Люсьєн Олів'є
| Люсьєн Олів'є | |
|---|---|
| фр. Lucien Olivier | |
| Народився |
1838[1] Москва, Російська імперія |
| Помер |
14 (26) листопада 1883[1] Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Введенське кладовище |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | шеф-кухар, винахідник |
| Знання мов | російська і французька |
Люсьєн Олів'є (фр. Lucien Olivier, 1836 або 1837 рік[2] — 14 листопада 1883 року, Ялта) — ресторатор французького[3] походження, тримав у Москві з початку 1860-х років ресторан «Ермітаж»; відомий як творець рецепта зимового салату, незабаром названого на честь свого творця. Його рецепт був таємницею, яку він так і не розголосив до самої смерті[4].
Біографія[ред. | ред. код]
За неперевіреними даними, уродженець Москви[5]. В довідниках 1840-1850-х рр .. значиться Йосип Антон Олів'є, купець III гільдії, що жив у районі Петрівки (адреси вказувалися не точно)[6][7], однак чи був він родичем Люсьєну — поки з'ясувати не вдалося. Люсьєн Олів'є був спочатку службовцем ресторану та готелю «Ермітаж», заснованих в 1860-х рр. У 1870-х рр. він був власником підприємства[8][9]. Згідно з довідковими книгами, права торгівлі за купецьким званням II гільдії отримав у 1867 р. Люсьєну Олів'є Московська міська дума доручила організацію кулінарної частини військового свята в Сокільниках з нагоди коронаційних урочистостей[10][11].
Згідно дослідженням А. Алексєєва, під ім'ям Люсьєна Олів'є був відомий французький підданий Микола Олів'є, який в 1868 році керував готелем «Ермітаж» в будинку Пегова на Трубній площі; за даними на 1877 рік, готель і ресторан при ній) іменувалася «Ермітаж», а її керівник — купцем другої гільдії[12], 40-річним Люсьєном Олів'є, що жив на Петровському бульварі також в будинку Пегова. На думку Алексєєва, Микола змінив ім'я, щоб підкреслити свою французькість в інтересах реклами[13].
.JPG)
Помер у Ялті 14 листопада 1883 року у віці 45 років від пороку серця. Тіло було переправлено в Москву і віддане землі на Введенському кладовищі[14]. У 2008 році могила Олів'є була виявлена і відновлена (12 ділянка.)[15].
Після смерті Олів'є власником ресторану «Великий Ермітаж» (так став називатися трактир на початку XX століття) було «Товариство Олів'є», склад якого кілька разів змінювався. У революцію 1917 року ресторан закрився, в будівлі розміщувалися різні установи, в роки Непу там знову був ресторан, а з 1923 по 1941 рік в ньому знаходився «Будинок селянина».[16]
За даними Гіляровського, Олів'є тримав рецепт свого салату в таємниці, хоча основні інгредієнти були відомі. І як не намагалися гурмани того часу відтворити його в точності, такого салату у них не виходило. Це стало приводом для різного роду легенд[17].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ Справочная книга о лицах, получивших... купеческие и промысловые свидетельства по г. Москве на 1871 г.. - Москва : тип. А.Н. Иванова. 1871. Справочная книга... на 1883. М. 1883.
- ↑ В некоторых современных публикациях именуется бельгийцем, однако источники подобных утверждений остаются неизвестными [Архівовано 29 серпня 2018 у Wayback Machine.].
- ↑ Вечерняя Москва - Вечерняя Москва - Москвичам расскажут всю правду об Оливье. Архів оригіналу за 16 березня 2013. Процитовано 13 березня 2013.
- ↑ П. Б. Письма о Москве [Архівовано 18 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Вестник Европы, Т. II, март 1881 года. С. 404.
- ↑ Нистрем, Карл Михайлович. Адрес-календарь жителей Москвы. на 1846. / сост. К. Нистремом. - М. : Тип. С. Селивановского, 1846.
- ↑ Нистрем, Карл Михайлович. Адрес-календарь жителей Москвы на 1852 г. / сост. К. Нистремом. - М. : Тип. С. Селивановского, 1852.
- ↑ Справочная книга о лицах, получивших... купеческие и промысловые свидетельства по г. Москве на 1871 г. — С. 215.
- ↑ Гринберг, Е. Настольно-справочная адресная книга г. Москвы и новый путеводитель по Москве с окрестностями. — Москва : Тип. М. И. Нейбюргер,. — Москва, 1878.
- ↑ В память священного коронования государя императора Александра III и государыни императрицы Марии Феодоровны / [Под ред. В.В. Комарова]. - Санкт-Петербург: тип. В.В. Комарова, 1883. — С. 389.
- ↑ Коронование их императорских величеств Александра Александровича и Марии Феодоровны в 1883 г. : [Описание]. - Санкт-Петербург : ред. журн. "Иллюстрированный мир", 1883. — 214 с.
- ↑ В купеческом состоянии с 1867 года.
- ↑ Алексеев, 2017.
- ↑ Ялтинский конец Оливье: Французский ресторатор и создатель салата закончил свои дни в Крыму. Архів оригіналу за 22 березня 2020. Процитовано 2 січня 2021.
- ↑ Interesting facts, Trivia, Russian restaurants. Архів оригіналу за 1 грудня 2007. Процитовано 2 січня 2021.
- ↑ История салата Оливье. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 29 серпня 2018.
- ↑ В. А. Гиляровский. Москва и москвичи. На трубе.
Література[ред. | ред. код]
- Алексеев А. Салат, да не тот. Как придумали Люсьена Оливье и его главное блюдо // Коммерсантъ. — 2017. — Число 31. — 12. Архівовано з джерела 29 серпня 2018. Процитовано 2019-12-25.
|
