Перейти до вмісту

Налбандян Мікаел Лазарович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Налбандян Мікаел Лазарович
вірм. Միքայել Նալբանդյան
 
Народження: 2 (14) листопада 1829[1]
Нахічевань-на-Дону, Область Війська Донського, Російська імперія[1]
Смерть: 31 березня (12 квітня) 1866[1] (36 років)
Камишин, Саратовська губернія, Російська імперія[1]
Причина смерті: туберкульоз
Поховання: Q120661424?[1]
Національність: вірмени[1]
Країна:  Російська імперія
Освіта: медичний факультет Московського університетуd (1858)[1]
Автограф:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мікаел Лазаревич Налбандян (вірм. Միքայել Նալբանդյան; 2 [14] листопада 182931 березня [12 квітня] 1866) — вірменський письменник, поет, літературознавець, критик, публіцист, філософ, революційний демократ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Налбандян народився в Новому Нахічевані (на сьогодні мікрорайон міста Ростов-на-Дону) в родині ремісника.

Багато займався самоосвітою, він хотів стати священником, але незабаром залишив цю ідею і поступив у Московський університет[ru], де вивчав медицину (1854-1858). Пізніше разом зі Степаном Назаряном заснував впливовий журнал «Північне сяйво» («Հիւսիսափայլ», Hiusisap'ayl).

В роки першої революційної ситуації в Росії (1859-1861), Налбандян був одним з перших вірменських письменників, які стояли на позиціях революційної демократії і сприйняли ідейну пропаганду журналів «Дзвін» і «Сучасник». Він об'їздив всю Європу: побував у Варшаві, Берліні, Парижі, Лондоні і Константинополі, також відвідав Індію. У Константинополі Налбандян створив на базі вірменського журналу «Мегу» («Бджола») таємне революційне товариство під назвою «Партія молоді». У Лондоні він знайомиться з Герценом, Огарьовим, Бакуніним, Сєрно-Соловйовичем[ru] та іншими російськими емігрантами, бере участь в обговоренні програми майбутньої російської революційної організації «Земля і Воля». У Памфлеті «Два рядки» (1861) він визначив своє політичне кредо — присвятити життя справі народного визволення. У своїй головній праці «Землеробство як вірний шлях» (1862) він піддав нищівній критиці реформу 1861 року з позицій народницького соціалізму. Він вважав селянську революцію єдино правильним рішенням проблем пореформеної Росії.

Після повернення в Росію царський уряд заарештував Налбандяна у липні 1862 року. Він був поміщений в Олексіївський равелін Петропавлівської фортеці. Налбандяна звинуватили в антиурядовій пропаганді і поширенні забороненої літератури і в 1865 році заслали в Камишин в Саратовській губернії. Через рік він помер у в'язниці від туберкульозу. В Росії було заборонено зберігати зображення Налбандяна. Однак його портрети, як і поема «Свобода», розповсюджувалися нелегально.

Ідейна спадщина

[ред. | ред. код]

Лейтмотив літературної спадщини Налбандяна — оновлення, свобода. Його творчість перебувала під впливом сучасної йому європейської культури. Налбандян публікував роботи з філософії, економіки, лінгвістики, педагогіки. Він сповідував ідеї матеріалізму Людвіга Фейєрбаха і Миколи Чернишевського, невпинно займався пропагандою досягнень природничих наук.

Творчість Налбандяна є важливим етапом в історії вірменської громадської думки. Що стосується революційної діяльності, він намагався об'єднати зусилля демократичних сил Вірменії з російським визвольним рухом. Налбандян, крім усього іншого, основоположник критичного реалізму у вірменській літературі.

У «Путівнику по сучасній вірменській літературі» професор вірменської мови та літератури Геворг Барадаркян пише: «Налбандян — чесний публіцист, чий живий і сміливий стиль, а часом — навіть грубий і зарозумілий, був незмінно іронічним. І як письменник, і як журналіст Налбандян завжди виступав захисником ідеалів свободи і рівності, безстрашним борцем з деспотизмом, імперіалізмом і рабством; у розумінні людського життя він стояв на позиціях суворого матеріалізму; невтомний пропагандист досягнень науки, він вважав сільське господарство найважливішим джерелом досягнення незалежності й добробуту...». Його поема «Пісня італійської дівчини» принесла Налбандяну посмертну славу. Згідно з Бардаркяном, ця поема — з деякими змінами — стала гімном сучасної вірменської держави. Налбандян боровся за введення нової вірменської літературної мови (ашхарабар) замість давньовірменської (грабар), за що зазнав нападок з боку клерикалів і реакціонерів.

Похований Налбандян у монастирі Сурб Хач (Святого хреста) в Новому Нахічевані.

Пам'ять

[ред. | ред. код]

В кінематографі

[ред. | ред. код]
Рік Країна Назва Режисер
1955 СРСР СРСР «Мікаел Налбандян» Я. Кочарян
1968 СРСР СРСР «Мікаел Налбандян» Ерванд Манарян
1975 СРСР СРСР «Мікаел Налбандян / Легенда палкого серця» А. Шахбазян
1983 СРСР СРСР «Вогонь, що мерехтить в ночі / Мікаел Налбандян» Рубен Геворкянц, Георгій Кеворков

Твори

[ред. | ред. код]
  • Налбандян М. Л. Избранные философские и общественно-политические произведения. — М., 1954.

Література

[ред. | ред. код]
  • Хачатурян А. Б. М. Л. Налбандян. — М.: Мысль, 1983.- 144 с.
  • Карэн А. Симонян. Микаэл Налбандян. — М., 1984.
  • Гаспарян Н. М. К философским взглядам М. Налбандяна // Научные труды Ереванского государственного университета. — 1959. — № 62.
  • Карапетян А. Критика М. Налбандяном гегелевской философии // Советская литература. — 1956. — № 9.
  • Саркисян Х. Микаел Налбандян — критик некоторых реакционных сторон гегелевской философии // Известия АН Арм. ССР. Общественные науки. — 1949. — № 9.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж Armenian Soviet Encyclopedia, vol. 8 — Т. 8. — С. 150–152.

Посилання

[ред. | ред. код]