Одеські вищі жіночі курси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Одеські вищі жіночі курси (ОВЖК) — один із авторитетних навчальних закладів початку ХХ століття, де слухачам (жінкам) надавалася комплексна професійна підготовка в галузі освіти.

Історія появи[ред.ред. код]

Восени 1895 року Товариство природознавців Новоросійського університету започаткувало в Одесі публічні лекції з математики та природознавства. Протягом двох тижнів записалося понад 500 осіб, при цьому вартість лекції з одного предмету складала 3 крб. за семестр.

Піклувальник Одеського навчального округу Сольський зрозумів прагнення міської молоді до отримання вищої освіти й запропонував обміркувати можливість спеціального збору з учениць (1−3 крб на рік) у фонд майбутнього інституту. Це викликало незадоволення в освітньому відомстві, і відкриття вищих жіночих курсів було заборонено.

Чисельність слухачів публічних курсів постійно зростала. Так, в Одесі в першому семестрі їх налічувалося 690 осіб, у другому − 723, у третьому — 754. Суттєвий наплив людей спонукав організаторів до перетворення їх із тимчасових у постійно діючи з розширеною навчальною програмою. Курси читали вечорами в актовій залі та аудиторіях Новоросійського університету.

З огляду на зростання кількості жінок, які прагнули поглибити свої знання, професорські корпорації в черговий раз обговорювали проблему створення вищих жіночих навчальних закладів. 1896 року група професорів та викладачів Новоросійського університету (43 особи) поновила клопотання про організацію вищих жіночих курсів в Одесі. Вагомий мотив: публічні курси — це незначний крок на шляху до вищої жіночої освіти.

Саме Одеса стала одним із міст України, де ініціативній групі вдалося отримати дозвіл на організацію вищих жіночих курсів. Для успішності чергового клопотання одесити запропонували надати вищому закладу педагогічне спрямування.

Діяльність ОВЖК[ред.ред. код]

Становлення та розвиток[ред.ред. код]

1903 — початок діяльності вищих жіночих педагогічних курсів.

1906, травень — курси були реформовані, і навчальний заклад почав діяти у складі таких відділень: історико-філологічного (зі слов'яно-російським, історичним та романо-германським відділами), фізико-математичного (із математичним та природничим відділами).

1908 — був відкритий юридичний факультет.

1909 — при курсах відкрилася лабораторія експериментальної психології.

1910 — запрацював медичний відділ.

1912 — курси нараховували 13 кабінетів і лабораторій, відкрилася бібліотека.

1915 — на природничому відділенні фізико-математичного факультету відкрито трирічне хіміко-фармацевтичне відділення.

Станом на 1915 рік курси мали три факультети:

  1. історико-філологічний із відділеннями: історичним, словесним (слов'яно-російським) та відділенням західноєвропейської літератури;
  2. фізико-математичний з відділеннями: природничим та математичним;
  3. юридичний факультет.

1916 — при словесному відділенні історико-філологічного факультету розпочали свою діяльність трирічні педагогічні курси французької мови.

З кожним роком кількість навчально-допоміжних закладів, що функціонували при курсах, збільшувалася.

Структура управління[ред.ред. код]

Структура управління окреслювалася таким чином: опікунський комітет, рада курсів, декани, збори факультетів, інспекторки та їх помічники.

Компетенція ради курсів — обговорення питань організації та діяльності навчального закладу.

На чолі курсів — директор, який призначався Міністром освіти (на відміну від університетського Статуту, за яким ректор обирався професорською колегією).

Очолював курси відомий учений, педагог та психолог, фундатор першої в Росії лабораторії експериментальної психології Ланґе Микола Миколайович.

Правила вступу[ред.ред. код]

Правила для слухачів Одеських жіночих педагогічних курсів були затверджені 16 серпня 1904 року, а саме:

  • віковий ценз: від 17 до 23 років;
  • атестат про закінчення повного 7-ми класного курсу гімназії;
  • письмовий дозвіл батьків;
  • поліцейське свідоцтво щодо благонадійності;
  • заборона про участь у діяльності будь-яких таємних гуртків чи товариств;
  • кількість осіб іудейського віросповідання не повинна перевищувати 20 % від загальної кількості слухачок;
  • плата за навчання становила 150 крб. (вища ніж в університетах).

Усі курсистки поділялися на слухачок та вільнослухачок. Вільнослухачки — особи, що займалися педагогічною діяльністю в навчальних і навчально-виховних закладах, але мали право навчатися на курсах з особливого дозволу піклувальника навчального округу або за клопотанням ради курсів.

Зміст теоретичної підготовки на курсах наближався до університетського. Це було доречним, оскільки викладацький склад курсів формувався здебільшого з професорів університету. Згідно з навчальним планом курсів педагогічну практику планувалося проводити в жіночих гімназіях м. Одеси на останньому році навчання.

По закінченню курсів передбачалось, що жінки допускаються до викладання в державних навчальних закладах із окладом та пенсією відповідно до штатного розкладу (як і чоловіки, що викладають у державних установах).

Викладацький склад[ред.ред. код]

Як активні поборники вищої жіночої освіти викладачі читали на курсах безкоштовні лекції. Гроші, отримані за читання публічних лекцій за межами установи, перераховували в фонд курсів. Діяльність професорів-однодумців стала прикладом для наслідування.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Мельник О. В. Одеські вищі жіночі курси: спеціалізація та навчальний процес (1910—1917 рр.) / О. В. Мельник // Інтелігенція і влада. Сер. Історія: громад.-політ. наук. зб. — Одеса, 2017. — Вип. 36. — С. 91-103.
  2. Гольдин Ф. Л. Прогрессивная педагогическая мысль юга Украины ІІ пол. ХІХ — нач. ХХ столетия: Конспект лекций спецкурса для студентов госуниверситета. — Одесса, 1965. — 80 с.
  3. Дем'яненко Н. М., Важинський І. П. Ретроспектива педагогічної освіти в Україні (ХІХ — початок ХХ ст.). — М.: МПА, 2002. — 240 с.
  4. Малинко И. Г. Деятельность высших женских курсов на Украине (конец ХІХ — начало ХХ вв.) // Вопросы истории СССР. — Х., — 1984. — Вып. 29. — С. 121—127.
  5. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ — ХХ ст.) / Наук. ред. О. В. Сухомлинська. — К., 2003.
  6. Федотова Т. Н. Н. Н. Ланге и Одесские Высшие женские курсы // Материалы конференции посвященной 100-летию со дня рождения профессора Н. Н. Ланге (1858—1958). — Одесса, 1958. — 27 с.
  7. Шохоль К. Р. К вопросу о развитии высшего женского образовании в России // Журнал Министерства Народного Просвещения. — 1912. — Август. — С. 153—199.