Білопілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білопілля
Bilopillya 2016 gerb.png Bilopillya 2016 prapor.png
Герб Білопілля Прапор Білопілля
Центральна площа Білопілля.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Білопільський район
Рада Білопільська міська рада
Засноване XI століття
Перша згадка 1672
Статус міста з 1672 року
Населення 15 981 (01.01.2020)[1]
 - повне 15 981 (01.01.2020)[1]
Площа 23,08 км²
Поштові індекси 41800—810
Телефонний код +380-5443
Координати 51°08′46″ пн. ш. 34°18′19″ сх. д. / 51.14611° пн. ш. 34.30528° сх. д. / 51.14611; 34.30528Координати: 51°08′46″ пн. ш. 34°18′19″ сх. д. / 51.14611° пн. ш. 34.30528° сх. д. / 51.14611; 34.30528
Висота над рівнем моря 159 м
Водойма р. Вир, Крига
Відстань
Найближча залізнична станція Білопілля
До обл./респ. центру
 - фізична 45 км
 - залізницею 49 км
 - автошляхами 44,2 км
До Києва
 - залізницею 301 км
 - автошляхами 314 км
Міська влада
Адреса 41800, Сумська область, Білопільський р-н, м. Білопілля, вул. Соборна, 68,
Міський голова Зарко Юрій Васильович

CMNS: Білопілля у Вікісховищі

Карта
Білопілля. Карта розташування: Україна
Білопілля
Білопілля
Білопілля. Карта розташування: Сумська область
Білопілля
Білопілля
Білопілля. Карта розташування: Білопільський район
Білопілля
Білопілля

Білопі́лля — місто районного значення в Сумській області України, центр району. Розташоване на річках Вир і Крига, за 44 км від обласного центру (Автошлях Р44). Населення становить 16 тис. (2020).

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Місто Білопілля знаходиться на річці Вир, у місці впадання в неї річки Крига. Нижче за течією примикає до міста Ворожба.

На відстані до 2-х км розташовані села Гиріне, Коваленки, Омельченки, Воронівка, Янченки і Цимбалівка.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1908, Т 1904 і Т 1906. Залізнична станція на лінії Ворожба — Суми.

Історія[ред. | ред. код]

План Білопілля 1787 року

Територія сучасного Білопілля була заселена ще у II—VI ст., про що свідчить виявлене поселення черняхівської культури. За часів Київської Русі виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпосту в боротьбі з кочівниками. Вперше Вир згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха під 1096 роком, але події, які там відображені, стосуються 1113 р. У 1239 р. місто спустошили й спалили монголо-татари. В середині XVI ст. у цій місцевості з'являються пости московської військової сторожі. Одну з них встановили на Вирському городищі. Існувала вона до 1571 року. У 1672 році на місті давнього Вира виникло нове поселення, яке нараховувало 1352 чол. Першу свою назву Крига поселення дістало від річки. Під цією назвою, що довго зберігалася в народі, воно згадується в літопису Самовидця за 1687 р. Другу назву — Білопілля — надали переселенці з однойменного містечка[2].

Білопілля було сотенним містечком Сумського козацького полку. Воно складалось з містечка з 9 вежами і острогу з 13 баштами. В 1678 р. тут нараховувалось 53 російських служивих людей та 1202 козаки. В 1681 році до Білопілля приписали три села Кригу (в посаді), Ворожбу (за 2 версти від міста) та Павлівку (за 5 верст від міста). 1683 року Білопільські землі було відмежовано від Путивльського повіту, а путивльців, які проживали в приписаних до Білопілля селах, виселили на р. Снагость. В 1696—1697 роках в Білопіллі та ближніх селах відбувся виступ козаків, яких путивльські поміщики включили до числа своїх селян. Виступи закінчилися лише після того, як білопільські поселенні одержали підтвердження свого козацького стану.

Майже 100 років своєї історії Білопілля розвивалось в умовах поєднання військової сторожової служби з землеробством і промислами. Тут щорічно відбувались 4 ярмарки, на які товари доставлялись з Путивля, Курська, Воронежа, Бєлгорода, Тули, Сум, Полтави.

Після скасування полкового устрою в 1765 році  Білопілля стає центром комісарства, потім — повітовим центром (1780-1797), пізніше — заштатним містом Слобідсько-Української1835 Харківської) губернії, районним центром1923).

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933 та 1946–1947 роках. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 2000 жителів міста[3].

7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з міста.

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість Білопільського району була представлена 15 головними підприємствами машинобудівної, харчової, будівельної сфер. У Білопіллі діяли підприємства: ВАТ «Білопільський машинобудівний завод», який випускав технологічне обладнання для хлібопекарської і цукрової промисловості, сільгоспмашини; колективне підприємство «Білопільська меблева фабрика» випускало кухонні меблі; ЗАТ «Білопільський сирзавод», ВАТ «Білопільський завод продтоварів», ВАТ «Білопільський хлібозавод». Нині в райцентрі немає жодного діючого промислового підприємства, зокрема, хлібозавод було приватизовано, перепродано й знесено у 1997—2003 роках, а у 2006 році зупинено роботу сирзаводу. Нині район є сільськогосподарським.

