Зангіди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поширення династії Зангідів

Зангі́ди, зенгіди — династія сельджуцьких атабеків та амірів у деяких областях Сирії та Месопотамії в кінці XI — середині XIII століть.

Історія[ред.ред. код]

Династія Зангідів тюркського походження. Її засновник, тюрок Касим ад-Даула Ак-Сункур 1086 року був призначений сельджуцьким султаном Малік-шахом I намісником Халеба. Після його вбивства 1094 року залишився малолітній син Зенгі (Зангі), якого 1096 року взяв на виховання сельджуцький амір Мосула Карабуга. 1127 року Імад ад-Дін Зенгі був призначений намісником сельджуцького султана в Північному Іраку з центром в Мосулі, а аткож у Північній Сирії з центром у місті Алеппо. Основним титулом Зенгі і його нащадків у Мосулі та Халебі було звання Атабеків.

Невдовзі Зенгі і його сини стали самостійною та панівною силою в сирійсько-іракському регіоні: 1129 року під владою Зангідів опинилися також Синджар, Хабур та Харан, в 1130 — Хама (1133 року Зенгі втратив її, але в 1135 повернув знову), в 1132 — Ербіль, в 1135 — Ракка, в 1140 — Баальбек, потім Діярбакир, Мардін, Насібін і весь Курдистан, у 1144 — Ана та Аль-Хадіса, у 1173 — Мараш.

1144 року Зенгі захопив Едессу, а 1154 року його молодший син Нур ад-Дін Махмуд взяв Дамаск. Після смерті Імад ад-Діна Зенгі I 1146 року його володіння поділили двоє з його синів: Сирійську частина отримав Нур ад-Дін Махмуд, а в Мосулі став правити Сайф ад-Дін Газі I. Далі з мосульскої гілки виділилася окрема лінія Зангідів, котрі стали на чолі Синджара (1171 рік), Джазіри ібн Умара (1180 рік) та Шахразура.

Сирійська гілка Зангідів обірвалася 1181 року і її володіння ненадовго перейшли до Зангідім Мосула, але вже через два роки Сирія перейшла під владу єгипетських Айюбідів, колишніх васалів Нур ад-Діна Махмуда, що призвів їх до влади в Каїрі. Занепад влади Зангідів у Мосулі почався зі смертю атабека Арслан-шаха I ібн Масуда (1211 рік) та приходу до влади в якості регента при Масуді II ібн Арслан-шаху колишнього Гуляма Бадр ад-Діна Лулу, який 1222 року узурпував місце атабека Мосула.

Месопотамія[ред.ред. код]

Джазіра ібн Умар[ред.ред. код]

1180 року аміром Джазіри став Синджар-шах, син мосульського аміра Сайф ад-Діна Газі II. Джазірская гілка Зангідів підтримувала добрі стосунки з Айюбідами Єгипту та зберігала незалежність до середини XIII століття.

лакаб, алам, насаб правителя Заступив на посаду Покинув посаду Титули
Муізз ад-Дін Санджар-шах ібн Газі 1180 1208 Амір
Муізз ад-Дін Махмуд ібн Санджар-шах 1208 1241 Амір аль-Малік аль-Муаззам
Масуд ібн Махмуд 1241 вересень 1251 Амір аль-Малік аз-Захір

У вересні 1251 року Джазіра ібн Умар внаслідок тритижневої облоги була захоплена мосульским аміром Бадр ад-Діном Лулу, який передав її своєму синові Ісхаку.

Мосул[ред.ред. код]

1127 року атабек Імад ад-Дін Зангі ібн Ак-Сонкур отримав від сельджуцького султана Махмуда II в управління Північний Ірак з центром у Мосулі. Після смерті Зенгі I владу над Мосулом успадковував його старший син Газі I. 1182 року Салах ад-Дін вперше обложив Мосул, але не зміг взяти місто. Наступного разу Салах ад-Дін знову обложив Мосул 1185 року і Зангіди Мосула змушені були визнати себе його васалами (1186 рік).

