Мурженко Олексій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мурженко Олексій Григорович
Олексій Мурженко. 1969.jpeg
Народився 23 листопада 1942(1942-11-23)
Лозова
Помер 31 грудня 1999(1999-12-31) (57 років)
Нью-Йорк
·рак шлунку
Громадянство СРСР СРСРСША США
Національність українець
Діяльність правозахисник
Відомий завдяки дисидент
Головував Асоціації політв'язнів колишнього СРСР
Батько Григорій Мурженко
Мати Ганна Остапенко
У шлюбі з Любов Мурженко
Діти Анна, Вікторія, Павло

Мурженко Олексій Григорович (23 листопада 1942, Лозова — 31 грудня 1999, Нью-Йорк) — дисидент, учасник правозахисного руху в СРСР.

Біографія[ред. | ред. код]

Олексій Мурженко народився 23 листопада 1942 року у місті[1] Лозова Харківської області в багатодітній сім'ї Григорія Семеновича Мурженка й Ганни Михайлівни Остапенко, на той час в зоні окупації німецького війська.

Батько загинув, за іншими даними пропав безвісти (1943), як рядовий Червоної армії під час війни[2][3].

З 1952 року, як сирота загиблого на війні вояка, вчився в Київському військовому суворовському училищі[4]; у 1960—1961 роках — у вечірній школі робітничої молоді у Лозовій.

Переїхав до РРФСР. Із 1961 року працював інспектором райфінвідділу Ленинградського району[ru], навчаючись в Московському фінансовому інституті[ru][4]. В інституті брав участь у створенні та діяльності підпільної неомарксистської групи рос. «Союз свободы разума», яка закликала до демократизації радянського суспільства[5][4].

Вперше заарештований 3 березня 1962 року й за обвинуваченням у закликах до вчинення злочинів проти держави, участі в антирадянській організації, ст. 70 ч.1 і ст. 72 КК РРФСР, засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму[4][6].

Був ув'язнений у Владимирській в'язниці та Дубравлазі[6], де познайомився з правозахисниками Едуардом Кузнєцовим, згодом автором передмови до єдиної виданої за життя книги Олексія Мурженка (1985)[3],[5] й Андрієм Синявським.[4]

1968 одружився з киянкою Любов'ю. Наступного року народилася первістка — дочка Анна.

У 1970 році вдруге засуджений за спробу викрадення літака з метою втечі з СРСР до 14 років позбавлення волі в колонії особливого режиму з присвоєнням статусу «особливо небезпечного рецидивіста».

Під час свого ув'язнення, 30 жовтня 1974, Олексій Мурженко та Кронід Любарський організували масове голодування в Мордовських та Пермських таборах. Так вони започаткували День політичного в'язня в СРСР.

1979 року у сім'ї Олексія Мурженка народилася друга дитина — дочка Вікторія.

Побувши на волі рік, 4 червня 1985 року Олексій Мурженко за участь в похороні дисидента Валерія Марченка і виголошення прощального слова знову був заарештований і засуджений до 2 років колонії особливого режиму, обвинувачений у порушенні «режиму нагляду»[4].

У жорстоких обставинах у дружини сталися передчасні пологи. Невдовзі новонароджений син Павло помер.

Відбував покарання у виправній установі МХ 324/58 в місті Ізяслав Хмельницької області. Про той період залишив спогади, що були опубліковані в російськомовній еміграційній періодиці протягом 1989—1991 років [7] [8].

У 1987 році був звільнений з-під варти.

Усього, за життя, Олексій Мурженко перебував під вартою 22 роки[5].

Емігрував до Ізраїлю[4], звідки у лютому 1988 року переїхав до міста Нью-Йорк, США.

Тут подружжя Мурженків обвінчалися в українській церкві.

Закінчив американський коледж. Працював на радіо «Свобода», співпрацював з «Freedom House», публікувався в пресі, виступав з лекціями і доповідями, брав участь у «Сахаровських читаннях». Був президентом Асоціації політв'язнів колишнього СРСР у Нью-Йорку.

Помер Олексій Мурженко від раку шлунка[5] 31 грудня 1999 року. Похований на українському цвинтарі Святого Андрія у Савт-Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі[9]. Незадовго перед смертю відвідував Київ.

Залишилися дружина Любов Мурженко, дочки — Анна, Вікторія та онуки.

Літературна спадщина[ред. | ред. код]

1985 року в Лондоні вийшла друком книга Олексія Мурженка «Образ щасливої людини, або Листи з табору особливого режиму» російською мовою в літературній обробці Михайла Хейфеца. Протягом тривалого терміну ув'язнення, Олексій Мурженко написав чимало листів до друзів, дружини й доньки. Проте всі листи ув'язнених в радянських таборах підлягали обов'язковій цензурі з боку адміністрації. Михайло Хейфец піддав тексти листів «глибокому редагуванню» з метою виокремлення справжнього змісту написаного, без цензури, після чого вони були опубліковані[3].

Також опубліковано спогади Олексія Мурженка: «ГУЛАГ після Солженіцина» (1989)[7], «Маски» (1991)[8].

У нью-йоркський період життя дописував до газети рос. «Новое русское слово», рос. «Успех» тощо. Залишив незакінчений рукопис спогадів.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

23 листопада 2022 року в Україні на державному рівні відзначатиметься 80 років із дня народження Олексія Мурженка[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мурженко Алексей Григорьевич (1942—1999) Архівовано 20 листопада 2019 у Wayback Machine. // Воспоминания о ГУЛАГе. Сахаровский центр[ru] (рос.)
  2. Мурженко Григорий Семенович (рос.)
  3. а б в Алексей Мурженко. Образ счастливого человека, или Письма из лагеря особого режима. London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1985. Архівовано 11 січня 2022 у Wayback Machine. ISBN 0-903868-92-X (рос.)
  4. а б в г д е ж Мурженко Алексей Григорьевич (1942—1999) правозащитник Архівовано 20 листопада 2019 у Wayback Machine. (рос.)
  5. а б в г Памяти Алексея Мурженко Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine. (рос.)
  6. а б Мурженко Алексей Григорьевич Архівовано 8 вересня 2019 у Wayback Machine. (рос.)
  7. а б Олексій Мурженко. ГУЛАГ після Солженіцина Архівовано 11 січня 2022 у Wayback Machine. (Архівовано 11.01.2022)
  8. а б Олексій Мурженко. Маски Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine. (Архівовано 16.01.2022)
  9. Мурженко Олексій Архівовано 13 січня 2022 у Wayback Machine. на сайті проєкту «Віртуальний некрополь української еміграції» Архівовано 11.01.2022
  10. Постанова Верховної ради України «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2022—2023 роках». Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 11 січня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Тексти Олексія Мурженка[ред. | ред. код]

Про особу[ред. | ред. код]