Культура[ред. | ред. код]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Пам'ятник Тарасу Шевченку — збудований у 2010 році в парку імені Шевченка.
  • Пам'ятник Макаренку — один із перших в Україні. Знаходиться на в'їзді в місто.
  • Меморіал «Алея Слави героям АТО» — відкрито у 2016 році.
  • Пам'ятник жертвам голодоморів та політичних репресій — відкрито у 2010 році.[4]

Культурні заходи[ред. | ред. код]

  • День міста Білопілля — відзначається 21 вересня. У програмі: покладання квітів до меморіалу загиблим воїнам та вшануванням пам'яті визволителів міста, виступи артистів та місцевих колективів художньої самодіяльності, святкова торгівля, спортивні змагання та нічна дискотека.
  • «Вирський град» — фестиваль історичної реконструкції, що уже 4 роки збирає представників клубів історичної реконструкції з усієї України. Турнір проходить у Старому парку на місці колишньої давньоруської фортеці Вир.
  • День профспілок залізничників та День міста Ворожба — відзначається в першу неділю серпня у Ворожбі. До урочистостей оргкомітет розробляє спеціальну програму, що передбачає спортивні змагання, виступи самодіяльних колективів, запальні танці просто неба.
  • «До Олеся — на гостину!» — щороку на початку грудня збираються в одне коло земляки, письменники, співаки, любителі поезії, всі, хто цінує творчість і особистість Олександра Івановича Кандиби, Олександра Олеся. У програмі: Олесеві читання, дні краєзнавства, години краєзнавства, літературні вечори, присвячені творчості Олеся, екскурсія до музею.
  • Макаренківсько-шевченківські дні — низка заходів, які проходять в першу половину березня вже протягом 30 років. В ці дні вшановують учасників та переможців обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року», Всеукраїнських учнівських олімпіад, спортивних змагань; проведення виставок педагогічних напрацювань учителів, декоративно—ужиткового мистецтва, проведення районного конкурсу творчих робіт «Макаренко в моїй педагогічній долі», створення виставки світлин «Білопільщина — батьківщина А. С. Макаренка».[4]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1897 1959 1979 1989 2001 2020
15 215 17 256 19 806 19 746 18 384 15 981

Національний склад (2001)[ред. | ред. код]

українці росіяни
80 % 17 %

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська циганська
93,27 % 5,58 % 0,67 %

Видатні люди[ред. | ред. код]

Уродженцем Білопілля був М. О. Антонович (1835—1918) — філософ, просвітитель, критик. В Білопіллі, у сім'ї залізничника народився педагог і письменник А. С. Макаренко (1888—1939). Це батьківщина народного артиста СРСР Д. С. Антоновича (Будько; 1889—1975), тут же народилися поети Олександр Олесь (О. І. Кандиба, 1878—1944, діє його літературно-меморіальний музей) та Андрій Панів (18991937). В юності в Білопіллі разом з батьками жив художник К. С. Малевич. В Білопільській чоловічій гімназії працював етнограф і педагог, нагороджений Золотою пушкінською медаллю, М. М. Гальковський.

Галерея[ред. | ред. код]

Пам'ятник жертвам голодомору.jpg Автостанція Білопілля.jpg Bilopillia station 444708 1.jpg
Пам'ятник жертвам голодомору
Автостанція «Білопілля»
Залізнична станція
Білопілля
Братська могила радянських воїнів, партизанів та пам'ятник воїнам-землякам Пам'ятник Тарасові Шевченку Пам'ятник воїнам-афганцям
Братська могила радянських воїнів, партизанів та пам'ятник воїнам-землякам
Пам'ятник Тарасові Шевченку
Пам'ятник воїнам-афганцям
Стела при в’їзді у місто
Міська рада
Новорічна площа

Сторінки в мережі[ред. | ред. код]

Галерея міста в Instagram — галерея міста в соціальній мережі Instagram

Білопільська міська рада — сайт Білопільської міської ради

КНП БМР "Білопільська Міська лікарня — Комунальне некомерційне підприємство Білопільської міської ради "Білопільська міська лікарня"

http://cpmd.info/ — КНП "Білопільський Центр Первинної Медичної Допомоги"

Білопілля.City — міське інтернет-видання, запущене у серпні 2019 року колективом ТОВ "Меді-центр «Білопільщина» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с.
  3. Білопілля. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  4. а б Гайда до Білопілля! Від давньоруської фортеці — до сучасного містечка. Білопілля.City (ru). Процитовано 2020-01-22. 
  5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 204 с. ISBN 966-8201-26-4
  6. Білопільщина стає відкритою світові: новий сайт Білопілля.Сіty розповість про важливе і цікаве. Білопілля.City (ru). Процитовано 2019-12-12. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]