Теофіполь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Теофіполь
Coat of Arms of Teofipol.svg
Герб Теофіполя
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Теофіпольський район
Рада Теофіпольська селищна рада
Код КОАТУУ: 6824755100
Основні дані
Засноване 1420
Магдебурзьке право 1420
Статус з 1959 року
Площа 4,63 км² [1]
Населення 6763 (2011).[2]
Густота 1461 осіб/км²
Поштовий індекс 30600—30608
Телефонний код +380 3844
Географічні координати 49°50′31″ пн. ш. 26°24′43″ сх. д. / 49.84194° пн. ш. 26.41194° сх. д. / 49.84194; 26.41194Координати: 49°50′31″ пн. ш. 26°24′43″ сх. д. / 49.84194° пн. ш. 26.41194° сх. д. / 49.84194; 26.41194
Водойма р. Полква
Відстань
Найближча залізнична станція: Суховоля
До станції: 30 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 99 км
Селищна влада
Адреса 30600, смт Теофіполь, вул. Небесної Сотні, 34
Голова селищної ради Губіна Валентина Антонівна
Карта
Теофіполь is located in Україна
Теофіполь
Теофіполь
Теофіполь is located in Хмельницька область
Теофіполь
Теофіполь

Commons-logo.svg Теофіполь у Вікісховищі

Теофі́поль — селище міського типу в Україні, центр Теофіпольського району Хмельницької області.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Населення: 7161 мешканець (перепис 2001), 6763 мешканці (2011)[2]. Селище розташоване на річці Полква (притока Горині), за 30 км від залізничної станції Суховоля на лінії Шепетівка-ПодільськаТернопіль.

Межує на півночі з Білогірським, на північному сході з Ізяславським районом, на сході з Красилівським, на півдні Волочиським районами Хмельницької області, на заході з Тернопільською областю (Лановецький район).

Відстань до Хмельницького 99 кілометрів.

На території району розташовано 80 артезіанських свердловин та 518 криниць з питною водою.

Географічна будова ландшафту характеризується наявністю родовищ корисних копалин, таких як глина, пісок, вапняний камінь, торф.

Харчова промисловість (цукровий завод). Відстань до Хмельницького 99 кілометрів. Відоме з 1420 року. Магдебурзьке право з 1420 року. Статус смт із 1959 року.

Колишні назви: Камінь (XVXVII ст.), Човганський Камінь (XVII ст.), Човган (16811740), Теофіполь.

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

До селища підведена залізнична гілка Білогір'я — Теофіполь (по залізниці здійснюються лише вантажні перевезення з цукрового заводу, залізничної станції немає). Через селище проходять три автошляхи державного, обласного та районного значення, вони йдуть у шести напрямках і з'єднують Теофіполь з містами Хмельницьким, Тернополем, Кременцем, Рівним, Острогом, Шепетівкою та Старокостянтиновом. На сьогодні автошляхи знаходяться в незадовільному стані, необхідний капітальний ремонт.

Теофіполь. Вдалині видніється палац Яблоновських. 1878 рік

Археологічні розвідки[ред.ред. код]

В околицях Теофіполя є кілька давніх курганів, у селищі, поблизу річки Полква, знайдено сліди стародавнього поселення, знаряддя праці і зброї доби міді. У 1888 році під час риття канави для фундаменту нової кам'яної церкви за 300 метрів від озера будівельники викопали багато людських кісток давнього поселення. З часів Київської Русі ніяких поховань у цьому районі селища не проводилось.

У давні часи територію сучасного Теофіполя заселяли слов'янські племена дулібів і волинян.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Герб Чолганських

Територію сучасного Теофіполя в стародавні часи заселяло слов'янське плем'я — волиняни. У IX—X ст. вона входила до складу Київської Русі, а з 1199 року — до складу Галицько-Волинського князівства. В XIII ст. цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари. В другій половині XIV ст. її загарбало Литовське князівство.

Теофіполь під назвою Камінь, як одна з фортець — опорних пунктів литовських феодалів на півдні Волині, вперше згадується 1420 року в дарчому акті великого князя литовського Вітовта. Назва Камінь, очевидно, пов'язана з поселенням, що виникло як камінне оборонне укріплення. З трьох сторін його захищали озеро та річки Полква і Норець.

У XV і в першій чверті XVI ст. Каменем володіли волинські магнати Човганські. Містечко стали називати Човганським Каменем, щоб відрізнити його від містечок і сіл з такою ж назвою, яких на Волині було багато. Пізніше в народі закріпилась назва Човган. Багаті землі Човганського Каменя і його околиць приваблювали волинських магнатів. Цей маєток був предметом постійних суперечок і боротьби між феодалами Синютами та Острозькими. В 1624 році поміщик К. Синюта купив Човганський Камінь, але фактично ним володіли багатші і впливовіші магнати князі Острозькі.

