Макаренко Петро Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макаренко Петро Леонтійович
Петро Макаренко.jpg
Народився 6 липня 1888(1888-07-06)
Новощербинівська, Щербинівський район
Помер 13 травня 1970(1970-05-13) (81 рік)
Каракас, Венесуела
Діяльність політик, громадський діяч, педагог, педагог, bank officer
Галузь Політична діяльність[1]
Alma mater Московський педагогічний державний університет
Знання мов українська[1]

Макаренко Петро Леонтійович (6 липня 1888, станиця Новощербинівська — 13 травня 1970, м. Каракас) — український громадський і політичний діяч, педагог, учений.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в станиці Новощербинівська (нині станиця Краснодарського краю, РФ). 1907 закінчив учительську семінарію. Викладав у станиці Незамаївська (нині станиця Краснодарського краю, РФ), екстерном закінчив Московський педагогічний інститут.

У червні 1917 був делегований Кубанським військовим урядом на Загальнокозацький з'їзд у м. Петроград (нині м. Санкт-Петербург), у вересні 1917 увійшов до Кубанської крайової ради як представник станиці Незамаївської. Працював у складі комісії по самоврядуванню першої Кубанської Законодавчої Ради. Наполегливо відстоював інтереси кубанського козацтва, протистояв неконтрольованому напливу переселенців з Росії на Кубань. 1918 представляв Кубань на переговорах з Донською козацькою державою. У жовтні 1918 перебував у складі Кубанської надзвичайної місії в Україні. Відзначився, разом із братом Іваном, як один з найбільш впливових провідників Кубанської Народної Республіки, послідовний захисник інтересів українців Кубані, прихильник об'єднання з Україною. Протистояв русофільській політиці керівників Білого руху, уник замаху на життя, у листопаді 1919 висланий з Кубані до Стамбула.

В еміграції проживав у Чехословаччині, створив у Празі Кубанський архів, матеріали якого ввійшли до 4-томника «Трагедія козацтва», взяв активну участь у діяльності «Громади кубанців у Чехословацькій республіці», яка випустила збірку «Кубань», автор кількох книг з історії та сучасності Кубані. 1930 обраний головою Комітету українських емігрантів, який виступив проти політики пацифікації в Галичині. Від кінця 1948 жив у Південній Америці, працював у Національному банку Венесуели.

Помер у м. Каракас (Венесуела).

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані, т. 1. Прага, 1925
  • Казачий словарь-справочник, т 2. Сан-Ансельмо, 1968
  • Пухальский Ф. В. Необыкновенная история (к вопросу авторства «Трагедия казачества»). Лос-Анжелес, 1972
  • Білий Д. Д. Малиновий клин: Нариси з історії українців Кубані. К., 1994
  • Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002.
  1. а б Czech National Authority Database