Масоретський текст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Папірус Неша (2-е століття до н.е.) містить частину Масоретського Тексту, зокрема, Десять заповідей і Шма Ісраель молитва.

Масоретський текст[ред. | ред. код]

У другій половині I тисячоліття н. е. масорети (єврейською ба’але́ гаммасора́г, що означає «володарі традиції») запровадили систему позначення голосних (огласовку) та наголосів. Це стало письмовою допомогою в читанні та вимовлянні голосних звуків, адже раніше керувалися лише усною традицією. Масорети в самому тексті не робили жодних змін, якщо і були якісь поправки, то вони записували їх на полях. Ці переписувачі пильнували, аби жодним способом не вплинути на зміст тексту. Також вони звертали увагу на мовні особливості і, якщо вважали за необхідне, подавали правильне читання тексту в масорі.

У створенні системи позначення голосних та наголосів для консонантного тексту брали участь три масоретські школи: вавилонська, палестинська і тіверійська. Текст Єврейських Писань, що міститься у сучасних виданнях Єврейської Біблії, називають масоретським текстом; у ньому подано огласовку, запроваджену тіверійською школою. Ця система була розроблена масоретами з Тіверії, міста на західному узбережжі Галілейського моря. У «Перекладі нового світу» міститься чимало посилань на масоретський текст (позначення «М») та на масору, примітки на полях (позначення «Mmargin»).

Палестинська школа поміщала огласовку над приголосними. Але до наших часів дійшло лише кілька манускриптів з такою огласовкою, і це показує, що вона мала свої недоліки. Подібну систему розробила й вавилонська школа, тобто огласовку теж поміщали над приголосними. Прикладом манускрипту з вавилонською огласовкою є Петербурзький кодекс Пророків 916 року н. е., який зберігається у Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці. Цей кодекс містить книги Ісаї, Єремії, Єзекіїля, книги малих пророків, а також примітки на полях (масору). Науковці ретельно дослідили цей манускрипт і порівняли його з текстом тіверійської школи. Хоча в цьому манускрипті позначення голосних розміщене над приголосними, однак він відповідає тіверійському тексту, якщо йдеться про консонантний текст, позначки голосних і масору. У Британському музеї зберігається копія вавилонського тексту П’ятикнижжя, який практично повністю узгоджується з тіверійським текстом.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Коротка єврейська енциклопедія, Вид. О-ва з дослідження єврейських громад. Єрусалим: 1976-2005.

Посилання[ред. | ред. код]