Бишовець Анатолій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Анатолій Бишовець
Анатолій Бишовець
Особисті дані
Повне ім'я Анатолій Федорович Бишовець
Народження 23 квітня 1946(1946-04-23)[1][2] (76 років)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Зріст 175 см
Прізвисько Биш
Громадянство Росія Росія
Позиція центральний нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1964—1973 СРСР «Динамо» (Київ) 139 (49)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1966—1972  СРСР 37 (15)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1982—1985 СРСР СРСР (юн.)
1982—1985 СРСР СРСР (ол.)
1988—1990 СРСР «Динамо» (Москва)
1990—1991  СРСР
1991—1992  СНД
1992—1993 Кіпр АЕЛ (Лімасол)
1994—1997  Південна Корея
1997—1998 Росія «Зеніт» (Санкт-Петербург)
1998  Росія
1998—1999 Україна «Шахтар» (Донецьк)
2003 Португалія «Марітіму»
2005 Росія «Том» (Томськ)
2007 Росія «Локомотив» (Москва)
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений тренер СРСР
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Пошани

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Анато́лій Фе́дорович Бишове́ць[3] (нар. 23 квітня 1946, Київ) — радянський і український футболіст і тренер. Нападник, всю кар'єру провів у київському «Динамо». Чотириразовий чемпіон СРСР. Один з найкращих нападників Радянського Союзу кін. 1960-х—поч. 1970-х років. За збірну СРСР провів 37 матчів (найкращий бомбардир збірної на чемпіонаті світу 1970 року). Тренував збірні СРСР, СНД і Росії. Заслужений майстер спорту СРСР (1991), заслужений тренер СРСР (1989), заслужений тренер України. Орден Трудового Червоного Прапора (1989), орден Пошани (Росія, 1997).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Починав грати у футбольній школі «Динамо» (Київ) у 1958 році. Перші тренери: Микола Павлович Мельниченко й Микола Федорович Фоміних.

Закінчив Київський державний інститут фізичної культури (1968).

З 1964 року виступав за головну команду київського «Динамо». Разом з клубом чотири рази вигравав чемпіонат, один раз — Кубок, двічі здобув «срібло» чемпіонату СРСР. Був найкращим бомбардиром «Динамо» в сезонах 1966 — 19 м'ячів і 1967 — 9 м'ячів.

Протягом 1966—1972 років грав за національну збірну Радянського Союзу. Виступав у кваліфікації до Олімпійських ігор 1968, чемпіонатах Європи 1968 і 1972, чемпіонаті світу 1970, в турнірі Кубок Незалежності Бразилії 1972.. Загалом за збірну провів 37 матчів, збив 15 голів.

На стадіоні «Ацтека» в Мехіко встановлена статуя Анатолія Бишовця в сонмі найкращих гравців чемпіонату світу 1970 року.

Мав високу індивідульну майстерність, техніку, часто застосовував обманні прийоми і рухи. Любив самостійно обігрувати суперника. Передчасно завершив кар'єру через травму.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Протягом 1974—1985 був тренером груп підготовки київського «Динамо», старшим тренером і директором СДЮШОР «Динамо» (Київ), у 1982—1986 був також головним тренером юнацької збірної СРСР. Разом з юнацькою збірною став віцечемпіоном Європи 1985. Після аварії на чаес втік до москви. З липня 1986 до жовтня 1988 був головним тренером олімпійської збірної СРСР. Під його керівництвом збірна виграла футбольний турнір Олімпіади-1988.

Протягом 1987—1990 років був головним тренером «Динамо» (Москва), 1990—1992 — головний тренер збірної СРСР/СНД.

Потім працював закордоном — у сезоні 1992/93 був головним тренером кіпрського клубу АЕЛ (Лімасол), у лютому-липні технічним директором, а з серпня 1994 до серпня 1996 року — головним тренером збірної Південної Кореї.

Протягом 1997—1998 — головний тренер санкт-петербурзького «Зеніта», в липні-грудні 1998 року — головний тренер національної збірної Росії.

Наприкінці сезону 1998/99 і на початку сезону 1999/2000 — головний тренер «Шахтаря» (Донецьк).

У 2003 році був головним тренером португальського «Марітіму». Віцепрезидент ФК «Хімки» (2003—2004). Спортивний директор клубу «Гартс» (Единбург, Шотландія,); у 2005 р. — головний тренер клубу «Тома» (Томськ); у 2006—2007 рр. — головний тренер клубу «Локомотива» (Москва). Із жовтня 2009 року — тренер-консультант «Кубані» (Краснодар)[4].

Інше[ред. | ред. код]

  • У 1973 році знявся у фільмі «Дід лівого крайнього», де зіграв роль Віталія Бесараба — відомого футболіста, онука головного героя фільму.
  • Автор книги «Не впасти за фінішем» (2008).

Громадська позиція[ред. | ред. код]

Багато років проживає в Росії. Засуджує дії української влади під час російське вторгнення в Україну (2022). Підтримав Анатолія Тимощука, який продовжив працювати в Росії під час війни, вважаючи, що спортсмени мають бути поза політикою[5].

Титули та досягнення[ред. | ред. код]

Футболіста[ред. | ред. код]

  • Чемпіон СРСР: 1966, 1967, 1968, 1971
  • Кубок СРСР: 1966
  • учасник чемпіонату світу: 1970
  • у списку 33 найкращих: 6 разів (1966, 1969 і 1971 — під № 1)
  • Чемпіон (дублерів): 1965

Тренера[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Transfermarkt.de — 2000.
  2. FBref
  3. Спочатку ЗМІ спотворювали прізвище футболіста як «Бишевець»
  4. Анатолий Бышовец вошел в тренерский штаб «Кубани» (fckuban.ru, 15 жовтня 2009) [Архівовано 28 листопада 2012 у WebCite] (рос.)
  5. «Я розчарований тим, на що перетворилася Україна»: легенда київського «Динамо» став «адвокатом» Тимощука. fakty.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 13 травня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]