В середині XVI ст. у Човганському Камені певного розвитку набули промисли, зокрема горілчаний, борошномельний, деревообробний. У містечку було дві гуральні, два водяні млини, працювало кілька десятків ремісників. Тяжко жилося кріпакам. Панщина сягала 4—5 днів на тиждень. В 1569 році Човганський Камінь загарбала шляхетська Польща, його було включено до Кременецького повіту Волинського воєводства. Кріпосницький гніт посилився національними і релігійними утисками. Населення чинило цьому впертий опір. У 1594—1596 рр. жителі Човганського Каменя брали активну участь в антифеодальному повстанні, яке очолив Северин Наливайко.

Поблизу Човганського Каменя проходив Чорний шлях, по якому татари набігали на українські землі. Особливо великого спустошення містечко зазнало в 1593 і 1618 роках.

Населення містечка та його околиць брало активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. Польсько-шляхетське військо безжалісно грабувало жителів, вбивало жінок, дітей, садило непокірних на палі. Селяни відмовлялися збирати урожай на панських ланах, виконувати інші повинності, їхні загони виступали проти шляхетських військ і поміщиків. У серпні 1648 року польські комісари (командуючі військами) в своїх посланнях скаржилися польському урядові, що в районі Човганського Каменя вони зустрічають великий опір повсталих селян. 28 і 29 серпня 1648 року Богдан Хмельницький надіслав у Човганський Камінь командуванню ворожих військ два листи з вимогою припинити варварські знущання над українським населенням, з яким особливо жорстоко розправлялося військо, очолюване князем Я. Вишневецьким.

Перед Пилявецькою битвою (вересень 1648 р.) Я. Вишневецький у листі, відправленому з Човганського Каменя, просив свій уряд, щоб туди спорядили нові військові сили «для знищення домашнього ворога» — українського війська і повсталих селян, а польський комісар Адам Кисіль у свою чергу писав звідси: «Вже й тут довкола оточили нас полки Хмельницького».

Після розгрому під Пилявцями рештки шляхетських військ тікали через Човганський Камінь. Добивати їх допомагали місцеві повсталі селяни.

Селяни продовжували боротьбу і в наступні роки. 21 червня 1649 року до Човганського Каменя прибув Богдан Хмельницький. Тут він чекав підходу своїх полків, після чого вирушив на Збараж, де укріпились польські війська. До військ Хмельницького приєдналось все доросле чоловіче населення містечка і навколишніх сіл. 9 липня біля Човганського Каменя українська армія розгромила головні сили польських військ. Запеклі бої проти польсько-шляхетських військ вели козаки і повсталі селяни в районі Човганського Каменя і в 1653 році.

В середині і другій половині XVII ст. містечко не раз зазнавало нападів кримських татар. У серпні 1649 року татари спустошили Човганський Камінь і навколишні села.

Після закінчення визвольної війни польська шляхта посилила соціальний, національний і релігійний гніт українського народу. Тяжких знущань зазнали трудящі Човгана, які разом з українськими військами активно діяли проти польських панів. В 1664—1665 рр. човганці брали активну участь в антифеодальному повстанні на Поділлі в загоні, яким керував С. Височан, а в 1702—1704 рр.— в повстанні під проводом Семена Палія. 1709 року у містечку знову спалахнуло повстання, під час якого селяни вбили поміщика — орендаря Б. Вільгу.

В 1681 році поміщик К. Синюта продав Човган разом з селянами за 75 тис. злотих польському магнатові гетьману краківському С. Я. Яблоновському, якому належало 18 міст і 150 сіл. З 1723 року Човганом стала володіти княгиня Теофілія Яблоновська. З метою поширення католицької віри поміщиця побудувала у Човгані костьол і двоповерховий монастир тринітарів. В 1740 році вона перейменувала Човган на Теофіполь. З 1761 року Теофіполем володів князь Сапєга. В палаці поміщика в окремих покоях утримувалось багато собак, а також папуг та інших птахів. У Сапєги ломилися скрині від діамантів, коралів, хутра і всякого добра. В палаці часто влаштовувалися пишні бали, на які князь витрачав великі кошти. В той же час містечкова біднота йшла в злиднях, щодня шукаючи шматка хліба. За даними ревізького перепису в 1794 році у Теофіполі 65 селянських сімей не мали не тільки землі, коней, корів, а навіть примітивного житла.

Обдирали трудящих і церковники, які нічим не гребували. Так, на кошти населення в 1764 році у Теофіполі побудували Покровську церкву, а пізніше ще два храми.

