Очікує на перевірку

Анісимова Ніна Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ніна Анісимова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Анісимова.
Анісимова Ніна Олександрівна
Народилася14 січня 1909(1909-01-14), 27 січня 1909(1909-01-27) або 1909[1]
Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла23 вересня 1979(1979-09-23) або 1979[1]
Ленінград, РРФСР, СРСР
ПохованняЛітераторські мостки
Країна СРСР
Діяльністьхореографка, вчителька музики, балетмейстерка, балерина, кінорежисерка
Галузьбалет[1] і танець[1]
Знання мовросійська[1]
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Нагороди
орден «Знак Пошани»
заслужений діяч мистецтв РРФСР Сталінська премія
IMDbID 0030095

Ніна Олександрівна Анісімова (14 січня 1909, Санкт-Петербург — 23 вересня 1979, Ленінград) — артистка балету, балетмейстер, характерна солістка Ленінградського театру опери та балету у 1929—1958 рр., засновниця балетів «Гаяне» (1942) та «Журавлина пісня» (1944). Народна артистка Білорусі (1957), заслужений діяч мистецтв (1957).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Навчалася в Ленінградському театральному училищі у педагогів Агрипина Ваганової, Марії Романової, Олександра Ширяєва. У 1926—1927 удосконалювалася у характерному танці в Олександра Монахова.

1926 — після випуску була прийнята до балетної трупи Малого оперного театру. 1927 — перейшла до Державного театру опери та балету, де була провідною виконавицею характерних танців з 1929 по 1958. Видатна характерна танцівниця, відрізнялася темпераментом, тонким почуттям стилю[2].

1935 — пробувала себе, як балетмейстер. Першою постановкою стала концертна програма «Іспанська сюїта» у Державному театру опери та балету

3 лютого 1938 у ніч перед сольним концертом у Ленінградській філармонії, була заарештована. Як провину було пред'явлено відвідування німецького консульства (куди виступати надсилала дирекція театру), спілкування з іноземцями і отримання від них різних подарунків [* 1][3]. Скоро після Анісімової були арештовані ще кілька артистів [* 2].

Офіційно не виявивши провини, слідство постановило, що «майно не конфісковується; зберігається право переписки; вона має право на безстрокове оскарження вироку». І все ж, за статтею 58 п. 10 Анісіма отримала 5 років таборів, після чого вона була відправлена до Карагандиського виправного-трудового табору. За Анісімову вступилися колеги Сергій Корінь та Тетяна Вячеславова; її майбутній чоловік Костянтин Державін, всіляко намагався довести абсурдність звинувачення. Через рік, у лютому 1939, Анісімова була переведена до Ленінграду, у в'язницю КГБ, а у листопаді 1939 вийшла на волю і повернулася на сцену театру. Згідно спогадів, після цього у танці Анісімової «пропала характерна їй нестримна радість, з'явилися гіркота та злість»[3].

Під час війни була в евакуації — спочатку у Пермі, потім в Уфі. Її найкращі постановки, що збереглися у балетному репертуарі — «Гаяне» (1942 Пермь) та «Журавлина пісня» (1944, Уфа) відзначалися гармонійним поєднанням класичної техніки з національним танцем.

1963—1974 — викладала на балетмейстерському відділені Ленінградської консерваторії.

Померла 23 вересня 1979. Похована на Літераторських містках на Волковському цвинтарі у Санкт-Петербурзі.[4]

Родина

[ред. | ред. код]
  • Чоловік — літературознавець Костянтин Державін (1903—1956).

Репертуар

[ред. | ред. код]
Маріїнський театр

Постановки

[ред. | ред. код]
Маріїнський театр
  • 1935 — концертна програма «Іспанська сюїта»
  • 1942 — «Гаяне», Арам Хачатурян (в евакуації, на сцені Пермського театру опери та балету
  • 1946 — «Дуенья», С. Прокоф'єва, хореографічні номара опери
Башкирський театр опери та балету
  • 1944—1947, 1952—1955 — «Журавлина пісня» (лібрето Файзі Гаскарова, музика Лева Степанова, сценографія Галія Імшаєва (у 2-й редакції — Мухамед Арсланов, асистент балетмейстера Халяфа Сафуліна.
Михайлівський театр

Примітки

[ред. | ред. код]
Джерела
  1. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Арам Хачатурян. Балет «Гаянэ». Belcanto.ru. 19 квітня 2011. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2012.
  3. ↑ а б Ирина Пушкина. Доклад на XXI научных чтениях Санкт-Петербургской консерватории «История балета: источниковедческие изыскания»
  4. ↑ Могила Н. А. Анисимовой на Волковском кладбище. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 13 березня 2019.
Коментарії
  1. ↑ Згідно зізнання Анісімової, серед її подарунків були пудрениця, губна помада, духи, панчохи, цигарки, перлинна нитка, шоколад; літня піжама, які «виграла в більярд»; подібні подарунки отримували і інші артистки — зокрема, Дудинській подарували «годинник золотий, його вона носить і зараз».
  2. ↑ Так, танцюристи Леваненок та Андрій Михайлович отримали «10 років без права переписки».

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анісимова_Ніна_Олександрівна&oldid=39778968