Михайло Копистенський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Копистенський
Народився16 століття
Королівство Польське
Помер1610
Кописно, Гміна Фредрополь, Перемишльський повіт
КраїнаРіч Посполита
Діяльністьсвященник
Посадаєпископ
Конфесіяправослав'я

Михайло Копистенський (в світі — Матвій; ? — 1610) — український православний релігійний діяч, православний перемишльський єпископ.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Представник роду дрібної руської шляхти — Копистинських гербу Сас (або Леліва[1]).[2] Мав двох братів. Правдоподібно, його братанком[3] був Захарія Копистенський.[4]

Завдяки королівській номінації став у 1591 році перемишльським єпископом. Згідно зі звичаєм православної церкви, який допускав до посади єпископа ченців, прийняв постриг та ім'я Михаїл. На момент постригу, згідно даних радянських книг, був одруженим.[5][6]

Як радник єпархії відзначився збільшенням майна церкви, яке частково повернув від шляхти. Підтримував тісні стосунки з львівським єпископом Гедеоном Балабаном. Під його впливом спочатку підтримував унію з РКЦ, потім став ревним противником. 27 березня 1594 брав участь на з'їзді в Сокалі, де під впливом луцького єпископа Кирила Терлецького було прийнято постанову про унію з РКЦ. Разом з Г. Балабаном мав суперечки з Львіським ставропігійним братством. 5-м поставив підпис під документом про унію з РКЦ, прийнятим на з'їзді єпископів у Бересті 12 червня 1595 року. Під впливом князя Костянтина Василя Острозького 1 липня 1595 року разом з Г. Балабаном відкликали свої підписи, що не означало виступ проти унії, бо очікували результатів перемовин К. Терлецького та І. Потія з королем. Після видання королем документу про незалежність унійного духовенства від світської влади 2 серпня 1595 року, може, під впливом К. Терлецького, підписав разом з Г. Балабаном, Д. Збіруйським в Луцьку 27 серпня 1595 документ про дотримання єдності церкви. Згадка про анафему стосовно мирян, які втручаються до справ церкви, викликає припущення, що головною причиною вагань був його з Г. Балабаном конфлікт з Львівським ставропігійним братством.

Між 6/10 жовтня 1596 року брав участь у православному синоді у Бересті під керівництвом К. В. Острозького і патріарха Никифора. За це разом з іншими його учасниками був «виклятий», позбавлений сану унійним синодом. 15 грудня 1596 року був виданий універсал короля про заборону контактів з відлученими. Не виконував їх, разом з Г. Балабаном розвинув діяльність на територіях, підпорядкованих унійним єпископам. Новий документ короля від 22 березня 1599 року примусмв їх до більшої обережності у діяльності; їх підтримували єпископи з Молдавії, Волощини.

Латинський перемиський єпископ Вавжинєц Ґосьліцький втрутився в суперечку: 1) наказав опублікувати акт екскомуніки (відлучення); 2) в 1598 році призначив генеральним унійним вікарієм у Сяноцькому окрузі Еразма Дубицького.

Вислав на з'їзд рокошан у Любліні (відбувся 5—16 червня 1606 року) делегатів з листом, в якому оскаржував дії (тиск для переходу на унію) К. Терлецького, І. Потія.

Після Берестейського собору 9 жовтня 1596 року з багатьох ієрархів Перемиський владика М. Копистенський, як i Львівський єпископ Г. Балабан, залишився православним. За невиконання рішення Собору був позбавлений кафедри.[7]

Правдоподібно, помер 1610 року.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Був одружений, мав синів Федора (Теодора), Гермогена. Деякі дослідники вказували на повторне одруження.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2. — 761 s. — S. 600. (пол.)
  2. Herb Sas i lista nazwisk w elektronicznej wersji Herbarza polskiego [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] Tadeusza Gajla (пол.)
  3. син брата
  4. Rechowicz M. Kopystyński (Kopysteński) Mateusz h. Leliwa… — S. 26.
  5. Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. — К. : Вища школа, 1978. — С. 130.
  6. при цьому посилаються на Івана Франка. — Т. 19. — С. 551.
  7. Копистенський і Балабан. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 7 травня 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]