Нур ад-Дін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нур ад-Дін Махмуд Зангі
араб. نور الدين محمود زنكي
Nur ad-Din Zangi2.jpg
Емір Дамаска та Алеппо
Початок правління: Халеб - 1146 Дамаск - 1156
Кінець правління: 1174
Попередник: Імад ад-Дін Зангі
Наступник:Ас-Саліх Ісмаїл
Дата народження: 1116
Місце народження:Мосул
Країна:Сирія
Дата смерті:1174
Місце смерті:Дамаск
Дружина:Ісмат ад-Дін Хатун
Діти:Ас-Саліх Ісмаїл
Династія:Зангіди
Батько:Імад ад-Дін Зангі

Нур ад-Дін (1116, Мосул — 15 травня 1174, Дамаск) — емір Халеба (Алеппо) та Дамаска з династії Зангідів. Був другим сином Імад ад-Діна від якого й успадкував престол. Нур ад-Дін відомий в історії своїми війнами з хрестоносцями.

Він ознаменував своє правління запровадженням сунітського ісламу і справедливості на землях Леванту та Єгипту.

Його походження та початок правління[ред. | ред. код]

Рід Зангі на початку правління[ред. | ред. код]

Рід Зангі належав до сельджуків. Дід Нур ад-Діна Ак-Сункар аль-Хаджиб був військовим поруч із Мелік-шахом І[1]. Згодом Ак-Сункар аль-Хаджиб у 1087 році був призначений атабеком Халеба за військові заслуги перед шахом. Але після смерті Мелік-шаха І стався бій між Татушем I та Ак-Сункаром аль-Хаджибом, у якому останнього було взято у полон та вбито. Його наступником став Імад ад-Дін, якому було 10 років на момент вбивства батька. За хоробрість та військові здобутки Імад ад-Дін отримав від сельджуцького султана Мухаммеда I у 1127 році статус еміра Мосула. За своє правління він розширив свої землі, але був убитий слугою під час сну.

Про Нур ад-Діна[ред. | ред. код]

Нур ад-Дін Махмуд Зангі народився на світанку в неділю у місяць шавваль, та є другим сином Імада ад-Діна після Сайф ад-Діна. На жаль, історичні джерела нічого не повідомляють про генезис Нур ад-Діна та його юність. Відомо лише що він ріс під опікою батька й став командувачем під його ж керівництвом. Одружився Нур ад-Дін у 1146 році з Ісмат ад-Дін Хатун, яка була дочкою Муін ад-Діна — правителя Дамаска. Згодом, він став батьком двох синів та однієї дочки. Але молодший син помер ще в маленькому віці, тож наступником став старший — Ас-Саліх Ісмаїл.

Емір Халеба[ред. | ред. код]

Після вбивства Зангі його держава розпалася на дві частини: мосульці оголосили своїм еміром старшого сина небіжчика Газі, а халебці присягнули молодшому — Нур ад-діну. Проте брати не пішли війною один на одного. Кожен займався своїми справами. Для Нур ад-Діна війна з християнами стала головною справою його життя[2]. Майже відразу після того, як він почав своє правління, Нур ад-Дін напав на князівство Антіхотії, захопивши кілька замків на півночі Сирії. З метою посилення «мусульманського» фронту проти хрестоносців, Нір ад-Дін у 1146 році підписав двусторонній договір із Муіном ад-Діном; в рамках цієї угоди, він одружився з дочкою Муін ад-Діна. Дует Муін ад-Дін та Нур ад-Дін зміг осадити місто Босра, а вже у 1148 році, коли Другий хрестовий похід прибув до Сирії, вони змогли задати поразки хрестоносцям. У наступних потім боях з хрестоносцями Нур ад-Дін здобув ряд значних перемог.

Об'єднання та розширення земель[ред. | ред. код]

Нур ад-Дін скористався провалом хрестоносців та у 1149 році почав наступ на теріторії, де панує замок Харіма. У 1150 році він завоював залишки графство Едеського та взяв Афамію. Слід за тим виконав мрію померлого батька — приєднав Дамаск до своїх володінь. У 1154 році помер емір Дамаска Муін ад-дін і Нур ад-дін став правити цим містом. Таким чином, Нур ад-дін став єдиним лідером Сирії і після цього часу цілеспрямовано прагне об'єднати під своєю владою мусульманський Близький Схід[3]. Нур ад-діну по праву належать найвеличніші заслуги в боротьбі з хрестоносцями. По-мудрому оцінивши сили лицарів у чесному, правильному бою, він старався якомога менше вступати у великі битви. Так емір постійно тримав хрестоносців у напрузі, тим самим послаблюючи ворога з кожним днем. Проте на це пішло багато зусиль, оточити ворога своїми володіннями. У 1158 хрестоносці завдали Нур ад-Діну поразку біля Тиверіадського озера. Тоді він змушений був укласти мирний договір з хрестоносцями і єрусалимським королем Балдуїном III.

