Московський хрест

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Російський православний хрест

Московський хрест[1][2][3][4][5][6][7][8] (російський православний хрест, візантійський хрест[9][10][11] , русько-візантійський православний хрест[12][13][14] або хрест свято́го Ла́заря[15]) — восьмикінцевий християнський хрест, символ Російської православної церкви[16].

Відомий з VI століття, задовго до розколу християнської церкви на католиків і православних. Використовувався у візантійському фресковому живописі та декоративно-прикладному мистецтві. У 1551 році під час канонічної ізоляції Російської православної церкви за ініціативи Івана Грозного[17] вперше в історії почав ставитися на куполи церков. З цього часу почав використовуватися і на російській державній та військовій символіці[18]. Згодом став відмінною рисою культурного ландшафту Росії[19].

Російський хрест

Згідно з деякими джерелами, у російського православного хреста тільки дві поперечки[20]. Деякі джерела розрізняють хрести з косими поперечками: шестикінцевий називають російським хрестом (інша назва — шестикінцевий православний хрест[21][22]), а восьмикінцевий — православним хрестом[23]. В Юнікоді символ (☦) позначений як «православний хрест» (англ. Orthodox cross)[24]. Аналогічна емблема в Міністерстві у справах ветеранів США називається «Російський православний хрест» (англ. Russian Orthodox cross)[25].

Особливістю восьмикінцевого хреста є наявність нижньої косої поперечки (підніжжя), окрім двох верхніх горизонтальних: верхньої, меншої, та середньої, більшої[26]. За переказами, при розп'ятті Христа над хрестом прибили табличку трьома мовами (грецькою, латинською та арамейською) з написом «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Під ноги Христу була прибита поперечина.

Використання[ред. | ред. код]

Восьмикінцевий хрест з косою поперечиною традиційно широко використовується в Російській православній церкві. В наш час він також широко використовується в Польській православній церкві та Православній церкві Чеських земель і Словаччини, які отримали автокефалію від московського патріарха в 1948 та 1951 роках відповідно. Цей хрест спорадично використовується в Константинопольській православній церкві (широко використовується в Американській карпаторуській православній єпархії, заснованій у 1938 році) і Сербській православній церкві.

Восьмикінцевий хрест з косою поперечиною містився на гербі Московської держави з 1577 по 1625 рік, коли був замінений на третю корону. На деяких літописних мініатюрах та іконах московські воїни несуть червоні або зелені (можливо сині) стяги із зображенням хреста-Голгофи. На прапорах полків XVII століття також містився голгофський російський православний хрест.

Восьмикінцевий хрест з косим щаблем є на прапорах монархічної диверсійно-терористичної організації Братство російської правди та ультраправої націоналістичної організації Російська національна єдність.

У всьому християнському світі, у тому числі й в Україні, в трираменних хрестах підніжка рівнобіжна іншим раменам хреста, — у росіян підніжка скісна. Єпископ Перемиський Пелеш та деякі Галицькі історики, а за ними й митрополит Іларіон (Огієнко) твердили, ніби трираменний хрест із скісним підніжжям — це український хрест, але В. Щербаківський документально довів, що цей хрест — тільки московський і в Україні зустрічається дуже рідко (а на церквах ніколи!), а коли зустрічається, то тільки під московським впливом. У росіян він з'явився вже в XV ст. і увінчує в них усі церкви, а в Україні почав з'являтися тільки в XVII — XVIII ст., (на дереворитах і ніколи на церквах) («Визв. Шлях» ч. II/62. ст. 33 — 34).

Московський історик Шмурло, який видав італійською мовою «Історію Росії», писав у цій своїй праці: «Греки, (а за ними й українці, Є. О.), допускали, що св. Хрест може бути представлений однаково в одній з трьох форм: на чотири, на шість і на вісім рамен. У Москві натомість допускали тільки цю останню форму». (т. І, ст. 97). І те, додамо, найнижче рамено мало бути обов'язково скісне, мотивуючи цю свою вимогу такою символікою:

Косе перехрестя з опущеним вниз лівим кінцем і піднятим вгору правим кінцем має нагадувати, що розкаяний розбійник, правий, пішов до неба, а злий, лівий розбійник, пішов до пекла. І відтоді цей хрест став символом винятково московської Церкви. Київська православна Церква не прийняла цього хреста, а вживала інших традиційних форм, і ми ні на одній київській і взагалі українській церкві не бачимо цього хреста. (В. Щербаківський в Філяд. «Шлях» 13 VIII. 1950).

Пишучи в лондонській «Українській Думці» рецензію на книжку «Українське Мистецтво», що вийшла в 1952 р. в Нью-Йорку англійською мовою В. Щербаківський ще раз зазначив:

З дрібних орнаментів показаних авторкою на маргінесах скажу, що більшість їх правильна, один тільки трираменний хрест з косою підніжкою, тобто з косим нижнім рам'ям на ст. 107, не народній мотив. Це хрест не український, а московський, і уведений в Москві ще в XV віці умисне з політичною ціллю. В Галичині він був пропагований москвофілами. У Греків такого хреста не було. Його не варто було відносити до українського орнаменту, і у Східній Україні він ніколи не вживався в народньому орнаменті.

