Очікує на перевірку

Мачківський Микола Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мачківський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мачківський.
Мачківський Микола Антонович
Микола Мачківський (2017)
Народився10 січня 1942(1942-01-10)
с. Хоросток, Хмельницька область, Українська РСР
Помер22 листопада 2020(2020-11-22) (78 років)
Хмельницький
Похованнякладовище в м-ні Лезневе, м.Хмельницький
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанням. Хмельницький, Хмельницька область
ДіяльністьУкраїнська література
Відомий завдякиписьменник
Alma materКам'янець-Подільський педагогічний інститут, Львівський університет ім. І.Франка
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України

Мико́ла Анто́нович Мачкі́вський (10 січня 1942(19420110), с. Хоросток, Славутський район, Хмельницька область — 22 листопада 2020, м. Хмельницький) — український письменник, поет, прозаїк, журналіст, кореспондент. редактор, літературний консультант, засновник музею "Літературна Хмельниччина". Член Національної спілки письменників України (1979), Національної спілки журналістів України (1980). Помер 22 листопада 2020 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство.Юність

[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. Близькі родичі були репресовані у 1930-х, батько загинув у фашистському концтаборі. Виховувався матір'ю. З дитячих років мав проблеми зі слухом. Здобував освіту у Хоростецькій восьмирічній і Ганнопільській середній школах. Згодом закінчив Кам'янець-Подільську міжрайонну заочну школу (1960). За комсомольською путівкою їздив на спорудження цукрового заводу в Кам'янці-Подільському.

У 1963 вступив до Кам'янець - Подільського педагогічного інституту на відділення журналістики загальнонаукового факультету[1].
Через рік, у 1964 році відділення закрили, тому М.Мачківський був переведений на навчання до Львову. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Я. Франка (1968).

Професійна діяльність

[ред. | ред. код]

Журналістський шлях розпочав ще навчаючись заочно в університеті. У районній газеті "Нове життя", яка виходила у с.м.т. Чемерівці Микола Мачківський зайняв посаду зав.відділу листів та масової роботи. Створив у Чемерівцях районне літературне об'єднання.

За своє життя Микола Антонович працював у багатьох газетах та видавництвах кореспондентом, редактором, літредактором, а саме:

  • редактором районної газети «Радянське село» (с. Білогір'я),
  • літературним редактором і літературним консультантом обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець»
  • відповідальним секретарем газети "Вечірній Хмельницький"
  • кореспондентом, літературним редактором, випускаючим, літконсультантом, редактором відділу культури в республіканській газеті "Україна"
  • редактором в газеті "Подільска панорама"
  • Був головним редактором видавництва "Поділля"[2].

Крім того завідував кабінетом молодого автора при Хмельницькій обласній організації СПУ.
Разом з кількома науковцями-однодумцями створив музей «Літературна Хмельниччина», був його науковим співробітником.

Член Національної спілки письменників України з 1979 р.

Письменницький доробок

[ред. | ред. код]

Першу поему створив у віці 13 років.У творчому доробку Миколи Мачківського — 13 поетичних збірок, п'ять повістей та шість романів, всього 30 книжок. За написаним у 1997 році романом "Пароль — «Проскурів» було знято документальний фільм. Сумлінно та з душею письменник підходив до написання біографічної прози, обробляв великі масиви інформації, знаходив листи, фотографії, спогади,створив достовірні, щирі портрети своїх співгромадян — поета-фронтовика Володимира Булаєнка (повість "Сорокодуби"), підпільника Миколи Ченаша (повість "Брат і сестра"), письменниці Наталі Кащук (роман "До вежі черленої"), письменника і журналіста Мар'яна Красуцького (повість "Живи як сад"), поета Миколи Федунця (повість-портрет "За сонячний промінь тримаючись…".[3] Остання книга автора - "Древо триєдине", як він сам зазначив у розширеній назві - "замість роману - бувальщини, спогади, записки літературного консультанта, нотатки наукового співробітника обласного культурного музею" - доволі великий за обсягом документальний твір з історіями, іменами, характеристиками сучасників, міст, містечок, сел, різноманітними подіями з життя Миколи Антоновича. Книга мемуарів наповнена любов'ю, вдячністю, гумором, добрими спогадами про людей, з якими доля зводила письменника.

Письменник Петро Маліш, голова Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України так відгукнувся на смерть свого літературного побратима:[2]

Ми втратили Миколу Мачківського – людину та особистість, яка була уособленням милосердя. У творчих колах всі його знали як надзвичайно добру людину, толерантну навіть до своїх опонентів. Ми втратили побратима – талановитого поета і прозаїка.

Творчість

[ред. | ред. код]

Створював поезії та художньо-документальну прозу. Збірки поезій:

[ред. | ред. код]
  • «В житах» (1974);
  • «Червоний рушник» (1979);
  • «Живий дощ» (1983);
  • «Зав'язь доброти» (1986);
  • «Осіння радість» (1990);
  • «Розімкнуте коло» (1994);
  • «Вибране» (1994);
  • «Далечінь» (1997);
  • «Лугова незабудка» (2001);
  • «Я в команді — бомбардир» (для дітей, 1998);
  • «Монолог тиші» (2006);
  • «А трава — як любов» (2011);
  • «Синє небо і чорна земля» (2015).
  • «З рідної хати» (2016).
  • "Пізня молодість" (2020)

Проза:

[ред. | ред. код]
  • «Сорокодуби»: повість (1994);
  • "Пароль — «Проскурів»: роман (1997);
  • «Чорний дяк»: роман (2000);
  • «Провесінь в імлі»: роман (2002);
  • «До вежі черленої»: роман (2005);
  • «За сонячний промінь»: повість (2005);
  • «Живи — як сад»: повість (2007);
  • «Кориятовичі»: роман (2010);
  • «Кунча, ХХІ»: повість (2012);
  • «Брат і сестра»: повість (2013);
  • Каратель (2015);
  • Древо триєдине. Замість роману… : мемуари (2020).
У поезіях Миколи Мачківського є та «мудра простота», якої бракує віршам багатьох наших авторів. І сам він – світла особистість.

— Володимир Базилевський [4]

Нагороди та премії

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Мачківський, М.А. (2020). Древо триєдине. Кам'янець-Подільський: друкарня "Рута". с. 96, 108, 122. ISBN 978-6177887477.
  2. ↑ а б Новини Хмельницького "Є". ye.ua (укр.). 23 листопада 2020. Процитовано 17 березня 2023.
  3. ↑ Мачківський Микола Антонович Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка. odb.km.ua. Процитовано 17 березня 2023.
  4. ↑ «Слово, осяяне любов’ю»: бібліографічний покажчик до 75-річчя від дня народження Миколи Мачківського (2017) // Сайт Хмельницької обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 19 листопада 2017.

Джерела і література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мачківський_Микола_Антонович&oldid=41443390