Портрет Біндо Альтовіті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Портрет Біндо Альтовіті»
Altoviti.jpg
«Портрет Біндо Альтовіті»
італ. Bindo Altoviti
Творець: Рафаель Санті
Час створення: 1514-1515
Матеріал: олія на полотні
Зберігається: Вашингтон, США
Музей: Національна галерея
CMNS: «Портрет Біндо Альтовіті»
на Вікісховищі


Біндо Альтовіті — портрет пензля Рафаеля Санті пізнього етапу творчості. Один з найкращих портретів доби Високого Відродження Італії і мистецтва портрету взагалі.


Портрети Рафаеля[ред.ред. код]

Рафаель намалював небагато станкових портретів. Значно більше їх лише на фресках в Ватикані. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче, хоча їх добре оплачували. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розміщувалася в кріслі (Анджело Доні, дружина Доні- Маддалена, Донна Велата, кардинали, делла Ровере). Ранішніх портретів мало, серед них і його автопортрет років у 16-17 років.

А портрет похмурого сеньйора (Галерея Уффіці, Флоренція) ніяк не продатують остаточно. Якщо він 1480-х років, то його автор не Рафаель, бо був ще просто дитиною.І тоді його створив Лоренцо ді Креді, а модель - сам Андреа Вероккіо. Якщо портрет 1500-х років, то, можливо, він твір Рафаеля, тільки не Перуджино, вчитель Рафаеля, а хтось інший.

Престижна праця в Ватикані і наближеність до папи римського обумовили і коло його замовників. Це вибагливі кардинали, римські аристократи, можновладці, дипломати. Як правило,це впливові особи з високою освітою чи люди, що вершать політику або дуже наближені до неї. Язик вони мали для того, щоби найкраще сховати свої наміри і дії. Все більш прихованим ставав і сам Рафаель.

Рано позбавлений батьківської любові і опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій,невдоволення страшною дійсністю зламу 15-16 століть. Навіть про його ранішній автопортрет в Римі неможливо нічого розповісти ( молодий і цнотливий ), настільки все приховане. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.

Ніхто на його портретах не здатен на активні рухи. Деяка скутість ,малорухомість взагалі характерна для всіх його портретів. Винятком став автопортрет з вчителем фехтування (Лувр, Париж), але і тут прихованість існує перш за все.

Біндо Альтовіті[ред.ред. код]

Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані дозволеного. Так виник портрет Біндо Альтовіті ( Вашінгтон, США ).Він син багатих батьків і сам банкір. Як ніхто, родина Альтовіті знає вагу золота і утаемничених знань, страшні таємниці римських вельможних родин, підкупи, їх розпусту, цинізм і показову шляхетність. Модно одягнений, з довгим волоссям молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили особу від тривог, невдоволення дійсністю, розчаруванням у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.

Біндо Альтовіті переживе смерть Рафаеля, ганебне Пограбування Риму (Sacco di Roma ), народження маньєризму в Італії. З деякими майстрами маньєризму, які дожили до сивого волосся, банкір спілкуватиметься. Серед них художник Джироламо да Карпі, що теж портретував Альтовіті. В похилому віці він замовить бронзове погруддя самому Бенвенуто Челліні. З 20 століття воно теж зберігається в США (музей Гарднер, Бостон).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і рекомендована література[ред.ред. код]

  • Варшавський А. С. Долі шедеврів. — Київ: Веселка, 1988–206 с.
  • Рафаэль Санти. Альбом. Вступит. ст. А. Габричевского, М., 1956. (рос.)
  • Pierluigi De Vecchi, Raffaello, Rizzoli, Milano 1975. (італ.)

A. Pagnani, Storia di Sassoferrato, Fabriano 1975 (італ.) Pierluigi De Vecchi, Raffaello: la pittura, Firenze 1981 (італ.)

  • J. Beck, Raffaello, Milano 1982 (італ.)
  • K. Oberhuber, Raffaello, Milano 1982 (італ.)
  • John Pope-Hennessy, Raffaello, Torino 1983 (італ.)
  • M. Tafuri, C. L. Frommel, S. Ray, Raffaello architetto, Milano 1984 (італ.)
  • A. Zuccari, Raffaello e le dimore del Rinascimento, Firenze 1986 (італ.)
  • N. Dacos Crifò, Le Logge di Raffaello, Roma 1986 (італ.)
  • V. Labella, Una stagione di giganti. Michelangelo, Leonardo, Raffaello, Cinisello Balsamo 1991 (італ.)
  • AA.VV., Raffaello, Milano 1994 (італ.)
  • W. Lotz, Architettura in Italia 1500–1600, a cura di D. Howard, Milano, Rizzoli 1995. (англ.)
  • Pasquale Sabbatino, Raffaello Sanzio e Baldassare Castiglione, in La bellezza di Elena. L'imitazione nella letteratura e nelle arti figurative del Rinascimento, Firenze, Olschki, 1997, pp. 35–40, ISBN 88-222-4503-2 (італ.)
  • Pierluigi De Vecchi ed Elda Cerchiari, I tempi dell'arte, volume 2, Bompiani, Milano 1999. ISBN 88-451-7212-0 (італ.)
  • Bruno Santi, Raffaello, in I protagonisti dell'arte italiana, Scala Group, Firenze 2001. ISBN 88-8117-091-4 (італ.)