Очікує на перевірку

Богомолець-Лазурська Наталя Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Наталя Михайлівна Богомолець-Лазурська)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наталя Михайлівна Богомолець-Лазурська
Наталя Богомолець, 1903 р.
Народилася9 листопада 1880(1880-11-09)
село Лихачів Козелецького повіту Чернігівської губернії, нині Носівського району Чернігівської області
Померла1958(1958)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
Діяльністьактриса, історик
Відома завдякиісторик українського театру
Alma materОдеські вищі жіночі курси
РідЛазурські, Богомольці
Батькодворянин Михайло Михайлович Богомолець (19.09.1852-31.08.1907)
МатиЮлія Ісаківна Мироненко
РодичіВ. Богомолець — рідний брат, О. Богомолець — двоюрідний брат
Брати, сестриБогомолець Вадим Михайлович
У шлюбі зЛазурський Володимир Федорович
Дітисини Олександр і Вадим

Наталя Михайлівна Богомолець-Лазурська (* 9 листопада 1880, село Лихачів Козелецького повіту Чернігівської губернії, нині Ніжинського (раніше Носівського) району Чернігівської області —† 1958, Київ) — актриса, історик українського театру.

Життєпис та науковий доробок

[ред. | ред. код]

Наталя Богомолець народилась 9 листопада 1880 року в селі Лихачів Козелецького повіту Чернігівської губернії[1], нині Ніжинського району Чернігівської області, в сім'ї дворянина Михайла Михайловича Богомольця, який був дядьком видатного українського фізіолога, академіка О. Богомольця.

У 1890-х роках родина жила в Кишиневі, де М. М. Богомолець працював на посаді керівника акцизними зборами Бессарабської губернії. У 1894—1898 роках Наталя навчалася в кишинівській гімназії.

Наталя з чоловіком. 1908 рік

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. грала у виставах М. Садовського разом з М. Заньковецькою.

На початку ХХ ст. навчалась на історико-філологічному факультеті Одеських вищих жіночих курсів, брала участь у роботі історико-літературного гуртка.

1908 року вийшла заміж за приват-доцента Імператорського Новоросійського університету В. Ф. Лазурського.

В одеській пресі публікувала біографічні нариси про діячів українського театру, популяризувала його діяльність. 1917 року разом з чоловіком організувала у Козельці, а потім в Одесі, Українське мистецьке товариство ім. М. Заньковецької.

На шпальтах газет «Одесский листок» та «Молода Украйна» виступала за розвиток української культури, зокрема театру.

На початку 1940-х опублікувала замітку про історію Одеси.

Після смерті чоловіка у 1947 році переїхала до сина в Київ, однак щороку навідувалася до Одеси.

Її головним внеском в історичну біографістику є нарис життя та творчості М. Заньковецької, який, попри лаконічність, вважається найбільш достовірним, адже був схвалений самою актрисою. До того ж вона консультувала І. Дуриліна, автора великої монографії про М. Заньковецьку. Написала спогади про С. Дуриліна та Марка Кропивницького.

Померла в Києві у 1958 році. Похована на Байковому кладовищі.

Див. також

[ред. | ред. код]

Праці

[ред. | ред. код]
  • Богомолець-Лазурська Н. М. Життя Марії Заньковецької. — К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. — 66 с.
  • Лазурська Н. З моїх зустрічей // Спогади про Марка Кропивницького. — К., 1990. — С. 133—136.
  • Лазурська Н. Творець народного театру // Вінок спогадів про М. К. Заньковецьку. — К., 1950. — С. 162—173.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України (ДМТМК України). — Ф. Н. Лазурської. — № 2912.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Відома «невидимка» з Лихачева — Наталія Лазурська / Микола Шевела // Літературний Чернігів. — 2018. — № 1 (81), січ.-берез. 2018. — С. 146—151 : фот. — Бібліогр.: с. 151. Посилання [Архівовано 29 серпня 2019 у Wayback Machine.]
  • Спогади про Марка Кропивницького. — К., 1990. — С. 211.
  • Володимир і Наталя Лазурські: союз Каліопи та Мельпомени задля розвитку української культури // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.