Наполеон Цибульський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наполеон Никодим Цибульський
Napoleon Nikodem Cybulski
Napoleon Cybulski.png
Народився 14 вересня 1854(1854-09-14)
Кривоноси, Білорусь
Помер 26 квітня 1919(1919-04-26) (64 роки)
Краків, Польща
Поховання Раковицький цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Польща
Національність поляк
Діяльність біолог, викладач університету, політик, лікар, науковець
Alma mater Військово-медична академія, Санкт-Петербург, Росія
Галузь фізіологія
Заклад Ягеллонський університет
Посада посол до Галицького сейму[d] і Rector of Jagiellonian Universityd
Звання професор
Ступінь доктор медичних наук[d]
Науковий керівник Ivan Tarkhanovd
Членство Академія знаньd
Відомий завдяки: дослідження дії адреналіну, електроенцефалографія
Рід Q28671805?
Нагороди
Командорський хрест ордена Відродження Польщі

CMNS: Наполеон Цибульський у Вікісховищі

Наполеон Цибульський (Никодим Осипович Цибульський), пол. Napoleon Nikodem Cybulski; 14 вересня 1854, Кривоноси — 26 червня 1919, Краків) — польський і російський вчений-фізіолог, ендокринолог, один з відкривачів адреналіну та електричної активності головного мозку (1890), піонер застосування методу електроенцефалографії[1], доктор медицини, громадський діяч, публіцист і філософ.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 14 (за іншими даними 13) вересня 1854 року у невеликому маєтку-застінку Кривоноси у волості Кобильнік Свенцянського повіту Віленської губернії Російської імперії в сім'ї дрібного польського шляхтича Юзефа Наполеона гербу Правдич і Марціянни з дому Гуторовичів.

1875 року зі срібною медаллю закінчив гімназію в Мінську. Того ж року поступив до Імператорської медико-хірургічної академії у Санкт-Петербургу, де навчався до 1880 року та здобув диплом з відзнакою. Ще навчаючись на другому курсі, 1877 року він почав працювати на кафедрі фізіології під керівництвом професора І. Р. Тарханова. У вересні 1881 р. за рекомендацією останнього Н.Цибульський був призначений на посаду прозектора кафедри фізіології Військово-медичної академії, якою й завідував І. Р. Тарханов; на цій посаді Н.Цибульський пропрацював до жовтня 1885 року.
Того ж року захистив дисертацію на тему «Исследования над скоростью движения крови посредством фотогемотахометра» та отримав ступінь доктора медицини.

У жовтні 1885 року був обраний професором кафедри фізіології Ягеллонського університету, згодом як завідувач кафедри зробив значний внесок у її становлення і розвиток, зокрема, організував фізіологічну лабораторію.
У 1887—1888 та 1895—1896 роках виконував обов'язки декана медичного факультету, у 1904—1905 рр. — ректора, а в 1905—1909 рр. — проректора університету.

Окрім медицини цікавився також соціальними питаннями, виступаючи як публіцист зі статтями: Чи держава і суспільство зобов'язані сприяти розвитку науки? (1895), До питання про організацію селянських господарств (1896), Наука і потреби війни (1918). Він був великим прихильником залучення жінок до медичних досліджень. Був одним із засновників у 1891 році першої жіночої гімназії у Кракові. У 1916 році придбав особняк та оселився у Навойовій Гурі, Ґміна Кшешовіце. У 1918 році він отримав премію Фонду Еразма і Анни Єжмановських, присуджену Польською академією наук.

Помер у власному кабінеті в університеті внаслідок інсульту[2]. Посмертно нагороджений у 1936 році Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі[3].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основні наукові праці присвячені проблемам загальної фізіології та фізіології кровообігу.

  • 1880 — одним з перших застосував внутршньовенне вливання соляних розчинів, за що отримав диплом з відзнакою.
  • 1894 — спільно з Владиславом Шимановичем відкрив фізіологічну дію секретів наднирників — адреналіну й адреналіноподібних речовин.
  • Вивчав природу нервого збуждення й гіпнозу.
  • Досліджував вплив депресорного й блукаючого нервів на кровообіг і діяльність серця.
  • Розробив нові методи дослідження і створив прилади, що дозволяють визначити швидкість руху і масу крові у різних органах і судинах (гемотахометр та інші прилади).

Був засновником краківської фізіологічної школи, від 1887 року — членом-кореспондентом, а з 31 жовтня 1891 року — дійсним членом Польської академії наук.

Піонер польської електроенцефалографії та ендокринології. Одним з перших в 1890 році отримав запис ЕЕГ кори головного мозку.

Автор близько 100 наукових праць.

Найбільш відомі з його учнів: Адольф Бек (Adolf Beck), Владислав Шимонович (Władysław Szymonowicz), Леон Вахгольц (Leon Wachholz), Александер Роснер (Aleksander Rosner), Станіслав Мазярський (Stanisław Maziarski) та багато інших.

Деякі тези, що містяться в книзі Цибульського про гіпнотизм з точки зору фізіології дозволяють віднести його до предтеч концепції несвідомого, який випередив ідеї Фрейда[4].

Основні праці[ред. | ред. код]

  • Физиология человека.— 1-е изд (1896)
  • Физиология человека.— 2-е изд (1915).
  • O metodach badania fizyologicznego (1885)
  • Nowy przyrzad do badania prędkości ruchu krwi (fotohaemotachometr) i jego zastosowanie (1886)
  • O hypnotyzmie ze stanowiska fizyjologicznego (1887)
  • Nowy manometr do oznaczania parcia w żyłach za pomocą fotografii (1888)
  • O ucisku mózgu (1890)
  • Dalsze zjawiska nad zjawiskami elektrycznymi w korze mózgowej małpy i psa (1891)
  • Nowa modyfikacja kalorymetru (1894)
  • O funkcji nadnercza (1895)
  • Próba nowej teroyi zjawisk elektrycznych w tkankach zwierzęcych (1898)
  • Kilka słów w sprawie jadów w jelicie prawidłowem (1907)
  • Wpływ błon i przegród na siły elektromotoryczne (1909)
  • Fizyologia człowieka (1915)
  • O termodynamice mięśniowej (1916)
  • Elektryczność zwierzęca

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Maciej Iłowiecki: Dzieje nauki polskiej. Warszawa: Wydawnictwo «Interpress», 1981, s. 194. ISBN 83-223-1876-6.
  2. Napoleon Cybulski (pl). Grupa Onet.pl. Процитовано 2015-10-27. 
  3. 11 listopada 1936 «za wybitne zasługi na polu nauki i wychowywania młodzieży w duchu patriotycznym położone w latach 1905—1918» — Monitor Polski, 1936. 263, 464}}
  4. Bartłomiej Dobroczyński: Idea nieświadomości w polskiej myśli psychologicznej przed Freudem. Kraków: Universitas, 2005, s. 294; s. 229 i n.. ISBN 83-242-0539-X.

Посилання[ред. | ред. код]