Лісенко Андрій Онисимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лісенко Андрій Онисимович
Народився 30 грудня 1907(1907-12-30)
Херсон, Російська імперія
Помер 22 серпня 1970(1970-08-22) (62 роки)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Поховання Друге християнське кладовище Одеси
Діяльність архітектор
Діти Лісенко Вадим Андрійович

Лісенко Андрій Онисимович (30 листопада 1907 року, Херсон — 22 серпня 1970 року, Одеса) — головний архітектор міста Одеси (1945—1946 роки), Член Союзу Радянських архітекторів з 1933 року.

Рід Лісенків[ред. | ред. код]

Походить з династії Лісенків, відомої з початку XVII століття.

В «Енциклопедичному лексиконі» (том 11, ВЛА-ГЕТЬ., Санкт-Петербург, 1858, стор. 115) згадується Яків Лісенко, який жив у першій половині XVII століття і брав участь у війні 1648—1654 років, як на перший представник роду Лісенків.

Його син, Іван Якович Лісенко (народився до 1633 року — помер 25.11.1699 року) — полковник, генеральний осавула, наказний гетьман, отримав дворянські і майнові права Універсалом гетьмана Д. Многогрішного в 1671 році.

Зберігся запис на печаті Переяславського полковника Івана Яковича Лісенка, 1691 року, у щиті: перекинутий лук, натягнутий стрілою. Навколо щита букви: І. Л. І. В. І. Ц. П. В. З. П., тобто «Іван Лисенко, полковник війська їх царської пресвітлої величності Запорозького Переяславський» (Малоросійський гербовник, 1914 р., С.-Петербург, Видання Чернігівського дворянства, стор. 96).

Рід Лісенків згадується в Малоросійському родословнику, (том третій. Л.-О. З 40 портретами. Київ, 1912, стор. 127—147), а також "Енциклопедії українознавства. Словникова частина (ЄУ-II) ". — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1289—1306.

Юні роки[ред. | ред. код]

Андрій Онисимович Лісенко народився 30 листопада 1907 року в місті Херсоні в родині Лісенка Онисима Хомича і Жукової Єлизавети Тихонівни. Онисим Хомич служив до революції секретарем Херсонського повітового військової присутності (згадується в Пам'ятній книзі Херсонської губернії 1910 року у розділі «Канцелярія губернатора»).

Навчався Андрій Онисимович до революції в Реальному училищі (до 4 кл.). У 1923 році закінчив трудшколу і в 1925 році профшколу у Херсоні, був відряджений на землевпорядні курси до Одеси, які закінчив у 1926 році. Після закінчення працював у Херсонському Окрземвідділі на посаді техніка-землевпорядника III-го, а потім II-го розряду до 1929 року. У 1929 році вступив за конкурсом на архітектурний факультет Одеського інституту інженерів цивільного і комунального будівництва. Виконавши за 2 роки зі спеціальних дисциплін програму трьох курсів, перевівся в 1931 році на архітектурний факультет Всеросійської академії мистецтв у місто Ленінград, де створив проект Театру Видовищ, який отримав срібну медаль конкурсу в Монтевідео, в основу якого було покладено архітектурні ідеї початку 20-го століття: демократизація видовищ, царство розуму, Місто Сонця.

У зв'язку зі злиттям архітектурних факультетів академії та інституту цивільних інженерів закінчив Ленінградський інститут інженерів комунального будівництва в 1934 році з захистом дипломного проєкту. Суміщаючи з навчанням, працював у низці проєктних організацій архітектором (1932 рік — Гіпроліспром НКТП, 1933—1934 роки — Держтаджпроектбригада).

У 1933 році, у віці 26 років, Андрій Онисимович став членом Союзу Радянських архітекторів.

24.12.1935 року одружився з Черняковою Тамарою Олександрівною (25.10.1910 — 27.04.1975), яка стала справжньою музою для Андрія Онисимовича, його душевним талісманом. Тамара Олександрівна отримала три вищі освіти, зокрема вчилася на вокальному факультеті в Петроградській консерваторії. Після закінчення факультету іноземних мов Одеського державного університету, більше 20 років викладала англійську мову у Вищому морехідному училищі міста Одеси.