Панування в Єгипті[ред. | ред. код]

У Єгипті в той період правив халіф аль-Адід з династії Фатімідів, проте реальна влада з кінця XI століття концентрувалася в руках візирів халіфа. Візир Шавер — був переможений своїм суперником Діргамом і втік до Дамаску, де просив допомоги у Нур ад-Діна. Він послав до Єгипту військо на чолі з Асад ад-Діном і Шавер знову став візіром[4]. 1163 року Нур ад-Дін зазнав поразки від хрестоносців на чолі з єрусалимським королем Аморі І в битві. У наступному 1164 році Шавер змовився з королем Аморі I проти Нур ад-Діна. Хрестоносці змогли вигнати війська Асад ад-Діна з Єгипту до Сирії[5],взявши в облагу Більбейс. Але ні Нур ад-Дін, ні Асад ад-Дін не збиралися здаватися. 1166 році Нур ад-Дін послав Асад ад-Діна в Єгипет і Аморі І пішов за ним, ставши табором поблизу Каїра. Шавар знову вступив в союз з хрестоносцями. Асад ад-Дін розташувався на протилежному боці Нілу.[6]

Після нерішучої битви Аморі І відступив до Каїра, а Асад ад-Дін відправився на північ, щоб захопити Олександрію. Хрестоносці, спираючись на пізанський флот, взяли в облогу війська Асад ад-Діга в Олександрії. За результатами мирних переговорів Олександрія була передана Аморі І, проте він не міг залишатися в місті і повернувся в Єрусалим, отримавши данину. Тож спроба Асад ад-Діна захопити Олександрію 1167 року провалилася: об'єднані війська фатимідів та Аморі I не можна було здолати. Але в наступному році хрестоносці взялися грабувати свого багатого союзника і халіф аль-Адід попросив у листі у Нур ад-Діна захистити мусульман Єгипту. У 1169 році Асад ад-Дін взяв Єгипет, стратив Шавера і прийняв титул великого візира. Так держави хрестоносців виявилися в кільці володінь Нур ад-Діна Махмуда ібн Зангі і не могли більше грати на протиріччях мусульман.

У 1169 році Ширкух помер, і в цій країні заснувався його небіж Салах ад-Дін.

У 1171 році він скинув останнього фатимідського султана і фактично зайняв його місце, тим самим поклав початок династії Айюбідів. Цей успіх кардинально змінив ситуацію на Близькому сході і став страшним ударом для хрестоносців. Після цього хрестоносці більше не змогли відновити своє міцне господарювання у Святій Землі.

Смерть Нур ад-Діна та його наслідники[ред. | ред. код]

Нур ад-Діна турбувало посилення влади Салах ад-Діна, який оголосив себе в 1171 році султаном і причетного, за деякими чутками, до смерті халіфа аль-Адіда. Емір став готуватися до збройного зіткнення зі своїм васалом, але на початку 1174 року помер від перитонзіллярного абсцесу[7] у віці 59 років у цитаделі Дамаска. Але згодом був перехований у Нур ад-Дін Мадраса, де й перебуває до сьогодні.

Його молодший син Ас-Саліх Ісмаїл став його законним спадкоємцем, і Салах ад-Дін оголосив себе його васалом, хоча він дійсно планував об'єднати Сирію і Єгипет під його власним ім'ям. Він одружився з удовою Нур ад-Діна, уражав інших претендентів на престол і взяв владу в Сирії в 1185 році, нарешті, виконавши заповітну мрію Нур ад-Діна.

Нур ад-Дін та Салах ад-Дін[ред. | ред. код]

За думкою Ісаака Фільштинського, розрив між Нур ад-Діном та Салах ад-Діном стався саме в той момент, коли останній отримав права на правління в Єгипті[8].А почався розрив ще тоді, коли був затриманий на проповіді халіфату Аббасидів у Багдаді. Хоча це дві різні людини з абсолютно несхожими один на одного характерами, але в історії вони доповнили один одного. Адже саме Нур ад-Дін перетворив мусульманський світ в силу, здатну перемогти хрестоносців, а його політичний спадкоємець Салах ад-Дін став тим, хто зірвав плоди перемоги.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. كمال الدِّين بن العديم (2005). بغية الطلب في تاريخ حلب صفحة
  2. К.Рижов(1999) «Всі монархи світу: мусульманський Схід»
  3. А.Доманін(2005) «Хрестові походи під знаменням хреста»
  4. А.Володимерський (2013) «Салах ад-Дін переможець хрестоносців»
  5. Е.Лавісс та А.Рамбо(2005) «Епоха хрестових походів»
  6. Баха ад-Дін (1230) «Салладін»
  7. C.E.Bosworth(1995) «The Encyclopaedia of Islam»
  8. І.Фільштинський(2005) «Араби та халіфат»