Максимов Юрій Павлович

Максимов Юрій Павлович
Народився	30 червня 1924(1924-06-30) село Крюковка Козловського повіту Тамбовської губернії, тепер Мічурінського району Тамбовської області, Російська Федерація
Помер	17 листопада 2002(2002-11-17) (78 років) Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР,  Росія
Національність	росіянин
Діяльність	політик
Alma mater	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Знання мов	російська
Учасник	німецько-радянська війна і Війна в Афганістані 1979—1989
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	генерал армії
Партія	КПРС
Нагороди

Юрій Павлович Максимов (30 червня 1924(19240630), село Крюковка Козловського повіту Тамбовської губернії, тепер Мічурінського району Тамбовської області, Російська Федерація — 17 листопада 2002, Москва) — радянський військовий діяч, командувач військ Туркестанського військового округу, головнокомандувач військ Південного напрямку, головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) — заступник міністра оборони СРСР (у 1985—1991 роках), генерал армії (16.12.1982). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1981—1986 роках. Член ЦК КПРС у 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 10—11-го скликань. Народний депутат СРСР (1989—1991). Герой Радянського Союзу (5.07.1982).

Життєпис

Народився в селянській родині. З 1933 року родина Максимових проживала в селищі Барибіно під Москвою. Закінчив школу-семирічку в Барибіно в 1939 році, середню школу в Домодєдово в 1942 році. У перші місяці Німецько-радянської війни був мобілізований для будівництва укріплень на підступах до Москви.

У серпні 1942 року призваний до Червоної армії. Закінчив Перше Московське кулеметне училище в 1943 році, відразу після випуску направлений у діючу армію. Учасник німецько-радянської війни. Воював на Південно-Західному фронті командиром кулеметного взводу 187-го гвардійського стрілецького полку 61-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії. У бою на річці Сіверський Донець в липні 1943 року був важко поранений. Після одужання закінчив фронтові курси удосконалення офіцерського складу. З 1944 року командував кулеметною ротою 195-го гвардійського стрілецького полку 66-ї гвардійської стрілецької дивізії на 2-му, 3-му, 4-му Українських фронтах.

Член ВКП(б) з 1943 року.

У 1945—1947 роках — командир кулеметної роти в Прикарпатському військовому окрузі.

У 1947—1950 роках — слухач Військової академії імені Фрунзе.

З 1950 року служив в Головному оперативному управлінні Генерального штабу: офіцер-оператор західного напрямку, оператор управління.

З червня 1953 року — командир батальйону, з вересня 1953 року — начальник штабу 205-го гвардійського стрілецького полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії Прикарпатського військового округу.

З червня 1957 року — заступник командира мотострілецької дивізії, з грудня 1957 року — командир мотострілецького полку в Південній групі військ на території Угорщини.

З вересня 1961 по серпень 1963 року — начальник штабу 128-ї гвардійської мотострілецької дивізії Прикарпатського військового округу.

У 1963—1965 роках — слухач Військової академії Генерального штабу. Закінчив Військову академію із золотою медаллю.

У серпні 1965 — березні 1968 року — командир 77-ї гвардійської мотострілецької дивізії Ленінградського військового округу в місті Архангельську.

У березні 1968 — травні 1969 року — військовий радник при головнокомандувачі збройних сил Єменської Арабської Республіки. З травня 1969 року — в розпорядженні головнокомандувача сухопутних військ СРСР.

У листопаді 1969 — травні 1973 року — 1-й заступник командувача 28-ї загальновійськової армії Білоруського військового округу.

З травня 1973 року — 1-й заступник командувача військ Туркестанського військового округу. У 1976—1978 роках — керівник групи радянських військових спеціалістів в Алжирі. З грудня 1978 по січень 1979 року — знову 1-й заступник командувача військ Туркестанського військового округу.

У січні 1979 — вересні 1984 року — командувач військ Туркестанського військового округу. У грудні 1979 року радянські війська вторглися на територію Афганістану. Безпосередньо бойові дії вела 40-а загальновійськова армія, яка входила до складу Туркестанського військового округу. Тривалий час Юрій Максимов перебував в Афганістані.

За вміле керівництво військами округу і 40-ю армією, що брала участь у бойових діях, і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 липня 1982 року генерал-полковнику Максимову Юрію Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

У вересні 1984 — липні 1985 року — головнокомандувач військ Південного напрямку. Південний напрямок об'єднував Північно-Кавказький, Закавказький і Туркестанський військові округи, а також Каспійську флотилію. У зону відповідальності командування входили радянські війська в Афганістані.

10 липня 1985 — 12 листопада 1991 року — головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) — заступник міністра оборони СРСР.

З 12 листопада 1991 року по 20 березня 1992 року — головнокомандувач Стратегічних сил стримування СРСР. З 20 березня по 9 жовтня 1992 року — командувач Стратегічних сил Об'єднаних збройних сил СНД. З жовтня 1992 року — в розпорядженні міністра оборони Російської Федерації.

З березня 1993 року — у відставці в Москві.

Помер 17 листопада 2002 року. Похований в Москві на Троєкуровському цвинтарі.

Військові звання

• Полковник
• Генерал-майор (23.02.1967)
• Генерал-лейтенант (8.05.1974)
• Генерал-полковник (16.02.1979)
• Генерал армії (16.12.1982)

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (5.07.1982)
• Два ордени Леніна (1980, 5.07.1982)
• Орден Жовтневої Революції (1988)
• Два ордени Вітчизняної війни І ст. (1.11.1944, 11.03.1985)
• Три ордени Червоного Прапора (22.03.1945, 1956, 1968)
• Орден Червоної Зірки (28.07.1943)
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ст. (1975)
• Орден Білого Лева «За перемогу» (Чехословаччина)
• Орден «Магриба» (Ємен)
• Орден Червоного Прапора (Демократична Республіка Афганістан)
• Медаль «За бойові заслуги» (1953)
• Медалі

Джерела

• Максимов Юрій Павлович. // Сайт «Герои страны» (рос.).