У 1937 році у них народився син — Лісенко Вадим Андрійович.

У 1934—1937 роках Андрій Онисимович працював старшим архітектором Міськбудпроєкт Наркомату важкої промисловості.

У 1937—1938 роках — керівником архітектурно-будівельного відділу Лєндержпроєктбуда (5-й проєктний інститут Наркомату оборонної промисловості).

Основні будівлі і споруди, збудовані за проєктами Лісенка А. О., виконані за час роботи в Ленінграді з 1934 по 1938 роки:

  • 1934 р., м. Душанбе: фасади Театру/разом з акад. Дітріх;
  • 1935-36 роки, м. Магнітогорськ: реконструкція Цирку;
  • 1935 рік, м. Магнітогорськ: дитячі садки: на 140 місць; 40 місць; 50 місць, 78-квартирний житловий будинок;
  • 1935—1936 роки, м. Ленінград, павільйони для центру міста/Лєнхарчобуд;
  • 1935—1937 роки, м. Вязьма: житловий масив для льонокомбінату/30 об'єктів;
  • 1936 рік, м. Магнітогорськ: їдальня, школа на 400 місць;
  • 1936 рік, м. Ленінград, інтер'єри ресторану на Ліговському проспекті;
  • 1936—1937 роки, кафе — кондитерська в м. Гатчині;
  • 1937 року, м. Шимкент: генплан житлового масиву;
  • 1937—1938 роки, м. Ленінград/ЛО Міськбудпроєкт, НКОП: заводи спецпризначення Наркомату оборонної промисловості/виробничі об'єкти, житлові комплекси;
  • 1938 року, м. Магнітогорськ, технічний проєкт планування IV кварталу і XIII кварталу;
  • 1938 року, м. Копейськ/Урал: 8-поверховий житловий будинок на 112 квартир — I премія на Всесоюзному конкурсі «Лєнміськпроєкт».


Наприкінці 1938 року Андрій Онисимович за трудовим договором виїхав на роботу в Магадан (Головне управління будівництва Далекої Півночі НКВС СРСР (Дальстрой СРСР).

У Магадані Андрій Онисимович працював з листопада 1938 року спочатку старшим архітектором, у березні 1939 року зарахований на посаду старшого архітектора архітектурно-будівельного відділення в Проєктний відділ ГУС ДС НКВД СРСР, а в травні 1939 року переведений старшим архітектором-бригадиром. З січня 1940 по грудень 1940 року у зв'язку з організацією проєктної групи при Міськкомунвідділі був відряджений в ГУС ДС для роботи в ГКО інженером контори ДКО, старшим архітектором Проєктної контори Міськкомунвідділа. У січні 1941 року відряджений у розпорядження ОК ГУС ДС з напрямком в Колимпромпроєкт старшим архітектором-бригадиром архітектурно-конструкторського відділу. У липні 1941 року прийнятий в ОКС г/т «Колимснаб» на посаду старшого інженера проєктно-кошторисної групи і в грудні 1942 року звільнений з Дальстроя в зв'язку з закінченням терміну найму.

За час роботи (1939—1942 роки) в м. Магадані/ Дальстрой НКВД Андрієм Онисимович виконані (а потім побудовані): проєкт планування міста, проєкт планування та благоустрою морського порту в бухті Нагаєва, котеджі для відряджених, їдальня, баня, управління НКВД, хірургічний корпус, гінекологічний корпус, готель № 1, 80-квартирний житловий будинок з кафе, магазином; реконструкція холодильника, 15 тис.м3; склади Колимснаба, склади косітеріта та ін., Охотсько-Колимський краєзнавчий музей, Міський театр, Морський вокзал в бухті Ногаєве, стадіон з будівлями обслуговування.

