Рудницька Мілена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мілена Рудницька)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мілена Рудницька
Milena Rudnycka.jpg
Ім'я при народженні Мілена Іванівна Рудницька
Народилася 15 липня 1892(1892-07-15)
Зборів, Тернопільська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла 29 березня 1976(1976-03-29) (83 роки)
Мюнхен, ФРН
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Діяльність журналістка, феміністка, політик, письменниця
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка і Віденський університет
Партія Українське національно-демократичне об'єднання
Брати, сестри Рудницький Михайло Іванович і Кедрин Іван
У шлюбі з Лисяк Павло
Діти Лисяк-Рудницький Іван Павлович

Commons-logo.svg Мілена Рудницька у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька, у шлюбі Лисяк (15 липня 1892, Зборів — 29 березня 1976, Мюнхен) — українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу Українок. Піонерка українського фемінізму. Має докторський ступінь з філософії (1917).[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Мілена-рудницька.jpg

Викладачка на Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—1928), одна з ідеологинь жіночого руху Західної України та його провідних діячок у 1920—1930-х pp.

Голова центральної управи Союзу Українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок[3], політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редакторка двотижневика «Жінка» (1935—1939); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка УНДО, посол до польського сейму (1928—1935, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).

Як делегатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду в Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами Західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.

У 1936—1939 — учасниця президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 — на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—1950 була директоркою Українського Допомогового Комітету[4]), Нью-Йорк і Мюнхен).

Значна частини діяльності Рудницької присвячена журналістиці. У 1918 входила до редакції тижневика «Наша мета» (Львів), у 1922—1925 редагувала щотижневу сторінку у газеті «Діло», була редакторкою двотижневика «Жінка» (ідеологічний орган Союзу українок) у 1935—1939. З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністські й виховні теми.

Похована у Мюнхені. У 1993 році перепохована у Львові в родинній гробниці на Личаківському цвинтарі, поле № 54.[5]

Твори[ред. | ред. код]

Окремі книжки:

  • «Українська дійсність і завдання жінки» (1934),
  • «Західна Україна під більшовиками» (1958),
  • «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963),
  • «Невидимі стигмати» (1970, про патріарха Йосифа Сліпого[2]).

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь Мілени Рудницької названо 56 курінь УПЮ, який у 2015 році став найкращим куренем року у станиці Івано-Франківськ.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 305.
  2. а б Мельничук Б., Щербак Л. Рудницька Мілена Іванівна… — С. 206.
  3. «Світовий союз українок» був створений на з'їзді у Львові 1937 року, але через подальші воєнні події Другої Світової війни розгорнути працю не вдалося.
  4. В 1947 році у Швейцарії був заснований Український Допомоговий Комітет для допомоги українським біжинцям в Швейцарії, Австрії та Німеччині, а також для допомоги студентам, які навчалися у Швайцарії. На той час їх було 21 особа і вони згуртувалися в студентьку громаду при бернському університеті. На жаль, діяльність цих орґанізацій не була тривалою. Через несприятливі обставини та брак фінансової помочі значна частина українських студентів залишила Швайцарію, так само як і ті, що вже отримали освіту, та не мали перспектив одержати дозвіл на працю за професією. Побачивши базнадійність своїх зусиль, покинула Швайцарію і пані Мілєна Рудницька — уже відома в швайцарських колах як член парламентської групи в польському сеймі та ініціатор різних програм стосовно допомоги українцям. В швайцарському Червоному Хресті, наприклад, їй відповіли, що вони допомагають людям лише в тих державах, з якими Швайцарія має дипломатичні зв'язки.
  5. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 307. — ISBN 966-8955-00-5.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • М. Дядюк. Рудницька Мілена // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.644 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]