Обговорення:Зеленюк Іван Степанович

Текст зі статті Джурин (Шаргородський район)

Народився у вересні 1909 року в селі Джурин. Батько працював кочегаром у місцевому цукровому заводі, мати — домогосподарка. Після закінчення школи, восени 1927 р. вступив до Могилів-Подільського педагогічного технікуму. Здібного юнака мобілізували на комсомольсько-педагогічну роботу: працював завідувачем культпропом Джуринського райкому комсомолу, а з 1931 р. — секретарем Шаргородського райкому комсомолу.

У 1931–1933 рр. Іван Зеленюк проходив строкову військову службу. Згодом командуванням направлений на навчання до Академії комуністичного виховання ім. Н. В. Крупської (Комвуз). Завершити навчання не вдалося — з другого курсу мобілізований на комсомольську роботу: спочатку працював завідувачем політвідділу Теофіпольської МТС, згодом — секретарем Остропільського райкому комсомолу (тоді — Кам'янець-Подільська, нині — Хмельницька область).

У травні 1937 року І. С. Зеленюк призначений завідувачем сектору ЦК комсомолу України, у травні 1938 р. — першим секретарем Чорноострівського райкому партії Кам'янець-Подільської області. Після приєднання Західної України до складу УРСР очолив Снятинський райком КП(б)У Станіславської (нині — Івано-Франківської) області. Із травня 1940 року виконував обов'язки голови міськвиконкому Чернвіців.

Того ж 1940 року був обраний другим секретарем Чернівецького обкому партії і працював на цій посаді до початку Німецько-радянської війни. На фронт І. С. Зеленюк був мобілізований у перші дні війни. Його призначили заступником начальника політвідділу 40-ї армії, якою командував генерал К. С. Москаленко. Комісар І. С. Зеленюк постійно бував на найвідповідальніших ділянках передової лінії фронту, йшов з бійцями у наступ. Генерал-полковник О. І. Родимцев у своїй книжці мемуарів «Твои, Родина, сыновья!» (К.1962) стор.136-138 згадував, як він з І. С. Зеленюком дивом врятувалися від ворожої бомби, котра розірвалися поруч окопу, в якому вони перебували, як відбивалися від нацистів при обороні м. Тіме.

28 грудня 1941 року батальйонний комісар І. С. Зеленюк отримав першу бойову нагороду — орден Червоної Зірки.

На фронтах співпрацював із письменниками Миколою Бажаном, Вандою Василевською та Олександром Корнійчуком. Усе життя підтримував дружні стосунки з представниками письменницької еліти, користувався серед них повагою і авторитетом, позаяк був високо освіченою, культурною людиною.

На фронтових дорогах І. С. Зеленюк зустрічався, поспіль воював із І. С. Грушецьким, М. С. Хрущовим, Л. І. Брежнєвим. У його сімейних фотоальбомах залишилося чимало світлин про ці зустрічі. У той час комісаром військового госпіталю служила дружина І. С. Зеленюка — Любов Іванівна. У листопаді 1942 року І. С. Зеленюка призначили комісаром (замполітом) 141-ї стрілецької дивізії, яка входила до складу 60-ї армії генерала І. Д. Черняховського. Бійці дивізії у складі Степового, а пізніше І-го Українського фронтів до кінця 1942 року вели оборонні бої на лівому березі Дону, брали участь у Воронезько-Касторенській, Харківській операціях, на Курській дузі, Чернігівсько-Прип'ятській операції, Київській, наступальній, Київській оборонній, Житомирсько-Бердичівській наступальній операціях, в результаті чого були визволені Харків, столиця України Київ, частина Правобережної України.

Бойовий шлях І. С. Зеленюк завершив у чині полковника. Удостоєний орденами Вітчизняної війни І ступеня, Бойового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Після звільнення Буковини від нацистських загарбників ЦК Компартії України відкликав І. С. Зеленюка з фронту і призначив у березні 1944 р. на посаду першого секретаря Чернівецького обкому КП(б)У. І. С. Зеленюк обирався депутатом Верховної Ради УРСР (1941—1947 рр.), з 1946 р. — Верховної Ради СРСР. Неодноразово виступав на сесіях Верховної Ради. І в той же час відновив навчання на історичному факультеті Чернівецького державного університету. Диплом викладача історії з відзнакою отримав 1946 року.