лакаб, алам, насаб правителя Заступив на посаду Покинув посаду Титули
Імад ад-Дін Занги I ібн Ак-Сункур 1127 1146 Амір, атабек аль-Малік аль-Мансур
Сайф ад-Дін Газі I ібн Занг 1146 1149 Амір, атабек
Кутб ад-Дін Маудуді ібн Занг 1149 1170 Амір, атабек
Сайф ад-Дін Газі II ібн Маудуді 1170 1179 Амір, атабек
Ізз ад-Дін Масуд I ібн Маудуді 1179 1192 Амір, атабек
Нур ад-Дін Арслан-шах I ібн Масуд 1192 1211 Амір, атабек
Ізз ад-Дін Масуд II ібн Арслан-шах 1211 1218 Амір, атабек
Нур ад-Дін Арслан-шах II ібн Масуд 1218 1219 Амір, атабек
Насир ад-Дін Махмуд ібн Масуд 1219 1222 Амір, атабек

1222 року після смерті аміра Насир ад-Діна Махмуда до влади прийшов атабек Бадр ад-Дін Лулу (1222–1233).

Синджар[ред.ред. код]

Синджар перейшов під владу Зангі I 1129 року. 1171 року Імад ад-дін Занги II, позбавлений влади над Мосулом, відокремився в Синджарі. В 1181–1183 роках він володів також Халебом, але змушений був поступитися його султанові Салах ад-Діну. 1204 року амір Синджара Мухаммад ібн Занг визнав себе васалом Айюбідів.

лакаб, алам, насаб правителя Засупив на посаду Покинув посаду Титули
Імад ад-дін Зангі II ібн Маудуді 1171 1197 Амір
Кутб ад-Дін Мухаммад ібн Зангі 1197 1219 Амір
Імад ад-Дін шаханшах ібн Мухаммад 1219 1219 Амір
Джалал ад-Дін Махмуд ібн Мухаммад 1219 1220 Амір (співправитель)
Фатх ад-Дін Умар ібн Мухаммад 1219 1220 Амір (співправитель)

1220 року Синджар перейшов під владу Айюбідів Маййафарікіна.

Шахразур[ред.ред. код]

лакаб, алам, насаб правителя Заступив на посаду Покинув посаду Титули
Імад ад-дін Зангі III ібн Арслан-шах ? 1233 Амір
Нур ад-Дін Іл-Арслан ібн Зангі 1233 1251 Амір

Сирія[ред.ред. код]

Дамаск[ред.ред. код]

лакаб, алам, насаб правителя Заступив на посаду Покинув посаду Титули
Нур ад-Дін Махмуд ібн Зангі 18 квітня 1154 15 травня 1174 Амір атабек аль-Малік аль-Аділь
Нур ад-Дін Ісмаїл ібн Махмуд 15 травня 1174 27 листопада 1174 Амір атабек аль-Малік ас-Саліх

1174 року, незабаром після смерті Нур ад-Діна Махмуда, Дамаск перейшов під владу Айюбідів і був приєднаний до Єгипту.

Халеб[ред.ред. код]

Засновник династії, тюркський амір Ак-Сонкур, 1086 року був призначений сельджуцьим султаном Малік-шахом I намісником у Халебі, яким правив аж до своєї загибелі 1094 року. Через два з лишком десятиліття його син Зангі I, що висунувся на службі у Сельджуків, отримав від султана Махмуда II 1127 року грамоту (Тауке) на керування Північною Сирією з центром у Халебі.

лакаб, алам, насаб правителя Заступив на посаду Покинув посаду Титули
Касим ад-Даула Ак-Сункур 1086 1094 Амір, намісник
Імад ад-Дін Занги I ібн Ак-Сункур 1127 1146 Амір, атабек аль-Малік аль-Мансур
Нур ад-Дін Махмуд ібн Занг 1146 1174 Амір, атабек аль-Малік аль-Аділь
Нур ад-Дін Ісмаїл ібн Махмуд 1174 1181 Амір, атабек аль-Малік ас-Саліх
Імад ад-дін Занги II ібн Мавдуд 1181 1183 Амір

1183 року Халеб перейшов під владу Салах ад-Діна.

Література[ред.ред. код]

  • Айдин Аріф огли Алі-заде Хроніка мусульманських держав I-VII століть хіджри. — 2-е, випр. і доп.. — М.: Умма, 2007. — С. 309 — 315. — ISBN 5-94824-111-4 (рос.)
  • Janine et Dominique Sourdel, Dictionnaire historique de l'islam, Paris, P.U.F., 2004, 1re éd. (ISBN 978-2-13-054536-1), p. 868, стаття Zengi et pp. 868-869, стаття Zengides
  • René Grousset, Histoire des croisades et du royaume franc de Jérusalem, Paris, Perrin, 1936 (перевид. 1999)