Мадонна у кріслі
| Мадонна у кріслі | |
| Дата створення / заснування | 1510-ті[1] |
|---|---|
 | |
| Напрям, рух мистецький | Високе Відродження |
| Місце розташування | Galleria Palatinad |
| Похідна робота | La Vierge à la chaise d'après Raphaëld і Madonna della Sediad |
| Головний предмет твору | Мадонна з немовлям |
| Жанр | сакральне мистецтво |
| Творець | Рафаель Санті |
| З матеріалу | олійна фарба і paneld |
| Зображує | Діва Марія, дитя Ісусd, хлопець (особа) і матір |
| У збірках | Galleria Palatinad |
| Інвентарний номер | 151[2] |
| Ширина | 71 см |
| Висота | 71 см |
| Діаметр | 71 см |
| Описано за адресою | wga.hu/html/r/raphael/5roma/2/07sedia1.html |
| Статус авторських прав | 🅮 |
 Мадонна у кріслі у Вікісховищі | |
«Мадонна в кріслі» (італ. Madonna della Seggiola) — картина олією на дереві (діаметр 71 см) італійського художника Раффаелло Санті, датована приблизно 1513–1514 роками. Зберігається в Палатинській галереї у Палаццо Пітті (Флоренція).
Історія[ред. | ред. код]
Робота перебувала в колекціях Медічі з першої половини XVI століття і, судячи з формату таблиці, була, безумовно, створена для приватної колекції. Наявність «катедрального крісла», композиційна складність та інші деталі дозволили висунути гіпотезу про те, що твір було замовлено папою Левом Х і надіслано ним своїм родичам до Флоренції. Вже в Уффіці він був призначений для королівського палацу з початку вісімнадцятого століття. В інвентарях 1723 і 1761 років твір згадується в спальні великого принца Фердинандо Медічі, тоді як пізніше він був поміщений в Зала ді П'єтро да Кортона, а після Леопольдинської перебудови картинної галереї, в Зала лі Джіове (1771), а потім у Марсі (1793). Під час наполеонівських пограбувань картина перебувала у Парижі з 1799 по 1815 рік[3] . Повернувшись у Флоренцію, з 1882 року вона перебувала в Зала ді Сатурно[4] разом з іншими роботами Рафаеля[5].
Згідно з народним переказом, натхнення для цієї роботи прийшло до художника, коли він проходив через Веллетрі, де він побачив місцеву селянку, яка колисала на колінах свою дитину, і відразу ж захотів зобразити їх там на кришці бочки[6].
Опис[ред. | ред. код]
Свою назву твір отримав від катадрального крісла, на якому сидить Марія з Немовлям на руках: обидва повернуті до глядача, але в той час як Марія дивиться прямо перед собою, Дитя ніби дивиться в іншу точку. Іван Хреститель є свідком сцени праворуч, коли він виходить із темного фону і робить жест молитви до Марії.
Щоб тримати Немовля на руках, Мадонна піднімає одну з двох ніг, покритих блакитною тканиною, ковзаючи майже вперед: таким чином тіло Марії приймає положення, яке створює круговий візуальний ритм, який ніби натякає на колисання колиски.[7] Вона нахиляє голову до свого сина, змушуючи обидві голови торкатися, створюючи ситуацію інтимної знайомої солодкості. За формальною красою стоїть дуже складна геометрична композиційна схема, заснована на кривих і контркривих по відношенню один до одного і до круглості опори.
Надзвичайно точні деталі роблять твір великої формальної вишуканості. Від блиску золотої бахроми на спинці крісла, до вишивок на східно-зеленій шалі[6] Богородиці, до дослідженого поєднання теплих кольорів у центрі картини та холодних по краях[8]. Велике візуальне багатство робить твір «безсумнівно одним із найбільших шедеврів мистецтва Відродження»[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.polomuseale.firenze.it/invpalatina/scheda.asp?position=1&ninv=151
- ↑ Catalogo Polo Museale Fiorentino
- ↑ De Vecchi, cit., pag. 111.
- ↑ La Madonna della Seggiola di Raffaello. 20 ottobre 2020.
- ↑ Scheda di catalogo.
- ↑ а б forcellino. Raffaello - Una vita felice. Bari: Laterza. ISBN 9788842087472.
{{cite book}}: Пропущено|author1=(довідка) - ↑ а б Franzese, cit., pag. 112.
- ↑ La distinzione fra colori caldi e freddi è nata nel XIX secolo e non era quindi nota a Raffaello (cfr. Michel Pastoureau, Verde — Storia di un colore, Ponte alle Grazie, 2013). Tuttavia, l'evidente distribuzione centrifuga dei colori suggerisce che l'artista sia arrivato autonomamente a raggruppare i colori in base alla loro temperatura visiva. Si tratterebbe dell'ennesimo caso di quella che Ernst Gombrich chiama genialità non spiegabile altrimenti se non con l'intuizione.
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||