Наказом міністра освіти України Павла Тичини (з ним він підтримував тісні контакти)в січні 1947 р. І. С. Зеленюк призначений директором Кам'янець-Подільського учительського інституту. Під його керівництвом інститут із 1948-49 навчального року реорганізований у педагогічний з чотирирічним терміном навчання. Того ж року 16 викладачів інституту приступили до написання кандидатських дисертацій. У 1950 р. викладацький колектив інституту налічував 47 осіб. У важливій справі піднесення освітнього престижу викладацького складу вишу першу скрипку грав ректор, який одночасно з виконанням основних обов'язків, працював викладачем історії СРСР та УРСР, а з вересня 1952 року — одночасно і завідував кафедрою історії СРСР.

Майже 20 років працював ректором вишу. Під його керівництвом упродовж 1953-62 рр. побачили в світ 12 томів «Записок Кам'янець-Подільського педагогічного інституту», які стали концентрованим доробком науково-педагогічного колективу того часу.

Ректор особисто займався формуванням бібліотечного фонду вишу. Цьому він надавав винятково важливого значення. Щорічно до бібліотеки вишу надходило близько 30 тис. книг. Якщо в 1947—1948 рр. бібліотечний фонд ледве налічував 13 тис. книг, у 1950 р. — 32000, то в 1955 р. — перевищив 130 000 томів. У 1958 р. бібліотека інституту стала найбільшою в області. А за станом на 1 липня 1968 р. у фонді інституту налічувалося 414 тис. 895 примірників книг, бібліотека отримувала 238 журналів, 28 назв газет.

Та чи не найбільшим досягненням І. С. Зеленюка стало спорудження студентського гуртожитку. Плідно займався Іван Степанович науковою діяльністю. Тематично така робота мала два основних напрямки: вивчення минулого Буковини та історичного розвитку Поділля в другій половині XIX — на початку XX ст. Предметом його кандидатської дисертації стала боротьба трудящих Буковини проти румунських загарбників у 1918-40 рр. З-під його пера з'явилися десятки історичних нарисів, опублікованих у журналі «Альманах Буковини» та інших періодичних виданнях. Авторитет ученого-історика І. С. Зеленюк зміцнив, захистивши 1952 року кандидатську дисертацію.

З 1950 року праці І. С. Зеленюка неодноразово друкувалися на сторінках обласної газети «Радянське Поділля». 26 грудня того року побачило світ його дослідження «Повстання декабристів». 1958 року за редакцією І. С. Зеленюка вийшла книга «В боях за Жовтень: спогади учасників революційної боротьби на Поділлі».

Найбільшою працею ученого І. С. Зеленюка стало монографічне дослідження «1917 рік на Поділлі» (1966 р.). Темі революційних подій 1917 року на Поділлі присвячено написаний ним розділ до колективного академічного видання «Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні». І. С. Зеленюк разом із іншими науковцями автор нарису про Нову Ушицю, що увійшов до 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР».

Майже 20 років Іван Степанович Зеленюк очолював Кам'янець-Подільський педагогічний інститут. Помер І. С. Зеленюк 5 грудня 1966 року.

Детальніше про І. С. Зеленюка читайте тут^{[недоступне посилання з квітня 2019]} У батьків Івана Степановича Зеленюка — Степана Федоровича і Одарки Василівни, була багатодітна сім'я. Окрім сина Івана у них були іще Василь (жив і помер у Джурині), Юстина (жила і померла в Джурині), Михайло — жив і тривалий час працював інспектором обласного відділу освіти в Харкові (нині — покійник), Володимир — все життя мешкав у Фастові Київської області (2010 р. помер на 81 році життя), Євдокія (Дуня)(88 років) — переїхала на постійне місце проживання до дочки — Світлани Ільченко, колишньої випускниці Джуринської середньої школи, у Куп'янськ Харківської області.

У Івана Степановича Зеленюка двоє дітей — дочка Тамара (1936 року нароження), мешкає зі своєю сім'єю в Києві та син Аркадій (1946 року народження). Проживає в Кам'янець-Подільському. До сторіччя з дня народження І. С. Зеленюка професор Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка А. Г. Філінюк видав автобіографічну книжку про відомого українського історика, партійного і просвітительського діяча, озаглавлену «Життя, віддане справі» (КП."Аксіома".2008).

(переніс --Brunei (обговорення) 15:13, 11 січня 2020 (UTC))