Мороз Віктор Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Віктор Мороз
Особові дані
Повне ім'я Віктор Васильович Мороз
Дата народження 18 січня 1968(1968-01-18) (47 років)
Місце народження Київ, УРСР
Зріст 182 см
Вага 74 кг
Позиція Півзахисник
Юнацькі клуби
СРСР «Динамо» К
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1986—1993 СРСР Україна «Динамо» К 22 (0)
1992—1993   Україна «Динамо-2» 27 (1)
1993—1995 Ізраїль «Хапоель» БШ 63 (20)
1995—1996 Ізраїль «Маккабі» ТА 25 (2)
1996—1997 Ізраїль «Хапоель Цафрірім» 17 (1)
1999 Україна ЦСКА (Київ) 13 (0)
1999   Україна ЦСКА-2 6 (1)
2000 КНР «Ляонін Хувін» 15 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Позиція
2004—2005 Україна Україна (пляжн.) (гр. тренер)
2007—2009 Україна «Динамо» К (скаут)
2010—2011 Узбекистан «Насаф» (ст. тренер)
2012—2013 Україна «Волинь» Л (ст. тренер)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 2013.

Віктор Васильович Мороз (* 18 січня 1968, Київ) — український футбольний тренер та колишній футболіст, що грав на позиції півзахисника. Майстер спорту СРСР (1991).

Біографія[ред.ред. код]

Юнацькі роки[ред.ред. код]

Розпочав із дворового футболу. Там Віктора помітив тренер Анатолій Петрович Пилипчук, колишній гравець «Динамо», «Шахтаря» та олімпійської збірної СРСР, який забрав хлопця у київську юнацьку команду «Восход».

Під час гри із однією з «динамівських» команд, Мороза примітили скаути «біло-синіх» і забрали до себе. Згодом Віктор пройшов усі щабелі «динамівської» школи, де довгий час навчався під керівництвом Олександра Шпакова. Паралельно виступав юнацькі та молодіжні збірні СРСР, куди вперше Віктора викликав Анатолій Бишовець.

«Динамо»[ред.ред. код]

Перший матч в «основі» за «Динамо» відбувся 15 березня 1991 року у грі з «Шахтарем» вдома, який завершився в «суху» нічию. Протягом більшої частини сезону був основним півзахисником киян, проте в кінці року Віктор травмувався і довелося робити операцію. Доки відновлювався, відбувся перехід від радянського до українського чемпіонату, а у клубі розпочалися зміни тренерів, замість Анатолія Пузача прийшов Йожеф Сабо, а потім і Михайло Фоменко, але обидва вони не бачили Віктора в основній команді, через що він був змушений грати за «Динамо-2» в Першій лізі.

Ізраїльський період[ред.ред. код]

Влітку 1993 року Морозу надійшла пропозиція із Ізраїлю, де вже грало чимало гравців із колишнього Союзу, від клубу «Хапоель» (Беер-Шева). У першому своєму ізраїльському клубі Мороз разом із співвітчизниками Олександром Щербаковим та Сергієм Гусєвим двічі поспіль брав третє місце чемпіонату.

У другому сезоні у «Хапоелі» Віктор забив 12 голів, завдяки чому його запросив один з грандів місцевого футболу — «Маккабі» із Тель-Авіва. У складі нової команди 1996 року виграв чемпіонат та Кубок Ізраїлю, але того ж року покинув клуб і перейшов у «Хапоель Цафрірім».

Завершення кар'єри[ред.ред. код]

Незабаром отримав серйозну травму, і після того як контракт вже закінчився, довелося повернутися в Україну, де протягом 1999 рок виступав за київський ЦСКА, а потім поїхав у китайський «Ляонін Хувін», де в 32 роки і завершив футбольну кар'єру. Сам Мороз прокоментував це так: «В Китаї міг би ще грати, але сталося таке, про що я нікому ніколи не скажу. Людський фактор втрутився. Який? Нехай це буде таємницею».

Незважаючи на завершення професійної кар'єри, ветеранський рух дозволяв Морозу тримати себе у формі, так як Віктор вирішив і надалі лишитись у футболі, тому самостійно пішов вчитися на тренерську ліцензію.

Пляжний футбол[ред.ред. код]

2004 року отримав першу тренерську роботу, очоливши збірну України з пляжного футболу, в якій став граючим тренером.

Під його керівництво збірна потрапила на чемпіонат Європи 2004 року, причому з першого місця в групі. На ЧЄ в Монако перший же стиковий матч ндовелося грати із діючими чемпіонами Європи іспанцями, за яких грав колишній футболіст Хуліо Салінас, але Україна під керівництвом Мороза перемогла. Після цього принц Монако Альбер навіть вирішив познайомитися з командою. В підсумку збірна здобула третє місце на чемпіонаті Європи. Це був перший серйозний трофей для «пляжників». Цей успіх відкрив шлях до розіграшу Чемпіонату Світу-2005, на якому збірна стала шостою, а Віктор забив два голи

Повернення у великий футбол[ред.ред. код]

2005 року Мороз покинув збірну і незабаром, отримавши тренерську ліцензію, влаштувався тренером-селекціонером в київське «Динамо», хоч запрошували і в дитячу школу тренером[1]. В селекції працював до 2009 року.

У 2010 році з'явилося запрошення від Анатолія Дем'яненка стати його асистентом в узбецькому «Насафі» і Мороз погодився. У них почалося друге коло і клуб закінчив чемпіонат третіми. А в 2011 році «Насаф» вже був другим, потрапив у фінал національного Кубку і виграв Кубок АФК.

В січні 2012 року Дем'яненко очолив луцьку «Волинь» і незабаром знову запросив Віктора до свого штабу, де Мороз і працював до звільнення Дем'яненка навесні 2013 року.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • В кінці 1980-х — на початку 1990-х років в «Динамо» (Київ) було кілька Морозів — Віктор, Юрій та Олександр. З Юрієм Віктор навіть грав за киян в один і той самий час, а деякі навіть помилково їх називали братами. Згодом із Юрієм вони разом і в Ізраїль потрапили, де також казали, що брати[2].

Титули[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]