Музтаг-Ата
Музтаг-Ата 慕士塔格 峰 | ||||
Вид на Музтаг-Ата з Каракорумського шосе | ||||
38°16′42″ пн. ш. 75°06′57″ сх. д. / 38.278333333333° пн. ш. 75.115833333333° сх. д. | ||||
Країна | КНР | |||
---|---|---|---|---|
Регіон | Кашгар | |||
Система | Памір | |||
Тип | гора | |||
Висота | 7546 м | |||
Висота відносна | 2735 м | |||
Перше сходження | 1956 р., група Є. О. Білецького (СРСР) | |||
Музтаг-Ата у Вікісховищі |
Музтаг-Ата (кит. 慕士塔格 峰 (Mùshìtǎgé Fēng), уйгур. مۇز تاغ ئاتا (Музтағ Ата — " батько крижаних гір ") — гора на Памірі, розташована на території СУАР, Китай. Висота 7546 м, завдяки дуже пологому західному схилу і відносно сухій погоді в регіоні є одним з найбільш легко впокорюваних піків вище 7 тис. м.
Музтаг-Ата розташовується на південь від Конгура, найвищого піку хребта Конгурмузтаг. Разом вони формують майже ізольовану групу, відокремлену від хребта Куньлунь на сході і від решти Паміру на заході. На північний схід від цієї гірської системи лежить Таримський басейн і пустеля Такла-Макан. Між вершинами розташоване озеро Каракуль, поруч з яким проходить Каракорумське шосе.
З льодовикового купола Музтаг-Ати спускається 16 льодовиків. Найбільший з них — Коксель, розташований на східному схилі, має довжину 21 км.
Шведський дослідник і географ Свен Гедина був першим, чия спроба підкорити гору Музтаг-Ата в 1894 р. була зафіксована. Наступні спроби були зроблені в 1900, 1904 і 1947 роках.
В 1956 р. велика група китайських і радянських спортсменів успішно зійшла на вершину через західний гребінь, за маршрутом, який тепер вважається стандартним[1]. Більш складні маршрути по східному і по південному гребенях вершини пройдені, відповідно, в 2000 р. і в 2005 р.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Музтаг-Ата
- Музтаг-Ата в Енциклопедії живих пригод [Архівовано 8 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Музтаг-Ата на сайті Турклубу МАІ
- Музтаг-Ата на сайті summitpost.org [Архівовано 13 березня 2007 у Wayback Machine.]
- Himalayan Index [Архівовано 17 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Белецкий Е.А. В Горах Западного Китая. Архів оригіналу за 31 січня 2009. Процитовано 10 грудня 2012.