У вересні 1942 року Андрія Онисимовича перевели до Якутська, в Північно-Якутське Річкове пароплавство ГУСМП, де він працював на посаді старшого інженера-архітектора проєктно-конструкторського бюро ОКС СЯРПа і звільнений у жовтні 1944 року із записом в трудовій книжці: «Звільнений згідно з постановою Лікарсько-контрольної комісії».

За час роботи з кінця 1942 по 1944 роки в м. Якутську у «Главсевморпуть» Андрієм Онисимович розроблені (і потім збудовані): 1942 рік: генплан судноремонтного заводу, проєкт будинку управління Міськрибтресту, їдальні, 1942-43 роки: проєкт житлового комплексу при заводі/проєкти будинків і планування, 1943-44 роки: проєкт механічного цеху судноремонтного заводу.

Головний архітектор Одеси[ред. | ред. код]

Наприкінці 1944 року Андрія Онисимовича Лісенка викликав у Москву комітет у справах архітектури при Раді міністрів СРСР, і з 08 січня 1945 року рішенням Одеського міськвиконкому його призначено головним архітектором міста Одеси, куди він переїхав з родиною. У післявоєнні роки під його керівництвом і безпосередній участі відбувалося відновлення, реконструкція та реставрація будівель, зруйнованих під час німецько-радянської війни, нова забудова Французького бульвару, Комсомольського бульвару і інших.

В 1945-47 роках Андрій Онисимович брав участь у реконструкції «напівциркульних будинків» на Приморському бульварі, реконструкції стадіону «Харчовик» (наразіі ЧМП)

З 1945 по 1947 роки Андрій Онисимович (як головний архітектор міста) спільно з архітектором Баталовим розробив Генеральний план міста Одеси у трьох варіантах, який пройшов розгляд та затвердження в Академії архітектури СРСР (м. Москва). Та через негативне втручання ЦК КПУ і Міністерства залізничного транспорту України реалізувати цей план не вдалося.

З березня 1947 року Андрій Онисимович перейшов на роботу в Чорноморпроєкт старшим архітектором, де розробив проєкт 80-квартирного житлового будинку і кафе, який згодом був реалізований. 1947—1948 рр. — старший архітектор-автор Гіпрогражданстрой, 1948 р. — головний інженер проєкту Воєнморпроєкт № 3.

З 1948 року Андрій Онисимович переходить на викладацьку роботу. Одночасно до квітня 1949 року працював художнім керівником, старшим майстром декоративно-оздоблювального цеху в Одеських художніх скульптурних Майстернях Художнього фонду СРСР.

Андрієм Онисимовичем, спільно з архітектором П. Бронниковим, також розроблено проєкт Одеського морвокзалу у стилі венеціанського ренесансу. Проєкт брав участь у конкурсі, виграв Першу премію, однак втіленим у життя не був, оскільки наприкінці 50-х років почалася кампанія проти «надмірностей» в архітектурі.

З вересня 1949 року Андрій Онисимович перейшов на роботу в Одеський інженерно-будівельний інститут, де працював на посаді старшого викладача кафедри «Архітектура», а у вересні 1951 року, у зв'язку з реорганізацією інституту, переведений до Інституту Інженерів Морського флоту на посаду старшого викладача кафедри графіки, креслення і нарисної геометрії гідротехнічного інституту. З вересня 1953 року переведений старшим викладачем кафедри будівельних робіт і інженерних конструкцій.