Галерея використання московського хреста
Битва на Куликовому полі у 1380. З рукопису «Сказання про Мамаєве побоїще», XVII ст.  
Герб Московського царства з печатки Фёдора Ивановича, 1589 рік.  
Знамено сотні, 1696—1699[28]  
Прапор Братства російської правди  
Металевий хрест, характерний для старообрядництва  
Хрест російського православного священика  
Сучасний пам'ятник Кирилу і Мефодію, Ханти-Мансійськ.  
Російський цвинтар Сент-Женев'єв-де-Буа у Франції.
Могильний хрест на цвинтарі Холковського монастиря  
Свидник (Словаччина) — перед входом до церкви
Білосток (Польща) — на куполах церкви Святого Духа  
Джонстаун (штат Пенсільванія, США) — перед собором Христа Спасителя Американської карпаторуської православної єпархії  
Прапор РНЕ  

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Яременко, Василь (2002). Золоте Слово: Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя IX—XV століть. Книга перша.. Київ: Аконіт. с. 485. 
  2. Щербаківський, Вадим (1952, листопад). Чи трираменний хрест із скісним підніжком – національний хрест України?. Визвольний шлях (Ч. 11 (62)). с. 33—34. 
  3. Пекарська Л., Федорова Л. «Хто ми? Чиї ми діти? Хто були наші предки?» (до 140-річчя від дня народження і 60-річчя від дня смерті Вадима Щербаківського) // Краєзнавство. — 2016. — № 3—4. С. 232.
  4. Кущинський А. Святий хрест і його традиційні форми // Православний Українець. — Ч. 111. — 1970.
  5. Фещин А. Довірся Хресту // Християнский голос. — 2002. — № 18 (2854). С. 232.
  6. Гнідець, Ростислав (вересень 2013). Св. Хрест, його форма та різновиди в Україні - Унійна традиція Української Греко-Католицької Церкви. www.saintjosaphat.org. Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 16 вересня 2018. 
  7. Сидоренко В. Забуті сторінки історії // Катедральні Дзвони. № 22. — 5 листопада 2017. С. 9. [1]
  8. Белямук, Міхась (26 жовтня 2010). Пабудова першае беларускае праваслаўнае царквы на эміграцыі. Беларуская Аўтакефалія (біл.). Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 16 вересня 2018. 
  9. Nwaocha Mind Ogechukwu (17 липня 2010). The Secret Behind the Cross and Crucifix (англ.). Strategic Book Publishing. с. 19. ISBN 978-1-60860-850-8. Архів оригіналу за 18 квітня 2017. Процитовано 16 вересня 2018. 
  10. John Anthony McGuckin (15 грудня 2010). The Encyclopedia of Eastern Orthodox Christianity (англ.) 1. John Wiley & Sons. с. 170. ISBN 978-1-4443-9254-8. Архів оригіналу за 4 січня 2016. Процитовано 16 вересня 2018. 
  11. Becker, U. (2000). The Continuum encyclopedia of symbols (англ.). Continuum International Publishing Group. с. 71. ISBN 978-0-8264-1221-8. Архів оригіналу за 28 червня 2014. Процитовано 16 вересня 2018. 
  12. Keene M. New Steps in Religious Education: Teacher’s Support. — Nelson Thornes, 1999. — P. [1] [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]
  13. Lonsdale A. Do I Kneel or Do I Bow? — Kuperard, 2010. — P. 87 [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.].
  14. Boyles D., Stebben G. The Pocket Professor Religion: Everything You Need to Know about Religion. — Simon and Schuster, 1999. — P. 116 [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.].
  15. Андреева В. и др. Энциклопедия. Символы, знаки, эмблемы. — М., 2004.
  16. Фещин А. Довірся Хресту // Християнский голос. — 2002. — № 18 (2854). — С. 232.
  17. Русский крест: символика православного надглавного креста. — М., 2006. — С. 149.
  18. Shpakovsky V., Nicolle D. Armies of Ivan the Terrible: Russian Troops 1505-1700. — Osprey Publishing, 2006. — P. 23. — ISBN 978-1-84176-925-7.
  19. Бурштын Я. Ірына Дубянецкая: Дзякуючы намаганням РПЦ пачынае мяняцца культурны ландшафт Беларусі (Фота і відэа) [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] // Служба інфармацыі «ЕўраБеларусі», 16 ліпеня 2016 г.
  20. Рэлігія і царква на Беларусі: Энцыкл. даведнік — Мн.: БелЭн, 2001. — С. 168.
  21. Русский крест: символика православного надглавного креста. — М., 2006. — С. 133.
  22. Плужников В. И. Термины российского архитектурного наследия: Словарь-глоссарий / В. И. Плужников. — М.: Искусство, 1995. — С. 137.
  23. Православные кресты: как разобраться в значениях. Портал «Православие и мир». 30.9.2011. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 21 лютого 2018. 
  24. Unicode Character 'ORTHODOX CROSS' (U+2626). Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 16 вересня 2018. 
  25. Available Emblems of Belief for Placement on Government Headstones and Markers. Emblem 5 — RUSSIAN ORTHODOX CROSS [Архівовано 22 лютого 2018 у Wayback Machine.], Верховный суд США
  26. Грибов А. (идея), иеромонах Харитон Просторов (составление). Православие для всех. — Кострома: Авенир-Дизайн, 2000. — С. 142, 143. — 392 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-93374-032-2.
  27. Илл. 130. Сотенное знамя 1696—1699 г // Историческое описание одежды и вооружения российских войск, с рисунками, составленное по высочайшему повелению: в 30 т., в 60 кн. / Под ред. А. В. Висковатова. — Т. 1.
  28. Илл. 130. Сотенное знамя 1696—1699 г // Историческое описание одежды и вооружения российских войск, с рисунками, составленное по высочайшему повелению: в 30 т., в 60 кн. / Под ред. А. В. Висковатова. — Т. 1.

Література[ред. | ред. код]