Теофіполь знаходився на великому торговельному шляху із Західної України в Росію. Це сприяло розвиткові торгівлі. З містечка вивозили хліб, худобу, сало, м'ясо, горілку, а ввозили сільськогосподарський інвентар, залізні вироби, тканини. У XVIII ст. Теофіполь був осередком поміщицького гуральництва. З 1797 року містечко стало центром Теофіпольської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

Наприкінці XVIII і в першій половині XIX ст. у містечку певного розвитку набуло промислове й ремісниче виробництво. У 1795 році тут жило 144 ремісничі родини. У 1845 році в Теофіполі вже діяли три шкіряні, цегельний і вапняковий заводи. Вони були дрібні, напівкустарні, переважала тут виснажлива ручна праця, а робочий день тривав по 12—14 годин.

Після польського визвольного повстання 1830—1831 рр., в якому взяли участь служителі тринітарського монастиря, вчителі повітової школи і поміщик князь Л. Сапєга, царські власті закрили у Теофіполі школу, монастир, конфіскували маєток Сапєгів, а селян перевели в розряд державних. У 1850 році 56 безземельних селянських сімей примусово виселено в державний маєток до с. Малого Лазучина, бо, як зазначалося в акті про виселення, у Теофіполі не було для них вільної землі.[3]

До 1740 року Теофіполь носив назви: Камень, Чолганський Камень, Чолганськ, Чолган, Човган. У деяких давніх джерелах він згадується під назвою Кам'янець, зокрема у літописі Величка.

Отже, у середині XVII століття одночасно існували Чолганський Камень на Волині та Білий Камень у Галичині (тепер село Золочівського району Львівської області).

Станом на 1886 рік в колишньому державному містечку, центрі Теофіпольської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії, мешкало 1160 осіб, налічувалось 201 дворове господарство, існувала православна церква, синагога, 5 єврейських молитовних будинків, школа, 11 постоялих дворів, 14 постоялих будинків, 52 лавки, кузня, 3 водяних млини, миловарний і цегельний заводи[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3774 осіб (2402 чоловічої статі та 1372 — жіночої), з яких 1372 — православної віри, 2914 — юдейської[5].

Під час радянсько-української війни 1917—1921 років у 1919 році існувала «Теофіпольська республіка», яка не підтримувала відкрито ні однієї із сторін, проте на початку червня при переході українських сил в наступ, теофіпольські повстанці вдарили червоним в тил[6].

У грудні 2015 року освячено храм УПЦ КП пам'яті святителя Миколая Мир Лікійських[7].

17 липня 2016-го Святійший Патріарх Філарет очолив чин освячення новозбудованого храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці та першу Божественну літургію[8].

Населення[ред.ред. код]

На території Теофіпольщини проживає приблизно 85 % українців і 15 % меншин (росіяни, поляки, євреї).

Загальна кількість жінок — 65 %, а чоловіків — 35 %.

Найвагомішу частку в соціальному складі населення Теофіполя становлять робітники і селянство.

30 % — діти до 15 років, 45 % — люди працездатного віку і 25 % — пенсійний вік.[9]

Рельєф[ред.ред. код]

Теофіпольщина лежить у лісостеповій зоні. Серед ґрунтів тут поширені чорноземи.

Характер земельних угідь[ред.ред. код]

Характер земельних угідь — сільськогосподарське призначення. Структурою площ є багаторічні насадження, пасовища та сіножаті.

Тип фермерських господарств — це юридичні особи, а розмір — підприємства малого та середнього бізнесу.

Виробничі функції поселення (наявність і характеристика промислових виробництв)[ред.ред. код]

24 грудня 1975 році прийнято в експлуатацію найбільший у Радянському Союзі Теофіпольський цукровий завод. Вперше ідея будівництва цукрового заводу у Теофіполі з'явилася у 1967 році і вже з початку 1975 року керівництво заводу почало приймати на роботу нових працівників. Працювати на заводі в основному наймалися жителі навколишніх сіл, працівники інших цукрових заводів та перепрофільовані будівники заводу. Усього штат підприємства налічував більше 1000 працівників.

