Натанієль Грін
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (28 листопада 2021) |
| Натанієль Грін | |
|---|---|
 | |
| Народження |
27 липня (7 серпня) 1742[1] Ворік, Кент, Род-Айленд, США |
| Смерть |
19 червня 1786[2][1][3] (43 роки) Саванна, Джорджія, США[3] Гіпертермія |
| Поховання | Nathanael Greene Monumentd[4] |
| Країна | США |
| Звання | генерал-майор і бригадний генерал |
| Війни / битви | Війна за незалежність США |
| Діти | Cornelia Greened[5] і Martha Washington Greene Nightingaled |
| Автограф |
 |
| Нагороди | |
 Натанієль Грін у Вікісховищі | |
Натаніель Грін (7 серпня 1742, Ворвік, Род-Айленд, Британська Америка — 19 червня 1786, Малберрі-Гроуз, округ Чатем, Джорджія, США) — американський полководець Війни за незалежність США, генерал-майор, один з найближчих соратників Джорджа Вашингтона.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у сім'ї купця-квакера. В юності здобув чудову освіту вдома завдяки репетиторам яких йому наймав батько. З дитинства кульгав, але це згодом не завадило йому зробити блискучу військову кар'єру.
У 1770 році переїхав у Ковентрі, штат Род-Айленд, де очолив сімейний ливарний завод. У 1774 році одружився з Катарін Літтлфід яка народила йому сімох дітей. В цей же час займався військовою самоосвітою і зібрав велику бібліотеку по військовій справі і військовій історії.
Війна за незалежність США[ред. | ред. код]
У 1775 році британські колонії в Північній Америці повстали проти британського панування. Для оборони колоністи створили Континентальну армію на чолі з генералом Вашингтоном.
З початком бойових дій Грін формував загони ополчення, однак через кульгавість його в армію не зразу прийняли[6].
Із травня 1775 року за рішенням легіслатури Грін командував військами штату Род-Айленд. У червні 1775 року Конгрес прийняв Гріна на службу до Континентальної армії і присвоїв йому військове звання бригадного генерала.
Із липня 1775 року Грін разом із своїми військами служив під командуванням генерала Вашингтона і на чолі бригади брав участь у облозі Бостона. Після визволення Бостона від британців Грін був першим його військовим комендантом. Восени 1776 року брав участь у боях під Нью-Йорком і був розбитий у битві за Форт-Вашингтон[7]. Пізніше Грін брав участь у битвах під Прістоном, Трентоном і Джермантауном в яких він проявив себе як успішний і талановитий воєначальник.
Із 1778 року — генерал-квартирмейстер Континентальної армії, відповідав за закупівлю постачання для армії. У 1779—1780 роках брав участь у боях на півночі США.
Улітку і восени 1780 року британські війська розгромили американські війська генералів Бенджаміна Лінкольна та Гораціо Гейтса на півдні і захопили майже всі південні штати. Тому в жовтні 1780 року Вашингтон призначив Гріна командувачем військ на півдні США.
Грін вирушив у Північну Кароліну і реорганізував свою армію. Бачачи перевагу британської армії Корнуолісса він вирішив вести кампанію партизанськими діями, виснажувати британців атаками по їхніх комунікаціях і тилах і уникати генерального бою. Хоча британці і завдали Гріну поразок у битвах біля Гілфордського суду (15 березня 1781) та біля пагорба Хобрікс-Хілл (25 квітня 1781) перемога далася їм ціною великих втрат а Грін зміг зберегти боєздатність армії. Восени 1781 року Грін брав участь у облозі британців у Йорктауні, яка закінчилася капітуляцією Корнуолісса.
У 1782—1783 роках Грін командував військами в боротьбі проти загонів вцілілих лоялістів.
Після війни[ред. | ред. код]
У 1783 році Грін вийшов у відставку і переїхав до свого маєтку, де й помер від сонячного удару 19 червня 1786 року. Похований у Саванні.
Пам'ять[ред. | ред. код]
Генерал Грін — популярна постать американської історії. Пам'ятники Гріну стоять у Філадельфії, Вашингтоні, Грінсбурзі, Саванні та інших містах. На честь Гріна названо багато американських міст: Грінсборо (Північна Кароліна); Грінсборо (Джорджія); Грінсбург (Пенсильванія) та інші.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б https://archive.org/details/biographicaldict04johnuoft/page/n422/mode/1up
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Golway, Terry (2005). Washington's general : Nathanael Greene and the triumph of the American Revolution (вид. 1st ed). New York: H. Holt. ISBN 0-8050-7066-4. OCLC 55220273.
- ↑ Carbone, Gerald M. (2008). Nathanael Greene : a biography of the American Revolution (вид. 1st ed). New York: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-60271-7. OCLC 181601126.
Джерела[ред. | ред. код]
- Babits, Lawrence E.; Howard, Joshua B. (2009). Long, Obstinate, and Bloody: The Battle of Guilford Courthouse. University of North Carolina Press. ISBN 9780807887677.
- Buchanan, John (1999). The Road to Guilford Courthouse: The American Revolution in the Carolinas. John Wiley & Sons, Incorporated. ISBN 9781620456026.
- Carbone, Gerald M. (2008). Nathanael Greene: A Biography of the American Revolution. Palgrave Macmillan. ISBN 978-0230602717.
- Golway, Terry (2005). Washington's General: Nathanael Greene and the Triumph of the American Revolution. Henry Holt and Company, LLC. ISBN 0-8050-7066-4.
|
Це незавершена стаття про особу США. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
