Манжара Дмитро Іванович

Манжара Дмитро Іванович
Народився	28 жовтня (9 листопада) 1885 Білопілля, Білопільська волость, Сумський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	1938
Громадянство	Росія,  СРСР
Національність	українець
Діяльність	політик, військовослужбовець
Знання мов	російська
Партія	ВКП(б)
Нагороди

Дмитро Іванович Манжара (9 листопада 1885(18851109), місто Білопілля Харківської губернії, тепер Сумської області — розстріляний 1938, місто Ташкент, тепер Узбекистан) — радянський діяч, голова Центральної контрольної комісії КП(б) Узбекистану, народний комісар робітничо-селянської інспекції Узбецької РСР, член ЦВК СРСР. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1924—1934 роках.

Біографія

Народився в родині залізничника. Закінчив один клас міського училища.

Працював підручним слюсаря, потім слюсарем на різних підприємствах півдня Росії. Брав участь у роботі соціал-демократичних гуртків міста Білопілля. З 1909 року працював слюсарем Головних залізничних майстерень міста Ташкента і вів пропагандистську роботу в нелегальному соціал-демократичному гуртку. За революційну пропаганду був заарештований та засланий в Іркутську губернію.

Член РСДРП(б) з вересня 1917 року.

У 1917 році обраний головою «Союзу робітників» Бородінських майстерень Ташкента та членом Ташкентської ради. У вересні 1917 року був одним із керівників страйку ташкентських залізничників. Під час збройного повстання в Ташкенті в жовтні 1917 року Дмитро Манжара в складі загону Червоної гвардії брав участь у вуличних боях в Ташкенті.

З жовтня 1917 року — член Ташкентського воєнно-революційного комітету, голова комісаріату 8-го району Ташкентської залізниці.

У 1918 році — голова районного комітету Спілки залізничників у Ташкенті, член Ташкентського міського комітету КП(б) Туркестану, член виконавчого комітету Ташкентської ради.

З 1918 року — комісар комуністичної роти, що воювала на Актюбінськом фронті РСЧА. У січні 1919 року був одним з активних учасник придушення «Осиповського заколоту» в Ташкенті.

З січня 1919 року — заступник голови Тимчасового військово-революційного комітету Туркестанської АРСР.

У липні 1919 року воював у лавах Червоної армії.

З 1919 року — секретар 3-го Залізничного районного комітету КП(б) Туркестану в Ташкенті, член та секретар Туркестанської крайової ради профспілок. У 1920—1921 роках — голова Спілки робітників Середньоазіатської залізниці.

З 1921 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б) Туркестану.

У 1923—1924 роках — уповноважений ЦК КП(б) Туркестану по залізничному транспорту.

З травня 1924 року —народний комісар робітничо-селянської інспекції Туркестанської АРСР, уповноважений Народного комісаріату праці СРСР по Середній Азії.

18 листопада 1924 — 13 лютого 1925 року — член Революційного комітету Узбецької РСР.

У 1924—1927 роках — народний комісар робітничо-селянської інспекції Узбецької РСР.

Одночасно, 12 лютого 1925 — 1927 року — голова Центральної контрольної комісії КП(б) Узбекистану.

1 січня 1926 — 2 грудня 1927 року — кандидат у члени Президії Центральної контрольної комісії ВКП(б).

У 1927—1931 роках — уповноважений Центральної контрольної комісії ВКП(б) — Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції СРСР по Середній Азії.

У 1933—1937 роках — заступник голови Центрального виконавчого комітету Узбецької РСР.

Одночасно з 13 березня по 26 вересня 1934 року — голова ЦК Міжнародної організації допомоги борцям революції Узбецької РСР. З 22 березня 1934 року працював відповідальним редактором журналу «Радянське будівництво і право». З 28 квітня 1934 року був заступником голови Центральної ювілейної комісії з підготовки святкування 10-річчя Узбецької РСР. З 11 жовтня 1934 року — голова Центральної виборчої комісії Узбецької РСР. У 1937 році — уповноважений Комісії партійного контролю ЦК ВКП(б) по Узбецькій РСР.

Автор низки книг і науково-історичних досліджень: «Революційний рух в Середній Азії. 1905—1920-ті роки», «Боротьба за владу Рад» та інші.

У вересні 1937 року заарештований органами НКВС. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 1938 року до страти, розстріляний в Ташкенті.

Посмертно реабілітований.

Нагороди

• орден Червоного Прапора
• орден Трудового Червоного Прапора
• Почесна грамота РВР Туркестанського фронту

Джерела

• Манжара Дмитрий Иванович [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)