Андрій Онисимович Лісенко більше 20 років присвятив вихованню архітекторів і зміцненню одеської архітектурної школи. Багато років, працюючи в Одеському інженерно-Будівельному Інституті і Одеському Інституті Інженерів Морського Флоту (на гідротехнічному факультеті), він приділяв багато уваги вихованню молодого покоління, зміцненню одеської архітектурної школи. Серед його учнів: архітектор Савулькін М. — автор десятків проєктів в Одесі, провідний архітектор Діпроміста; заслужений архітектор України — Гольдвар С. — автор забудови міста Іллічівська та інших об'єктів; архітектор Сержантов С. — довгі роки обіймав посаду Одеського обласного архітектора, архітектор Ексарьов А. — професор архітектури, багаторічний проректор Одеської академії архітектури і будівництва; архітектор Лобков А. — доцент ОДАБА, автор книг і підручників з архітектури, «Довідника архітектора»; архітектор Грінберг Е.; архітектор Донець А.; архітектор Катишева В.; архітектор Ланда А.; архітектор Мельничук С.; архітектор Пилипчук Р.; архітектор Поверіна Л.; архітектор Попенко Н.; архітектор Шевченко В. і багато інших.

В Одесі Андрій Онисимович працював і дружив з архітекторами Каневським, Троупянським, Копиловим, Готгельфом, Бєльчиковим, Замечеком, Сільвестровичем.

В 1954-55 роках Андрій Онисимович брав участь у реконструкції будинку ОІІМФ (в минулому — Інституту шляхетних дівчат).

У 1950-х роках Андрій Онисимович працював над дисертацією «Російська класична архітектура міста Одеси», потім — «Планування і забудова міста Одеси (містобудівний аналіз)».

Андрій Онисимович не втрачав своєї громадської активності: працював експертом Обласного і Міського Управління Архітектури, виступав зі статтями в спеціальній і періодичній пресі, на радіо, брав участь в архітектурних конкурсах (зокрема, у конкурсі пам'ятника Потьомкінцям).

А. О. Лісенко розробляв підручники і навчальні посібники, писав оповідання, вірші, есе, сценарії капусників, малював карикатури; добре співав — зі своїм драматичним баритоном виступав разом із професійними концертмейстерами і співаками під час творчих зустрічей; був хорошим спортсменом — в юності боровся в цирку, був гімнастом, грав у футбол, великий теніс; професійно танцював.

Помер Андрій Онисимович 22.08.1970 року в місті Одесі та похований на Одеському Другому християнському кладовищі, на ділянці № 66.

Ім'я архітектора Лісенка А. О. згадується поряд з такими корифеями вітчизняної і світової архітектури, як Йоффе Н. І., Фомін І. І., Манізер М. Г., Рубаненко Б. Р. в «Щорічнику кращих робіт в СРСР» в 1940 році, довіднику «Хто є хто в Україні», 1997 рік; Енциклопедії «Одессика» під ред. В.Грідіна, «Одесский вестник», Вип. 68., 1998.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На будинку № 9 по провулку Ляпунова[1], де жив архітектор Лісенко А. О., рішенням Міськвиконкому в 1997 році встановлено меморіальну дошку: «У цьому будинку жив з 1945 до 1970 року видатний український зодчий Андрій Онисимович Лісенко».

Посилання[ред. | ред. код]

Архітектор Андрій Онисимович Лісенко [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.]

  1. ЛІСЕ́НКО Андрій Онисимович (укр.). Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 22 серпня 2016. 
  2. Замечек Моисей Вигдорович (рос.). Они оставили след в истории Одессы. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 27 серпня 2016. 
  3. Архитектор Андрей Онисимович Лисенко (рос.). Всемирный клуб одесситов. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 27 серпня 2016. 
  4. Лисенко Андрей Онисимович - Эссе об архитектуре Одессы, фрагменты монографии, фельетоны, путевые заметки (рос.). Одесская национальная научная библиотека. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 27 серпня 2016. 
  5. Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие (рос.). Старая Одесса в фотографиях. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 27 серпня 2016. 
  6. Архитектура XX века (рос.). Застывшая музыка города (архитектура Одессы). Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 27 серпня 2016. 
  7. Лисенко Андрей Онисимович (1907-1970) (рос.). Они оставили след в истории Одессы. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 8 листопада 2016. 
  8. Лисенко Андрей Онисимович (рос.). Российский государственный архив литературы и искусства. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 8 листопада 2016. 

ЛІСЕНКО Андрій Онисимович [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.](укр.)

Примітки[ред. | ред. код]