Луценко Валентин Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луценко Валентин Михайлович
Народився 21 серпня 1939(1939-08-21) (82 роки)
Іркутськ
Нагороди
Заслужений працівник культури України
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Валенти́н Миха́йлович Луце́нко (21 серпня 1939 р., Іркутськ, СРСР) — радянський і український балетмейстер, керівник народний самодіяльний ансамбль танцю "Черкащанка" Черкаський Національний університет ім. Б. Хмельницького. Заслужений працівник культури України. Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної ради Української РСР[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 серпня 1939 р. у м. Іркутськ у сім'ї сибірських будівельників. Родове коріння Валентина Луценка має українське походження та знаходиться в с. Роги на Маньківщині (Черкаська область). Дід Трохим мав 11 дітей і був заможним господарем: обробляв 50 га землі, утримував коней та корів. У часи колективізації сім'ю затаврували як «куркульську» та піддали репресіям, у голодному 1933 році її члени залишилися без засобів до існування. Дідусь помер, але каральна машина СРСР на цьому не зупинилася: старшого сина Михайла (батька В. М. Луценка) вислали в Іркутськ.

Майбутній хореограф народився напередодні Другої світової війни. Батька забрали на фронт, а вже восени 1941 року прийшла звістка, що він «пропав безвісти». Мати так і не змогла після цього оговтатися і збожеволіла, коли синові не виповнилося і трьох років. Відтоді він її не бачив, швидше за все померла у психіатричній лікарні. Валентина взяли на виховання родичі, а через деякий час повернувся батько.

1946 року разом із батьком приїхав в Україну. Спочатку в рідне татове село Роги, а потім — у місто Ватутіне. Із 5-го класу відвідував танцювальний гурток у Ватутінському будинку культури. Керівником гуртка був Микола Петрович Доронін. Він порадив Валентину Луценку, як кращому своєму учню, стати танцюристом.

Закінчив Луганську школу ФЗУ будівельного профілю. Після навчання повернувся у Ватутіне, працював у будівельному управлінні.

Навчався у студії Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського

У 1956 р. Валентин Луценко переїжджає у Черкаси.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

З 1956 р. працює танцюристом у Черкаський народний хор. Танцювальною партнеркою була дружина керівника хору Авдієвський А. Т. Майя Довгаль.

Служба в Радянська Армія, де виступає у Ансамблі пісні і танцю двічі Червонопрапорного Балтійського флоту.

Після служби знову повертається у Черкаський заслужений народний хор.

Із 1964 р. працює солістом балету у Черкаський обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Із 1977 р. по 1988 р. — головний балетмейстер театру.

У 1967 р. у складі Черкаський заслужений народний хор став лауреатом Всесвітній фестиваль молоді у Москва і був нагороджений медаллю.

Автор близько 25 постановок до спектаклів: «Назар Стодоля», «За двома зайцями», «Кайдашева сім'я», «Безталанна», «Конотопська відьма» та ін. Паралельно із роботою у театрі з 1970 р. очолює народний самодіяльний ансамбль танцю «Черкащанка»[2]. З 1988 р. — йде з театру й очолює ансамблю «Черкащанка».

Основа репертуару — танцювальні композиції та танці народів України й світу: хореографічні композиції «Квіти України», «Розпрягайте хлопці коні», танки «Козачок», «Паняночки», болгарський, молдавський, литовський та ін.

Разом з ансамблем «Черкащанка» був на гастролях у Польща, Німеччина, Румунія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Сирія.

Постановник танців: «Привітальна», «Троїсті музики», «Козаки», «Червона калина», «Удовицю я любив», «Біля ставу», «Український ліричний», «Гопак»[3]

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Луценко, В. Валентин Луценко: життя в ритмі танцю: бесіда з Валентином Луценком, хореографом ансамблю «Черкащанка» / записала Вікторія Василега // Ритм України. — 2010. — С. 62 — 63.
  • Стопхай, Ю. «Черкащанка» розкрила талант Валентина Луценка / Ю. Стопхай // Нова Доба. — 1999. — 22 лип. — С. 2.
  • Черненко, Ю. Покликання / Ю. Черненко // Черкас. правда. — 1989. — 21 лип.
  • Іволгін, О. В. Душі криниця / О. В. Іволгін // Голос профспілки. — 2011. — Лют. (№ 1). — С. 8.
  • Самодіяльний народний ансамбль танцю «Черкащанка». — Черкаси: [б. в.], 1993. — 6 с.
  • Юрченко, С. Наша гордість — «Черкащанка» / С. Юрченко // Земля черкаська. — 2003. — 16 трав. — С. 1.
  • Голиш, Г. М. Пером публіциста: вибрані нариси, статті, інтерв'ю / Г. М. Голиш. — Черкаси: Вертикаль, 2019. — С. 164—169.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]