Сьогодні Теофіпольський цукровий завод є одним з найпотужніших в Україні. За добу на ньому може перероблятись до 6 тис. тонн цукрових буряків. У середньому за рік переробляється 340 тис. тонн буряків.[10]

Приватне підприємство «Добрий хліб», що в м. Теофіполі створено в грудні 2003 року, яке очолює Лебединська Алла Вікторівна. Підприємство по праву вважається одним із найкращих у районі. Назва підприємства «Добрий хліб» невипадкова, тому що основний вид діяльності — це виробництво хлібобулочних виробів. На підприємстві працює 49 осіб, з яких майже кожен другий — колишній безробітний. Об'єми своєї продукції підприємство постійно нарощує. Якщо в 2004 році пекарня за добу випікала 1,5 тис. буханок хліба, то сьогодні  вже майже 9 тис. Лише за серпень поточного року випечено 250 тонн хліба. Спеціалісти підприємства постійно працюють над розширенням асортименту хлібобулочних виробів. Асортимент кондитерських виробів налічує майже 40 найменувань, а асортимент хліба становить майже 20 видів. І в цьому заслуга усіх працівників, які працюють на підприємстві.[11]

Добре налагоджена справа, безсумнівно, приносить відповідні результати. Завдяки тісній співпраці ПП «Добрий хліб» з Теофіпольським районним центром зайнятості на підприємство шляхом надання дотацій роботодавцю працевлаштовано 22 безробітних за робітничими професіями: пекар, кондитер, тістоміс, мельник, охоронник, підсобний робітник  та інші, з яких 12 осіб — громадяни, які потребують соціального захисту та не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

З закладів культурно-побутового обслуговування у Теофіполі є:

  • будинок культури;
  • кінотеатр;
  • музична школа в якій навчають грати на фортепіано, гітарі, скрипці, займаються сольфеджіо, музичною літературою, вокалом, танцями;
  • спортивний комплекс, де діти займаються плаванням, волейболом, тенісом, гімнастикою, боксом.

З медичного обслуговування тут знаходиться Теофіпольська центральна районна лікарня.

Із Теофіполя є автобусне сполучення до Хмельницького, Тернополя, Кременця, Рівного, Острога, Шепетівки,Старокостянтинова та ближніх сіл.

У планах є розбудова інфраструктури, що дасть змогу збільшити робочі місця, залучити професіоналів та збільшити надходження до бюджету.

Відомі люди[ред.ред. код]

  • Коханець Людмила Степанівна — заслужений журналіст України, кореспондент, член редколегії газети Верховної Ради України «Голос України».
  • Левицький Леонід Михайлович — український поет-воїн, військовий кореспондент, старший лейтенант, автор збірки віршів «Недоспівана пісня»
  • Стасюк Іван Архипович — дослідник історії Теофіпольщини, голова правління Теофіпольської районної спілки краєзнавців до 2009 року, завідувач відділу Центру дослідження історії Поділля і Південно-Східної Волині Інституту історії України НАН, почесний професор Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. З 1971—2008 року опублікував 77 історичних нарисів і статей в обласних та районних газетах, видав 34 книги та брошури по історії Теофіпольщини. Всі свої роботи І. А. Стасюк писав на основі дослідження архівних документів.
  • Стасюк Тетяна Іванівна — композитор, росла і навчалась в Теофіполі. Закінчила Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського за спеціальністю композиція. Працює викладачем музики, член Спілки композиторів України (з 1985 р. по 1991 р. — член Спілки композиторів СРСР). Написала багато музичних творів, авторка симфоній, інструментальних п'єс, хорових пісень. На республіканському конкурсі фортепіанної музики в 1987 році вона одержала Диплом першого ступеня.[12]
  • Тимощук Андрій Петрович (1972—2015) — солдат Збройних сил України, учасник під час російсько-української війни 2014—2017.
  • Худзік Павло Олександрович — український футболіст.
  • Шевчук Сергій Анатолійович — український футболіст.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За даними сайту ВР України [1] площа смт становить 463 га, за даними сайту Хмельницької ОДА [2] площа смт — 2346,1 га (в межах селищної ради)
  2. а б Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  3. Теофіполь, Теофіпольський район, Хмельницька область. Історія міст і сіл Української РСР (ru-RU). 2015-10-03. Процитовано 2016-05-06. 
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-28)
  6. Роздоріжжя, стор. 125
  7. На Хмельниччині постав новий храм
  8. Святійший Патріарх Філарет відвідав Хмельницьку єпархію
  9. Як виникла назва Теофіполь? | «<Теофіпольщина! Назавжди залишиться місцем де я народився>». vk.com. Процитовано 2016-05-06. 
  10. «ВАТ „Теофіпольський цукровий завод“» — контакты, товары, услуги, цены. teofshuger.uaprom.net. Процитовано 2016-05-06. 
  11. ДОБРИЙ ХЛІБ, ПП | Українa, Хмельницька обл., Теофіпольський р-н, смт. Теофіполь, вул. Заводська, 24 | Довідник компаній України — Бізнес Гід. dobryhlib.business-guide.com.ua. Процитовано 2016-05-06. 
  12. Оля. Цікава для мене інформація: Історія Теофіпольщини. Цікава для мене інформація. Процитовано 2016-05-06. 
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.