Маріно Маріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фото Паоло Монті, 1958.
Фото Паоло Монті, 1963.
Фото Паоло Монті, 1963

Маріно Маріні (італ. Marino Marini, 27 лютого 1901, Пістоя6 серпня 1980, В'яреджо) — італійський скульптор, живописець і графік.

Біографія[ред. | ред. код]

Навчався в Академії мистецтв Флоренції у Доменіко Трентакосте. До 1928 року займався живописом і малюнком. У 19291940 роках викладав малюнок у художній школі на вілла Реале у Монці. З цього часу приступив до роботи у скульптурі, з якою не розлучався до кінця життя. В кінці 1930-х років багато подорожував по Європі, відвідавши кілька разів Париж, а також Німеччину, Нідерланди, Англію. З початком Другої світової війни переселився до Швейцарії, де познайомився з Альберто Джакометті, Жермен Рішье, Гансом Арпом. Після закінчення війни повернувся у Мілан, продовживши викладання скульптури в Академії Брера, розпочате ще у 1940 році.

Творчість[ред. | ред. код]

Пластика Маріні насичена історичними ремінісценціями у широкому діапазоні — від архаїки до сучасних авангардних напрямів. Мотиви, почерпнуті з мистецтва етрусків, Стародавнього Єгипту, Криту і Риму, європейського Середньовіччя і Ренесансу, народної іграшки та театру маріонеток, експресіонізму та кубізму, синтезуються в універсальних, позачасових образах. Рання скульптура Народ (1929, Мілан, Музей Маріно Маріні), фактично парний портрет сучасників, співвідноситься з композиційними канонами етруських саркофагів. Важкі форми первісних ідолів проектуються на пластику Майоля (Помона, 1941, Мілан, Музей Маріно Маріні; Танцівниця, 1949, Дуйсбург, Музей Вільгельма Лембрука). Фігури акробатів і акторів, що імітують археологічні знахідки, наче звертаються до глядача з далекої давнини, з ритуальних витоків народного театру (Жонглер, 1938, Ганновер, Міська галерея; Акробати і жонглери, 1953—1954, Мілан, приватне зібрання). Портретні образи Маріні відрізняються жорстким реалізмом римських портретів (Автопортрет, 1934, Рим, Національна галерея сучасного мистецтва; Лукозіус, 1935, Ігор Стравінський, 1951, обидві — Мілан, Музей Маріно Маріні; Карло Карра, 1946, приватне зібрання). Статуї, виконані у бронзі та дереві, найчастіше поліхромні. Фарба, покладена окремими плямами, посилює враження давнини дерев'яних скульптур, з їх нерівними поверхнями, тріщинами і «випадковими» відколами.

Постійна тема Маріні — вершник на коні. Цей мотив розроблявся ним у різних тематичних і формальних версіях — від традиційного варіанту, що виходить від класичного кінного пам'ятника (Вершник, 1946, Мілан, Музей Маріно Маріні; Вершник, 1947, Лондон, галерея Тейт; Вершник, 1947, Нью-Йорк, Музей сучасного мистецтва) до експресивної серії Диво, де падаючий кінь і людина, намагається піднятися по його спині викликають спогади про євангельський сюжет звернення Савла (Диво, 1955, Базель, Художній музей).

Розквіт творчості Маріні припадає на 1950-ті роки, коли він отримав світове визнання, ставши лауреатом декількох почесних премій. Монументальні статуї, виконані за його моделям, прикрасили площі Роттердама, Брюсселя, Антверпена. Одна з версій Дива була встановлена ​​у дворі Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку. У 1959 році скульптор виконав пам'ятник жертвам війни для міста Айя.

Галерея[ред. | ред. код]

Rotterdam kunstwerk Il Grande Miracolo-3.jpg
Marino Marini - Miracolo 1959-60-1.jpg
Denhaag kunstwerk paard en ruiter2.jpg
Berlin-Marino Marini-der-Schrei.jpg
Маріно Маріні
Велике Диво, 1953
Роттердам, Нідерланди
Маріно Маріні
Диво, 195960
Мюнхен, Німеччина
Маріно Маріні
Кінь і вершник, 1959
Гаага, Нідерланди
Маріно Маріні
Крик, 1963
Берлін, Німеччина

Література[ред. | ред. код]

  • Apollonio U. Marino Marini. Milano, 1958;
  • Trier E. Marino Marini. Milano, 1961;
  • Marino Marini: Catalogo. Milano, 1989.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маріно Маріні