересня 2013.