Плахов-Модестов Ростислав Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плахов-Модестов Ростислав Петрович
Дата народження 1 червня 1939(1939-06-01)
Місце народження с. Косарі, Кам'янський район, Черкаська область, УРСР
Дата смерті 22 березня 2017(2017-03-22) (77 років)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Alma mater Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1961)
Професія кінорежисер, сценарист
Кар'єра 1961—2013
Напрям науково-популярне кіно, документальне кіно
Членство НСКУ
Нагороди Орден «Знак Пошани» Заслужений діяч мистецтв України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Модестов.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плахов.

Ростислав Петрович Плахов-Модестов (1 червня 1939(19390601), с. Косарі, Кам'янський район, Черкаська область, УРСР — 22 березня 2017, Київ, Україна[1]) — радянський, український кінорежисер і сценарист. Кавалер ордена «Знак Пошани». Заслужений діяч мистецтв України (2001).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1939 р. в с. Косарі Черкаської обл. в родині вчителів.

Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1961).

Могила Ростислава Плахова-Модестова та його родини, Байкове кладовище

З 1961 р. працював на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

Був членом Національної Спілки кінематографістів України.

Помер 22 березня 2017 року в Києві. Похований разом із сином та дружиною на Байковому кладовищі.

Родовід[ред. | ред. код]

  • Мати, Модестова Наталя Олександрівна (7.XI.1912, с. Косарь Чигиринського повіту Київської губернії, нині с. Косарі Кам'янського району Черкаської області — 27.II.1994, Київ) — українська літературознавиця, у 1945—1977 доцент кафедри зарубіжної літератури КДУ ім. Шевченка). Досліджувала течію романтизму, творчість Лопе де Вега, Вільяма Шекспіра, Віктора Гюго.[2] Автор книги «Данте Алігієрі» (1965).
  • Дід, Олександр Модестов, з 1912 року завідувач лікарні села Косарь, розміщеній у палаці, яку поміщик Володимир Ростішевський продав Чигиринському земству. Лікарня, завдяки зусиллям Модестова, була оснащена найсучаснішою на той час медичною технікою. Одне з небагатьох дворянських помешкань на Черкащині, яке уціліло від знищення під час революції. Зараз маєток знаходиться на вулиці Модестова.[3][4][5]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Створив стрічки:

  • «Шляхові датчики для підземного транспорту» (1966)
  • «Машина вчиться керувати» (1967)
  • «Біотоки наказують» (1970, Медаль ВДНГ)
  • «Твір на вільну тему», «Промінь, зв'язаний у вузол» (1972, Перша премія на Всесоюзному кінофестивалі в Алма-Аті, 1973)
  • «Виходжу на сонце» (1975, Бронзова медаль і диплом ВДНГ)
  • «Архітектура і природа», «Життєва лінія» (1973, Спеціальний приз і Спеціальний диплом на Всесоюзному кінофествалі про робітничий клас у Тольятті, 1974)
  • «Хочу бути» (1975)
  • «Діалектика якості» (1977, Головний приз на республіканському кінофестивалі «Людина праці на екрані» м. Кременчук, 1978)
  • «Жива земля» (1979, Спеціальний приз Всеросійського конкурсу документальних і науково-популярних фільмів про охорону природи та раціональне використання її ресурсів. Воронеж, 1981)
  • «Дорогою істини» (1980)
  • «Такий важкий колос» (1981)
  • «Служу Батьківщині» (1982)
  • «Філософія і політика» (1983)
  • «Скіфи (свідчення і версії)» (1987)
  • «Моя Батьківщина Крим» (1990)
  • «Скіфи (Тіні забутих богів)» (1991, автор сценарію і режисер)
  • «Чесність з собою (Історія України очима В. Винниченка)» (1992, автор сценарію і режисер)
  • «Скіфські Гери» (1995, автор сценарію і режисер)
  • «Оксана Петрусенко» (1996, з циклу «Обрані часом», режисер (у співавт. з О. Фроловим) і автор сценарію) та ін.;
  • Автор сценарію і режисер ряду кінострічок із документального циклу 1993 року «Невідома Україна. Нариси нашої історії»:
    • «Фільм 2. Як пізнавати історію?»
    • «Фільм 8. Переможці непереможених»
    • «Фільм 9. Зустріч світів»
    • «Фільм 12. Тут переходили народи»
  • автор сценарію (у співавт. з Г. Чміль) і режисер фільмів:
    • «Витоки. Повість минулих літ» (2001)
    • «Ще як були козаками. У колі першім» (2003) та «Загублений рай»[6][7] (2008, до 200-річчя М. Гоголя)
  • «Підніми мені вії» (2013, автор сценарію і режисер)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Національна спілка кінематографістів України — Пішов із життя Ростислав Плахов-Модестов ()
  2. ↑ Модестова Наталя Олександрівна, на стор. 168 // Григорій Семенюк, Галина Александрова, Богдана Сахно, Мар'яна Кошарська. Некрополь філологів — викладачів Київського Свято-Володимирового та Шевченкового університету. Біографічний довідник. Київ, Логос, 2018. — 291 с.
  3. ↑ Палац Ростішевського
  4. ↑ Маєток поміщика Володимира Ростішевського [Архівовано 2020-10-13 у Wayback Machine.] // 7 чудес Черкащини — Кам'янка — місто на скелястих берегах Тясмину
  5. ↑ Своя хата тепліша, ніж чужий палац
  6. ↑ Катерина Константинова. «Микола Васильович: знайдений рай» («Дзеркало тижня» № 11, 28.03.2009)(рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
  7. ↑ Оксана Бут: «Загублений рай» українця Миколи Гоголя (Журнал «Кіно-Театр» 2009). Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 10 жовтня 2012.

Література[ред. | ред. код]

  • Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С. 124.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плахов-Модестов_Ростислав_Петрович&oldid=40534375#Родовід