Білопілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білопілля
Bilopillya 2016 gerb.png Bilopillya 2016 prapor.png
Герб Білопілля Прапор Білопілля
Білопілля
Білопілля на мапі Сумської області
Білопілля на мапі Сумської області
Білопілля
Білопілля на мапі України
Білопілля на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Білопільський район
Рада Білопільська міська рада
Код КОАТУУ 5920610100
Засноване XI століття
Перша згадка 1672
Статус міста з 1672 року
Населення 16 466 (01.01.2016)[1]
Площа 23,08 км²
Поштові індекси 41800—810
Телефонний код +380-5443
Координати 51°08′46″ пн. ш. 34°18′19″ сх. д. / 51.14611° пн. ш. 34.30528° сх. д. / 51.14611; 34.30528Координати: 51°08′46″ пн. ш. 34°18′19″ сх. д. / 51.14611° пн. ш. 34.30528° сх. д. / 51.14611; 34.30528
Висота над рівнем моря 159 м
Водойма р. Вир, Крига
Відстань
Найближча залізнична станція Білопілля
До обл./респ. центру
 - фізична 45 км
 - залізницею 49 км
 - автошляхами 44,2 км
До Києва
 - залізницею 301 км
 - автошляхами 314 км
Міська влада
Адреса 41800, Сумська область, Білопільський р-н, м. Білопілля, вул. Леніна, 68, тел. 9-17-70
Міський голова Зарко Юрій Васильович

Commons-logo.svg Білопілля у Вікісховищі

Білопі́лля — місто районного підпорядкування в Сумській області, центр району. Розташоване на річках Вир і Крига, за 44 км від обласного центру (Автошлях Р44) та за 15 км від кордону з Російською Федерацією. Населення — 16 466 чол. (2016).

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Білопілля знаходиться на річці Вир, в місці впадання в неї річки Крига. Нижче за течією примикає до міста Ворожба.

На відстані до 2-х км розташовані села Гиріне, Коваленки, Омельченки, Воронівка, Янченки і Цимбалівка.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1908, Т 1917 і Т 1918. Великий залізничний вузол, станція Білопілля.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість Білопільського району була представлена 15 головними підприємствами машинобудівної, харчової, будівельної сфер. У Білопіллі діяли підприємства: ВАТ «Білопільський машинобудівний завод», який випускає технологічне обладнання для хлібопекарської і цукрової промисловості, сільгоспмашини; колективне підприємство «Білопільська меблева фабрика» випускає кухонні меблі; ЗАТ «Білопільський сирзавод», ВАТ «Білопільський завод продтоварів», ВАТ «Білопільський хлібозавод». Нині в райцентрі немає жодного діючого промислового підприємства, зокрема, хлібозавод було приватизовано, перепродано й знесено у 1997—2003 роках, а у 2006 році зупинено роботу сирзаводу. Нині район є сільськогосподарським.

Історія[ред.ред. код]

План Білопілля 1787 року
  • Територія сучасного Білопілля була заселена ще у II—VI ст., про що свідчить виявлене поселення черняхівської культури. За часів Київської Русі виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпоста в боротьбі з кочівниками. Вперше Вир згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха під 1096 роком, але події, які там відображені, стосуються 1113 р. У 1239 р. місто спустошили й спалили монголо-татари. В середині XVI ст. у цій місцевості з'являються пости московської військової сторожі. Одну з них встановили на Вирському городищі. Існувала вона до 1571 р. У 1672 р. на місті давнього Вира виникло нове поселення, яке нараховувало 1352 чол. Першу свою назву Крига поселення дістало від річки. Під цією назвою, що довго зберігалася в народі, воно згадується в літопису Самовидця за 1687 р. Друга назва — Білопілля, — походить від однойменного містечка Варшавського повіту, звідки прийшли перші переселенці па чолі із сотником С.Фоменком.
  • Білопілля було сотенним містечком Сумського козацького полку. Воно складалось з містечка з 9 вежами і острогу з 13 баштами. В 1678 р. тут нараховувалось 53 російських служивих людей та 1202 козаки. В 1681 р. до Білопілля приписали три села Кригу (в посаді), Ворожбу (за 2 версти від міста) та Павлівку (за 5 верст від міста). В 1683 р. Білопільські землі було відмежовано від Путивльського повіту, а путивльців, які проживали в приписаних до Білопілля селах, виселили на р. Снагость. В 1696—1697 рр. в Білопіллі та ближніх селах відбувся виступ козаків, яких путивльські поміщики включили до числа своїх селян. Виступи закінчилися лише після того, як білопільські поселенні одержали підтвердження свого козацького стану.
  • Майже 100 років своєї історії Білопілля розвивалось в умовах поєднання військової сторожової служби з землеробством і промислами. Тут щорічно відбувались 4 ярмарки, на які товари доставлялись з Путивля, Курська, Воронежа, Бєлгорода, Тули, Сум, Полтави.

Після скасування полкового устрою в 1765 р. Білопілля стає центром комісарства, потім — повітовим центром, пізніше — заштатним містом Харківської губернії, районним центром.

  • Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946–1947 роках.

7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з міста.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1897 1959 1979 1989 2001 2016
15 215 17 256 19 806 19 746 18 384 16 466

Національний склад (2001)[ред.ред. код]

українці росіяни
80% 17%

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська циганська
93,27% 5,58% 0,67%

Відомі люди[ред.ред. код]

Уродженцем Білопілля був М. О. Антонович (1835—1918) — філософ, просвітитель, критик. В Білопіллі, в сім'ї залізничника народився педагог і письменник А. С. Макаренко (1888—1939). Це батьківщина народного артиста СРСР Д. С. Антоновича (Будько; 1889—1975), тут же народилися поети Олександр Олесь (О. І. Кандиба 18781944) та Андрій Панів (18991937). В юності в Білопіллі разом з батьками жив художник К. С. Малевич. В Білопільській чоловічій гімназії працював етнограф і педагог, нагороджений Золотою пушкінською медаллю, М. М. Гальковський.

Галерея[ред.ред. код]

Автостанція Білопілля.jpg Bilopillya train station.JPG
Автостанція «Білопілля»
Залізнична станція
«Білопілля»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 204 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]