Маньчжуро-корейська війна (1636—1637)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Також дивитися: Маньчжуро-корейські війни

Маньчжуро-корейська війна
Дата: грудень 1636 — 11 лютого 1637
Місце: Корея
Результат: Поразка Кореї: Корея (Чосон) стає васалом Імперії Цін
Сторони
Імперія Цін Чосон
Командувачі
* Хуан Тайцзі * Інджо
Військові сили
130-140 тис. чол. 80-90 тис. чол.

Маньчжуро-корейська війна 1636—1637 — збройний конфлікт між Кореєю та маньчжурами, що завершився визнанням Кореєю васальної залежності від імперії Цін.

Після закінчення попередньої маньчжуро-корейської війни відносини між країнами нормалізувалися, але ненадовго. Корейська правляча верхівка бачила в союзі з маньчжурами зраду принципам традиційної політики, і до кінця не вірила в можливість поразки Мінів[1]. Вже навесні 1631 року корейський двір недопоставив данину, що викликало сильне невдоволення у Хуана Тайцзі. Цей конфлікт залагодили, але влітку маньчжури почали вимагати у корейців надати кораблі для нового наступу на Китай, і отримали відмову. Як покарання Тайцзі вдесятеро збільшив розміри данини. Надалі відносини двох країн продовжували гіршати. Корейці відмовлялися допомагати маньчжурам у війні з Китаєм (Імперією Мін), і постачали припасами мінським війська, а маньчжури, в свою чергу, робили набіги на прикордонні території[2][3].

Після остаточного розгрому Чахарського Лігден-хана і підпорядкування Південної Монголії в 1635, Тайцзі почав підготовку до нового наступу на Китай. Для цього слід було забезпечити тил, вирішивши корейську проблему. У березні 1636 року Тайцзі прийняв титул «Сина неба» (Хуанді), який ставив його врівень з китайським імператором. В Корею був направлений посол, але ван Інджо відмовився його прийняти, бо це означало б визнати себе васалом новоявленого імператора. Відносини стрімко загострювалися, і в останні дні грудня маньчжурський правитель розпочав війну. На цей раз він сам встав на чолі 130-тисячної армії. Корейські війська і населення чинили запеклий опір, але зупинити просування такого війська не могли. Вже 5 січня маньчжури підійшли до Ийджу. 9 січня загони бейле Юето підійшли до Пхеньяну, командувач гарнізоном якого втік з міста. Жителі вступили в переговори з противником, і це дозволило вану вислизнути зі столиці. Маньчжури кинулися за ним в погоню, 11 січня підступили до гірської фортеці Намхансан, на південь від Сеула, де сховався корейський правитель, і взяли в облогу її. Інші частини розгорнули наступ на різних напрямках, взявши і пограбувавши Пхеньян, Анчжу, острова Кадо, Чхольсан та інші[4][5].

До кінця січня опір корейських військ в районі Намхансана було зламано, 23-тисячна армія була розгромлена маньчжурами. Війська Тайцзі переправилися на острів Канхва, де захопили сім'ї вана і його сановників. Дізнавшись про це, Інджо 11 лютого 1637 року капітулював, прибув в маньчжурський табір і на колінах вислухав волю переможця[6][7].

На цей раз умови миру були більш жорсткими. Корея припиняла стосунки з Мінської імперією, відмовлялася від мінського літочислення і приймала цінське, двоє синів вана і сини його сановників вирушали до двору Тайцзі в якості заручників. Розміри данини були збільшені, Корея зобов'язалася допомагати Цінам у війні з Китаєм. Відразу ж після підписання миру до острову Кадо були спрямовані 50 корейських кораблів і війська. Корейцям заборонили будувати нові міські стіни і ремонтувати старі, а торгувати, крім маньчжурів, їм дозволялося тільки з Японією[8].

На стороні Кореї в цій війні вперше билися європейці, троє голандських моряків, які зазнали корабельної аварії і прийнятих на службу в якості артилерійських фахівців. Двоє з них загинули[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Тихонов, Кан Мангиль, с. 340—341
  2. ↑ Дацышен, Модоров, с. 32—33
  3. ↑ Ванин, с. 329
  4. ↑ Дацышен, Модоров, с. 34—35
  5. ↑ Тихонов, Кан Мангиль, с. 341
  6. ↑ Дацышен, Модоров, с. 35
  7. ↑ Ванин, с. 335
  8. ↑ Дацышен, Модоров, с. 35—36
  9. ↑ Тихонов, Кан Мангиль, с. 341—342

Література[ред. | ред. код]

  • Ванін Ю. В. Корейське держава Чосон в XVI—XVII ст. // Історія Сходу. Т. 3. Схід на рубежі середньовіччя і Нового часу. — М .: Східна література, 2000 — ISBN 5-02-017913-2
  • Дацишен В. Г., Модоров Н. С. Розширення маньчжурського держави в першій третині XVII століття. Маньчжури-корейська війна 1636—1637 рр. // Світ Євразії. № 2 (21) 2013.
  • Тихонов В. М., Кан Мангілев. Історія Кореї: У 2 т. Т. 1: З найдавніших часів до 1904 р (Orientalia et Classica: Праці Інституту східних культур і античності: вип. 41.) — М .: Наталіс, 2011. 533 с. — ISBN 978-5-8062-0343-5

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маньчжуро-корейська_війна_(1636—1637)&oldid=41071636