Очікує на перевірку

Марія Манчині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Манчині
фр. Marie Mancini
Народилася28 серпня 1639(1639-08-28)[2][1]
Рим, Папська держава[1]
Померла8 травня 1715(1715-05-08)[1] (75 років)
Піза, Тоскана, Італія[1]
Країна Франція
Діяльністьавторка щоденника
Галузьмемуарна літератураd[3]
Знання мовіталійська[4][5]
Суспільний станшляхтич[d][3]
РідMancini familyd
БатькоMichele Lorenzo Mancinid[2]
МатиGirolama Mazzarinid
Брати, сестриОлімпія Манчині, Гортензія Манчині, Laura Mancinid, Marie Anne Mancinid, Paul Mancinid, Philippe Jules Mancinid і Alphonse Mancinid
У шлюбі зLorenzo Onofrio Colonnad
ДітиFilippo II Colonnad

Марі́я Манчи́ні (італ. Maria Mancini, фр. Marie Mancini; 28 серпня 1639, Рим — 8 травня 1715, Піза) — французька аристократка італійського походження, княгиня, фаворитка французького короля Людовика XIV, автор мемуарів.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походила зі шляхетського італійського роду Манчині. Третя донька барона Мікеле Лоренцо Манчині та Жероніми Мазарині (сестри кардинала Джуліо Мазаріні). Народилася 1639 року в Римі. Після смерті батька у 1650 році разом з матір'ю та сестрами перебралася до Франції. Тут стала однією з улюблених небог Мазаріні, отримавши разом з сестрами прізвисько мазареток. До 1652 року навчалася в монастирі.

У 1655 році була представлена ​​французькому двору в Луврі. 1658 року стала коханкою і офіційною фавориткою короля Людовика XIV, змінивши свою старшу сестру Олімпію. Марія мала на свого коханця позитивний вплив, завдяки чому король став цікавитися літературою і поступово віддалятися від своєї матері, Анни Австрійської і самого Мазаріні. Марія і Людовик збиралися одружитися, проте королева-мати і кардинал були рішуче проти — незважаючи на те, що король благав про дозвіл, стоячи на колінах. Цей любовний зв'язок припинився лише після заручення Людовика XIV з іспанською інфантою Марією Терезією. Саму Марію було відправлено до абатства Нотр-Дамм де Лі. Останній раз бачилася з королем 1659 року.

У 1661 році вийшла заміж за князя Лоренцо Онофріо Колонна, великого коннетабля Неаполя. Спочатку подружжя мешкало у Мілані, чоловік піклувався про Марію, в яку був закоханий. 1665 року запропонувала чоловікові мешкати окремо. Сама Марія пояснювала це небажання піддавати своє життя небезпеці через можливу нову вагітність. Другою причиною стали зради чоловіка й народження у нього позашлюбної доньки.

Перебирається до Риму. Звідси разом з сестрою Гортензією переїздить до Франції. Потім подорожує Європою. Після смерті чоловіка 1689 року повертається до Італії. Померла 1715 року в Пізі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Була автором «Мемуарів», події яких довела до 1677 року. Їх основу становлять стосунки з королем та чоловіком. Надруковано 1678 року в Лейдені (Голландська республіка).

Родина

[ред. | ред. код]

Чоловік — Лоренцо, син Маркантоніо V Колонна, князя Паліано.

Діти:

  • Філіппо (1663—1714), герцог і князь Паліано
  • Маркантоніо (1664—1715)
  • Карло (1665—1739), кардинал

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ CONOR.Sl

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Simone Bertière, Les Femmes du Roi Soleil, Paris, Éditions de Fallois, 1998, (ISBN 2877063275)
  • Benedetta Craveri, Amanti e regine. Il potere delle donne, Milano, Adelphi, 2008, ISBN 978-88-459-2302-9.
  • Emile Ducharlet, La ballade de Marie Mancini, suivi de Marie Mancini, itinéraire d'un impossible amour, Les Amis de la Lucarne ovale, 2018 (ISBN 978-2-914648-23-3)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Манчині&oldid=37532010