Морська міна

Малюнок морської міни з описом у трактаті Холунцзін. Китай, XIV століття

Морська міна німецького виробництва в австралійських водах, 1940 рік

Німецькі плавучі міни в бункері підводних човнів під час Другої світової війни

Типи морських мін: A — плавучі; B — донні (якірні); SS — підводний човен; 1 — міна, що дрейфує; 2 — підтоплена міна; 3 — міна на мінрепі; 4 — донна міна на великій глибині на короткому мінрепі; 5 — донна міна; 6 — міна-торпеда; 7 — міна, що спливає

Скидання морської міни MK65 «Quickstrike» з літака берегової охорони P-3 «Orion»

Морська́ мі́на — інженерний боєприпас (міна), що встановлюється у воді і призначена для ураження підводних човнів, надводних кораблів і суден противника, а також ускладнення їх плавання.

Морські міни поділяються на якірні, донні і плавучі. У якірних корпус, що має додатну плавучість, утримується на заданій глибині під водою за допомогою мінрепів (сталевого троса), з'єднаного з лежачим на ґрунті якорем. У корпусі розміщується заряд вибухової речовини масою до 350 кг, запальний пристрій і прилади, що входять в комплект детонатора. Різновидом якірних морських мін є сфероконічні та протичовнові антенні міни контактної дії.

Донні морські міни ставляться на дні моря (океану). Їх металеві корпуси мають розміри до 0,6 м у діаметрі та довжиною до 6 м, та мають зарядну камеру з 250—1000 кг вибухової речовини і детонаторами, приладову камеру з апаратурою підривача, відсік для розміщення парашута (для авіаційних морських мін). Зазвичай глибина постановки донних мін не перевищує 50—70 м. Спеціальні донні морські міни призначені для боротьби з підводними човнами, можуть встановлюватися і на великих глибинах. Плавучі морські міни після постановки дрейфують за течією, утримуючись на заданому поглибленні під водою за допомогою спеціальних пристроїв.

Характеристики та будова

Сфероконічна міна

Сфероконічна міна — плавуча якірна морська міна, що утримувалась на необхідній глибині невеликим та малопомітним буйком, або якорем. Міна використовувалась наприкінці XIX — на початку XX століття. Вперше була застосована в російсько-турецьку війну 1877—1878 років.

Якорна міна утримувалась на необхідній глибині якорним кінцем — тросом. Притоплення перших зразків мін забезпечувалось ручним налаштуванням довжини троса. На початку 1980-х років на Чорноморському флоті були випробувані пристрої автоматичної постановки таких мін конструкцій флігель-ад'ютанта С. О. Макарова та лейтенанта Азарова. Конструкція Азарова, як більш проста, була прийнята на озброєння.

Принцип дії конструкції Азарова полягав в наступному. Міна оснащувалась системою зі свинцевого тягаря та підвішеного над тягарем якоря. Якірний кінець намотувався на барабан. Під дією тягаря та якоря барабан вивільнявся від гальма і кінець змотувався з барабана; коли тягар досягав дна, сила витягування кінця зменшувалась і барабан стопорився, за рахунок чого міна занурювалась на глибину, що відповідала відстані від тягаря до якоря.

У 1909 році завідувач майстерні водолазних і телефонних приладів у Кронштадті капітан 1-го рангу Є. В. Колбасьєв запропонував конструкцію плавучої міни, що підвішувалася під невеликим буйком. Буйкова міна разом з буйком мала позитивну плавучість близько 1 кг, що дозволяло використовувати невеликі буйки. Незабаром прилад плавання був доопрацьований за принципом «риб'ячого міхура», що надувався від стисненого повітря. Обидва варіанти успішно пройшли випробування, але на озброєння флоту прийняті не були. У 1913 році мінний офіцер 1-го Балтійського екіпажу лейтенант С. А. Калчев запропонував свій варіант плавучої міни П-13 з електричним приладом плавання. Його міна пройшла випробування й отримала рекомендацію до виробництва, але на озброєння флоту також не надійшла.

Сфероконічні міни перебували на озброєнні флоту до 1960-х років.

Див. також

• Мінне поле
• Конвой суден
• Протитанкова міна
• Протипіхотна міна
• Mk.60 «Кептор» — міна-торпеда ВМС США

Джерела

• Радянська військова енциклопедія. «ЛИНИЯ—ОБЪЕКТОВАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. Огарков — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 5. — С. 314-315. — ISBN 00101-134. (рос.)

Література

• Popular Science, March 1940, Can Mines Conqueror Sea Power [Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Popular Science, November 1943, Mine Killers at Work [Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.]
• «Fighting The Submarine Mine — How Navies Combat A Deadly Sea Weapon» October 1941 [Архівовано 28 травня 2013 у Wayback Machine.]
• «Mines Are Dirty Tricks» , February 1951 [Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.]

Посилання

• 1. Энциклопедия вооружения [Архівовано 25 березня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Technical details of German Second World War sea mines [Архівовано 4 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• 'Stonefish' — a British influence mine
• Henry Norton Sulivan: a depiction of early Naval Mine [Архівовано 28 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Belgian-Netherlands Naval Mine Warfare School, NATO Center of Excellence
• W.L.Clowes in 1855 [Архівовано 28 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Дьяконов Ю. П. История возникновения и развития подводного минного оружия в России (рос.)
• Накануне первой мировой войны [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Минный класс (рос.)