Білогір'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Білогір'я
Bilogirya gerb.png
Герб Білогір'я
Вигляд Білогір'я
Вигляд Білогір'я
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Шепетівський район
Рада Білогірська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка смт Білогір'я 
Основні дані
Засноване
Перша згадка 1441
Магдебурзьке право 1583
Статус із 1946 року
Площа 8,6 км² [1]
Населення 5 212 (01.01.2020) [2]
Густота 616,1 осіб/км²
Поштовий індекс 30200
Телефонний код +380 3841
Географічні координати 50°00′18″ пн. ш. 26°24′57″ сх. д. / 50.00500° пн. ш. 26.41583° сх. д. / 50.00500; 26.41583Координати: 50°00′18″ пн. ш. 26°24′57″ сх. д. / 50.00500° пн. ш. 26.41583° сх. д. / 50.00500; 26.41583
Висота над рівнем моря 236 м
Водойма р. Горинь


Відстань
Найближча залізнична станція: Суховоля
До станції: 3 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 88,9 км
Селищна влада
Адреса смт Білогір'я, вул. Шевченка, 44
Голова селищної ради Мельник Василь Васильович
Вебсторінка Білогірська селищна рада
Карта
Білогір'я. Карта розташування: Україна
Білогір'я
Білогір'я
Білогір'я. Карта розташування: Хмельницька область
Білогір'я
Білогір'я

Commons-logo.svg Білогір'я у Вікісховищі

Білогі́р'я (до 1946 р. — Ляхівці) — селище міського типу в Україні, у Шепетівському районі Хмельницької області. До 17 липня 2020 року — колишній районний центр ліквідованого Білогірського району.

Засноване 1441 року. Магдебурзьке право з 1583 року. Статус селища міського типу — з 1960 року.

Населення: 5709 мешканців (перепис 2001), 5483 мешканці (2011)[3].

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на лівому березі річки Горині (притока Прип'яті), за З км від залізничної станції Суховоля на лінії Шепетівка-Подільська — Тернопіль.

Білогір'я лежить у південній частині історико-етнографічної Волині. Рельєф місцевості — горбиста рівнина. Є поклади крейди, глини, значні запаси торфу.

Історія[ред. | ред. код]

Братська могила в селищі

В околицях Білогір'я виявлено залишки трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), населення та курганний могильник бронзової доби (II тисячоліття до н. е.), а також кілька поселень черняхівської культури.

Перша згадка про Ляхівці датується 1441 роком, коли за привілеєм великого литовського князя Казимира IV стало належати шляхтичу Дениску Мокосійовичу. Пізніше посідачкою Ляхівців була королева Польщі Бона Сфорца[4].

Оригінальну назву місцині дали «ляхівські двори» — польські оселі переселенців з «Країни тисячі озер» — Мазурів[джерело не вказане 3119 днів].

Князь Юзеф-Олександр-Доброгост Яблоновський збудував тут замок. У 1780-х рр. цей же власник підтвердив містечку магдебурзьке право (вперше надане ще 1583 р.), а також надав печатку «ляховецької магдебургії» з зображенням великого герба Яблоновських (щит чотиричастинний; у першій частині — герб «Прус ІІІ», у другій — «Прус І», у третій — «Злотоголенчик», у четвертій — «Коси»; зразки такої печатки, відомі з 1780-х — 1790-х рр., відомі з документів архіву Яблоновських—Сапіг у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника).

Костел XVII століття

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ляховецької волості Острозького повіту Волинської губернії, мешкало 2368 осіб, налічувалось 296 дворів, існували 4 православні церкви, 2 часовні, костел, школа[5]. За ½ версти розташовувалось садиба Леонцине з 3 млинами, ярмарком, винокурним заводом.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5401 особи (2634 чоловічої статі та 2767 — жіночої), з яких 3890 — православної віри та 1384 — юдейської[6].

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Білогірського району, смт увійшло до складу Шепетівського району[7].

Релігійне життя[ред. | ред. код]

Окрім парафіяльного храму тут звели домініканський монастир. Будівництво розпочав руський шляхтич Павло Христофор Сенюта, який у релігійному плані пізніше добряче збаламутив Волинь та Поділля[джерело?]. Він спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм та католицизм, а 1616 року прийняв аріанство.

Будівництво домініканського монастиря завершилося близько 1660 р. (до речі, теж на кошти Сенют). Історія храму досить складна. Сучасна святиня Пресвятої Трійці, Успіння Богородиці та свв. Петра і Павла була освячена 21 липня 1789 року. Художник Наполеон Орда, який у 1862—1876 роках мандрував Волинню, зазначив, що змальований ним храм був побудований Сенютою 1612 року. Отже, 1789 року могла відбутися реконсекрація (повторне освячення) святині з якихось причин, адже збудована вона була задовго до того. Храм мав цілих 10 вівтарів.

Рекреаційні ресурси[ред. | ред. код]

У місцевості видобувається мінеральна природна столова вода — «Білогірська»[8][9].

Економіка[ред. | ред. код]

Цегельний завод, ТОВ НВА «Перлина Поділля», ТОВ «Білогір'ямолокопродукт». У місті з листопада 2008 року діє супермаркет мережі «Наш Край».[10]

Відомі особи[ред. | ред. код]

Уродженці Білогір'я[ред. | ред. код]

Перебували[ред. | ред. код]

Помер в Білогір'ї[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Хмельницька обласна рада. Білогірський район Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.. [oblrada.km.ua/userfiles/паспорт Білогірська селищна рада Білогірський район.doc Паспорт Білогірської селищної ради (doc)]
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  3. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011. 
  4. Lachowce… — S. 54
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-23)
  7. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  8. Вода мінеральна природна столова «Білогірська». Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 6 серпня 2011. 
  9. Вода «Збручанська роса» — це не вода «Збручанська»!. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 6 серпня 2011. 
  10. Retai.net: У місті діє супермаркет мережі «Наш Край».[недоступне посилання з червня 2019]
  11. Tazbir J. MORZKOWSKI Piotr (poł. XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXIІ/1, zeszyt 92. — S. 28—29. (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]