Білопілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білопілля
Bilopillya 2016 gerb.png Bilopillya 2016 prapor.png
Герб Білопілля Прапор Білопілля
Білопілля - Михайлівська церква.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Білопільський район
Рада Білопільська міська рада
Код КОАТУУ 5920610100
Засноване XI століття
Перша згадка 1672
Статус міста з 1672 року
Населення 16 394 (01.01.2017)[1]
Площа 23,08 км²
Поштові індекси 41800—810
Телефонний код +380-5443
Координати 51°08′46″ пн. ш. 34°18′19″ сх. д. / 51.14611° пн. ш. 34.30528° сх. д. / 51.14611; 34.30528Координати: 51°08′46″ пн. ш. 34°18′19″ сх. д. / 51.14611° пн. ш. 34.30528° сх. д. / 51.14611; 34.30528
Висота над рівнем моря 159 м
Водойма р. Вир, Крига
Відстань
Найближча залізнична станція Білопілля
До обл./респ. центру
 - фізична 45 км
 - залізницею 49 км
 - автошляхами 44,2 км
До Києва
 - залізницею 301 км
 - автошляхами 314 км
Міська влада
Адреса 41800, Сумська область, Білопільський р-н, м. Білопілля, вул. Соборна, 68, тел. 9-17-70
Міський голова Зарко Юрій Васильович

Commons-logo.svg Білопілля у Вікісховищі

Карта
Білопілля. Карта розташування: Україна
Білопілля
Білопілля
Білопілля. Карта розташування: Сумська область
Білопілля
Білопілля
Білопілля. Карта розташування: Білопільський район
Білопілля
Білопілля

Білопі́лля — місто районного значення в Сумській області України, центр району. Розташоване на річках Вир і Крига, за 44 км від обласного центру (Автошлях Р44). Населення — 16 466 чол. (2016).

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Місто Білопілля знаходиться на річці Вир, в місці впадання в неї річки Крига. Нижче за течією примикає до міста Ворожба.

На відстані до 2-х км розташовані села Гиріне, Коваленки, Омельченки, Воронівка, Янченки і Цимбалівка.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1908, Т 1904 і Т 1906. Залізнична станція на лінії Ворожба — Суми.

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість Білопільського району була представлена 15 головними підприємствами машинобудівної, харчової, будівельної сфер. У Білопіллі діяли підприємства: ВАТ «Білопільський машинобудівний завод», який випускає технологічне обладнання для хлібопекарської і цукрової промисловості, сільгоспмашини; колективне підприємство «Білопільська меблева фабрика» випускає кухонні меблі; ЗАТ «Білопільський сирзавод», ВАТ «Білопільський завод продтоварів», ВАТ «Білопільський хлібозавод». Нині в райцентрі немає жодного діючого промислового підприємства, зокрема, хлібозавод було приватизовано, перепродано й знесено у 1997—2003 роках, а у 2006 році зупинено роботу сирзаводу. Нині район є сільськогосподарським.

Історія[ред. | ред. код]

План Білопілля 1787 року
  • Територія сучасного Білопілля була заселена ще у II—VI ст., про що свідчить виявлене поселення черняхівської культури. За часів Київської Русі виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпосту в боротьбі з кочівниками. Вперше Вир згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха під 1096 роком, але події, які там відображені, стосуються 1113 р. У 1239 р. місто спустошили й спалили монголо-татари. В середині XVI ст. у цій місцевості з'являються пости московської військової сторожі. Одну з них встановили на Вирському городищі. Існувала вона до 1571 року. У 1672 році на місті давнього Вира виникло нове поселення, яке нараховувало 1352 чол. Першу свою назву Крига поселення дістало від річки. Під цією назвою, що довго зберігалася в народі, воно згадується в літопису Самовидця за 1687 р. Другу назву — Білопілля — надали переселенці з однойменного містечка[2].
  • Білопілля було сотенним містечком Сумського козацького полку. Воно складалось з містечка з 9 вежами і острогу з 13 баштами. В 1678 р. тут нараховувалось 53 російських служивих людей та 1202 козаки. В 1681 році до Білопілля приписали три села Кригу (в посаді), Ворожбу (за 2 версти від міста) та Павлівку (за 5 верст від міста). 1683 року Білопільські землі було відмежовано від Путивльського повіту, а путивльців, які проживали в приписаних до Білопілля селах, виселили на р. Снагость. В 1696—1697 роках в Білопіллі та ближніх селах відбувся виступ козаків, яких путивльські поміщики включили до числа своїх селян. Виступи закінчилися лише після того, як білопільські поселенні одержали підтвердження свого козацького стану.
  • Майже 100 років своєї історії Білопілля розвивалось в умовах поєднання військової сторожової служби з землеробством і промислами. Тут щорічно відбувались 4 ярмарки, на які товари доставлялись з Путивля, Курська, Воронежа, Бєлгорода, Тули, Сум, Полтави.
  • Після скасування полкового устрою в 1765 році  Білопілля стає центром комісарства, потім — повітовим центром (1780-1797), пізніше — заштатним містом Слобідсько-Української1835 Харківської) губернії, районним центром1923).
  • Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933 та 1946—1947 роках.

7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з міста.

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1897 1959 1979 1989 2001 2016
15 215 17 256 19 806 19 746 18 384 16 466

Національний склад (2001)[ред. | ред. код]

українці росіяни
80 % 17 %

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська циганська
93,27 % 5,58 % 0,67 %

Видатні люди[ред. | ред. код]

Уродженцем Білопілля був М. О. Антонович (1835—1918) — філософ, просвітитель, критик. В Білопіллі, в сім'ї залізничника народився педагог і письменник А. С. Макаренко (1888—1939). Це батьківщина народного артиста СРСР Д. С. Антоновича (Будько; 1889—1975), тут же народилися поети Олександр Олесь (О. І. Кандиба, 1878—1944, діє його літературно-меморіальний музей) та Андрій Панів (18991937). В юності в Білопіллі разом з батьками жив художник К. С. Малевич. В Білопільській чоловічій гімназії працював етнограф і педагог, нагороджений Золотою пушкінською медаллю, М. М. Гальковський.

Галерея[ред. | ред. код]

Пам'ятник жертвам голодомору.jpg Автостанція Білопілля.jpg Bilopillya train station.JPG
Пам'ятник жертвам голодомору
Автостанція «Білопілля»
Залізнична станція
Білопілля
Братська могила радянських воїнів, партизанів та пам'ятник воїнам-землякам Пам'ятник Тарасові Шевченку Пам'ятник воїнам-афганцям
Братська могила радянських воїнів, партизанів та пам'ятник воїнам-землякам
Пам'ятник Тарасові Шевченку
Пам'ятник воїнам-афганцям

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с.
  3. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 204 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]