Козоріс Михайло Кирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Козоріс

Миха́йло Ки́рович Козорі́с (*2 березня 1882, Калуш — †3 листопада 1937, Соловки) — український прозаїк, поет, байкар, публіцист. Жертва сталінського терору.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї міщанина.

Початкову школу закінчив у Калуші, пізніше навчався у Станіславівській гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету.

Літературну діяльність розпочав 1907 р. як поет. Друкував у періодичних виданнях Галичини і Буковини нариси, оповідання, повісті.

1912 — успішно закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Повернувшись на батьківщину, став активним громадським діячем, працював у редакції «Калуського листка», де публікувалися його твори, брав участь у національному відродженні Калуша та його околиць. З інвазією російських військ (1914) Михайла Козоріса разом з іншими українськими патріотами вивезли до Росії. Повернувшись із неволі, залишився на Великій Україні.

З 1919 р. жив у Радянській Україні, працюючи в Наркоматі юстиції УСРР.

Належав до літературної організації «Західна Україна».

У лютому 1933 р. був заарештований і засуджений судовою «трійкою» при ДПУ УСРР (1 жовтня 1933 р.) на 5 років виправно-трудових таборів за звинуваченням у тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об'єднанні „Західна Україна“, вербував нових членів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках.

Відомий український письменник Володимир Гжицький, що свого часу також був репресований і повернувся з увязнення до Львова, неодноразово згадував про Михайла Козоріса, з яким йому довелося перебувати в таборах: «Це був надзвичайно обдарований письменник. Переніс жорстокі тортури під час слідства, але не здався, гордо переносив табірне лихоліття. А потім його викликали на повторне слідство і розстріляли».

На підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. був розстріляний.

Після «викриття культу особи Сталіна» військовий трибунал Київського військового округу переглянув судово-слідчу справу Козоріса і виніс ухвалу: «Постанову судової трійки при Колегії ОПУ УРСР від 2 жовтня 1933 р. і особливої трійки ДПУ Ленінградської області щодо Козоріса Михайла Кировича скасувати, а справу припинити через відсутність складу злочину».

Рабілітований посмертно.

Творчість[ред.ред. код]

У ранній період творчості зазнав впливу модернізму.

Автор збірок оповідань «Тарас-дитина» (1914), «Дві сили» (1927), «Віче», «То був злодій» (1928), «За порадою» (1929) «По кам'яній стежці», повістей «Село встає» (1929), «Чорногора говорить» (1931), «Голуба кров» (1932). Його перу належить науково-публіцистична розвідка «Польський терор на Західній Україні», а також низка п'єс для дітей. Написав спогади про Івана Франка, Марка Черемшину, Василя Стефаника, з яким познайомився на початку XX століття.

Найбільше письменницький талант Михайла Козоріса виявився в прозі, зокрема в новелах. Він писав також літературознавчі праці, наприклад, «Панський терор на Західній Україні». Перебуваючи на Радянській Україні, письменник у 20-х— на початку 30-х років видав п'ять збірок своїх прозових нарисів, опублікував кілька літературознавчих праць.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

українська література Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.